У вальсі листя закружляло,
Здригнувши мряку голубу.
За обрій днів сплило чимало,
Та я твій образ не забув.

Мене ти згадуєш навряд чи:
Взаємно ж ласки не було.
Утім би всяк тобі віддячив
За в серці зроджене тепло.

Навіки душу спраглу мжею
Твій томний погляд оросив,
І хай не будеш ти моєю,
Я – бранець любої краси.

Тому кохання пал у вірші
Сочу від рання до заграв,
Аби колись ти, хоч і з іншим,
Згадала, хто їх написав.

10.10.2023 р.

Мені ще тільки дев’ятнадцять,
Та вся душа просякла жалем –
Хай інші втіхами маяться,
Мій цвіт у грудях став зів’ялим.

Ходжу в думок їдких облозі,
Бо що надвтішного сказати?
Що я, тепер анатом, в морзі
Роблю із трупів препарати?..

Щораз, торкаючись ланцета,
Бринять чуття: momento mori*,
І вабить мрійний дух поета
У край, де тільки тиш і зорі...

Та ні, не ллю в рядки я скарги,
Люблю ж бо ту роботу щиро.
Лиш нині серце в темпі ларго
У ребра б’є зі спраги миру.

Сильніше з часом відчуваю,
Що все підвладне в світі тліну
І не тече, а мчить до краю
Життя усіх без ласк та впину...

У небеса дивлюсь прозорі,
Немов на води, що яряться,
Й бринять чуття: momento mori,
Нехай мені ще дев’ятнадцять.

09.2023 р.

І знов пишу: її кохаю.
Паперу вкотре зізнаюся,
Що все обожнюю без краю
Ясні вуста і пасма русі.

Що досі марю проти ночі
Із нею стрітися зарання
І у розмаю дні співочі
Удвох п’яніти від кохання...

Її б голубив до нестями,
В зіниці канувши зіркаті,
Духмяну б зачіску обрамив
Вінком з ромашок і блаватів.

І цілував щодня б усюди,
Туди, й де сонце не дістане:
У пліч овали, юні груди
Та у принади нижче стану...

Ціджу палкі чуття у рими
З душі та серця щироперо,
Нехай і тямлю: нездійсниме
Усе, що відаю паперу.

15.09.2023 р.

Розчинилась у обрійній стумі
Повечір’я легка рожевінь,
Тож несуся в тужливій задумі
У обійми полям вдалечінь.

Хмаровиння розбуцає місяць,
Осрібливши зіпрілу стерню,
Щоб узрів я, дрібний віршописець,
Вічність неба, якою так сню.

До зірок доторкнутись на мить би,
Підлетівши увись кажаном,
Й споглядати міста і селитьби
Унизу в дивній тиші кругом...

Остогидла буденність понура,
Що разючіша битого скла –
Як у серце вселилась зажура,
Отже, спершу там радість була.

До дрімоти топтатиму мерву
Під безкраїм сукном висоти,
Щоб, узявши від всього перерву,
Зірку щастя на ньому знайти.

24.09.2023 р.

Напнувши канатами нерви
над лютою прірвою смерті,
Ступають по них безперервно
борці за свободу уперті.

Хоч як в полонених просторах
не тиснуть ворожі лещата,
Серця відчайдушні не скорять,
бо в кожнім є ціль заповзята.

Усякий з них правді йме віру,
що сяє з-за пругу звитяги,
Й віддати щомить ладен щиро
життя для потомного блага.

Можливо поцілити в груди,
вморити в тортурах сердитих –
Ідея ж повік жити буде,
вогонь боротьби не згасити!..

22.09.2023 р.

На вулицях осінній дим,
обволікає душу сирість.
Я чую серцем молодим,
що трапив долі у немилість.

Без поривань проводжу дні,
в думках утома і понурість.
Подовгу в парків тишині
кляну свою прив’ялу юність.

Під вітру трепетне виття
порою б тішитись новою…
Та все не сходять почуття
із помертвілою листвою.

Тону в цім маренні давно,
від плачу кидаюсь до сміху
І вже не квас, а зле вино
мені дарує тлінну втіху.

Колись, напевно, і змирюсь,
хоча не бачу сни пророчі
Й понині сумно, як дивлюсь
в твої незвично карі очі.

Хай знаю сам: надій нема,
та присок в грудях ще жаріє.
З тобою світ встеляє тьма,
моя щемка рожева мріє!..

Численних дум і згадок рать
вганяє у незносні муки –
Хтось інший буде цілувать
твої вуста і ніжні руки...

Дарма, що зміг я полюбить:
приймати суще також треба.
Життя – між вічностями мить,
та проведу його без тебе.

18.09.2022 р.

По всій країні чую я,
Як у блакиті мрійно лине
Навік прославлене ім’я:
Павло Григорович Тичина.

Він був співцем життя краси,
Їй вторив, знаючи відроду:
Як серце краю віддаси –
Безсмертним станеш для народу.

16.09.2023 р.

Коли бурштиніють дерева,
Вирують чуття у мені:
Несеться пора вереснева
Здалік на рудому коні.

Де вдарить гаряча підкова,
Там билля сизіє в журбі –
Хай здавна мені це не ново,
Та серце тремтить, далебі.

Бо знаю: ті сутінки близько,
Коли прохолодний туман
Охопить усяку берізку
Лабетами владно за стан.

І тихо багрянню аргоній
Затопиться мамин квітник,
Що в осені жовто-червоні
З дитинства я бачити звик...

Думливо зорю на дерева,
На їхні чуби ще густі,
І рине скакун вересневий,
Сльоту несучи на хвості.

12.09.2023 р.

Наліво – діброви бадьорі,
Направо – квітучі рівнини...
Узгір’я, буруни на морі –
Усе це моя Батьківщина.

Шумують під неба габою
Жита і щасливо, і слізно –
Незмірно чарує собою
Моя ряснобарва Вітчизна.

Безсилі супроти народу
Напастей і недругів жорна –
До волі завітної зроду
Змагає мій край непоборний.

Чорнозему рідного грудка –
Найбільша святиня для мене.
Повіки, мов цвіт незабудки,
В душі будуть любі терени.

Даремно подібну шукати –
Вона, як і матір, єдина,
Дорожча всесвітнього злата,
Кохана моя Україна.

08.09.2023 р.

Чому тобі я всяк байдужий
В житті, у мріях чи у снах?..
До крику відчай обнатужив,
До тиші – смута навісна...

У тебе вкоханий лелійно,
За те, що ти – це просто ти.
Строката дійсносте, зумій-но
Чуття палкіші віднайти!

Мов купина неопалима,
Твій образ в серці пломенить.
Якби ж моїми ти очима
Себе узріла хоч на мить!..

Тому, хто щиро любить ружі,
Шипи та рани не страшні,
Тож хай тобі я всяк байдужий –
На це однаково мені.

Тебе кохаю безнадійно,
За те, що ти – це просто ти,
І жодним пошестям та війнам
Чуття ці не перемогти!..

05.09.2023 р.

За обрій линуть журавлі,
Прощально клекчучи услід –
Луною плач той по землі
Віщує осені прихід.

Затихне скоро пісня нив,
Веселий цвіт почне тьмяніть
Й стежки, якими я бродив,
Припорошить кленова мідь.

Лежу у травах навзнаки –
Не тішусь вже та не журюсь,
Лише минулі все роки
Невільно згадую чомусь.

Хмарини в небі чималі
Рахую майже в напівсні.
А в далеч ринуть журавлі,
Аби вернутись повесні...

30.08.2023 р.

І. Світанок

Кольорами багристими
небокрай розсвітає.
Засміявся гай листями,
росні луки – розмаєм.
Човгає ранок.

Під пісні солов’їні я
через шибки погляну
на подвір’я у циніях.
І в обійми туману
вийду на ґанок.

ІІ. Полудень

Пробіжусь у саду
між яблунь розкішних,
на моріг упаду
під сливу чи вишню,
ніби я, молоду.

Буде литись здаля
ниття очеретів...
Відпочину й в поля
на велосипеді, –
щоб в нуді не охляв.

Далечінь золота,
шумливоголоса:
веселяться жита,
що скоро їх скосять.
Вітерець завитав...

Усміхатимусь всім,
а як не радіти?
Осінь близько, утім
в просторах ще літо –
тепло в серці моїм.

ІІІ. Повечір'я

Вечоріє.
Сунеться сонце-лелека
за небосхил.
Чути: десь потяг далеко
мчиться щосил.

Туманіє.
Жаби з боліт закректали,
з ними й бугай.
Шепчуть тополі-бокали.
Душе, співай!..

Легковієм
здуло докучливу спеку.
Зріє кизил...
Криється сонце-лелека
за небосхил.

Сутеніє.

ІV. Ніч

Холодом пахне трава,
землю пітьмою вкутало.
Чую, як плаче сова,
бачу, як спить опудало.

Хмари повзуть зусібіч:
завтра, либонь, дощитиме.
Сяє над стріхою ніч
срібно зірками-квітами.

29.08.2023 р.

Розсіває роси
ніч
на поля.
Чую: десь голосить
сич
звіддаля.
Місяць небом тихо
йде
в свиті хмар.
Де ж ти, ждана втіхо,
де? –
Все нема...
Променіють сріблом
в тьмі
юрми зір;
Цокотить охрипло
мій
часомір.
Вже надносить осінь
в дім
холоди...
Я в печалі зовсім,
втім,
як завжди́.

26.08.2023 р.

Батьківщино моя неозора,
Буде завжди у грудях моїх
Шум ланів розбуялого моря
І дібров життєрадісний сміх!..

Буде серце повік пломеніти,
Як дивлюся на діл чи укіс –
Всі місця, млою згадок повиті,
Де у згоді я радісно ріс.

Несказанно люблю твої шири,
Їхню світлу розкішну красу,
Тож її гордовито і щиро
У рядках поміж люди несу.

Ти буваєш ласкава і грізна,
Криєш тугу і щастя удвох, –
О моя розмаїта Вітчизно,
Мамо вічних розрад і тривог!..

Скільки йшла ти разів за свободу
На криваву, примушену прю!..
Я за долю землі та народу
І думками, й ділами горю.

Хай біснуються бурі щосили,
Хай лукавці вороже ревуть –
Під твоїм нескоримим вітрилом
Рине шлях у яскраву майбуть.

Не потрібна мені ні чужина,
Ні засіяний благами рай,
Як у світі цвіте Україна –
До сконання укоханий край!

16.06.2023 р.

Зжинає час барвисті дні,
Все рідше згадую про тебе...
Я не забув твій образ, ні –
Не бачу просто в цім потреби.

Згорівши в пристрасті дотла,
Вже не питаю з ким ти й де ти,
Хай ще недавно ти була
Болінню й музою поета...

Тепер мені усе одно.
Дивлюсь у далеч неокраю.
В руці кривавиться вино,
Немов й душа, бо гірко знаю:

Така любов дається раз,
На неї більш не буде схожих...
В мені цей пал трагічно згас
І знов зайнятися не зможе.

21.08.2023 р.

Жовтий овид відпалав.
Вечоровий запах трав.
Мла серпнева над ставком.
Ллють дерева шум кругом,
З віт голосять ще дрозди.
Нічка боса йде сюди.
Скрізь шавлії та люпин –
Соловію в них один.
Понад краєм місяць скрес,
Навіває сон з небес.

20.08.2023 р.

Село – коханий серцю край
дитинства, що уже минуло...
Губись у спогадах, втопай,
о душе, буднями знебула!

Той запах лук і гул дротів –
не позабуду їх ніколи!
Ох, як сьогодні б я кортів
пройтися знов знайомим полем!..

Відчути велич всю землі,
що й частку в мене перелляла –
Тоді палав я від стремлінь,
але утілив їх так мало...

Упасти б в трави горілиць,
наївшись ягід чи марелі –
І нині коників та птиць
рулади чуються веселі!..

Незмінно в пам’яті несу
ті миті, як сміялись жаби
І повечір’я ніжний сум
спадав росою на варцаби,

Як буйно квітли під вікном
кущі жасмину та півоній –
Нехай було це все давно,
я й досі в чарів тих полоні.

Чуттів клекоче водограй,
лишень згадає серце чуле
Село – коханий, світлий край
дитинства, що навік минуло...

15.08.2023 р.

Ну що ж, Італіє, бувай,
Тебе я не забуду!..
У теплих згадках ти нехай
Зі мною будеш всюди.

Хай тішить повів мене твій
В морози, млу чи зливи
І хвиль нескорених прибій
В душі бринить щасливо.

Нехай країв твоїх лазур
Мої заповнить мрії,
Аби ні острахи, ні жур
Не лізли в них, мов змії.

Розлуці віри цій не йму,
Бо певен безстроково:
Ми розстаємся лиш тому,
Щоб стрінутися знову.

30.06.2023 р.

Над моря плесом грає зоряниця,
Ллючи на ряботиння пурпур свій –
Не вірю, що мені оце не сниться,
Витаю в міріадах дум та мрій...

Звідкільсь кує хвилююче зигзиця
І їй провадить зелення прибій:
Усе колись навіки закінчиться,
Тому не зволікай – живи, радій!..

Як Фаўст, волів би миті ці спинити,
Щоб серце ними сповнити своє –
Настільки їхнім чаром оповитий!..

Сиджу в думках, і поки ніч снує
На небі чудернацькі оксамити,
Десь в далях сонце тільки устає.

18.06.2023 р.

Зорепад над головою,
Моря шум...
Знов пролився за тобою
В серці сум.

Бережиною гуляю
В чарі тьми,
Вже не будемо, я знаю,
В парі ми.

Ти, напевно, десь із другим,
Я ж – один.
Не зганяє гостру тугу
Часу плин.

Все блукаю над водою
З роєм дум.
Зорепад над головою,
Моря шум...

30.05.2023 р.

За рюкзак і в гори –
В нурт нових пригод,
Дрімотливим бором
До ясних висот.

Рушу зі снагою
Й заспівом лунким
Мирною ходою
Повз швидкі струмки.

Буде скрізь розливом
Шемрання дерев,
Що всього пестливо
В бран чуттів бере.

Аж під небом синім
Гляну плаю вслід
Й там пошлю низинам
Свій палкий привіт.

10.06.2023 р.

У тіні прибережних кедрів
Помалу я від спеки млів
Й, дивившись в далі кілометрів,
Лічив прохожі кораблі.

Сюрчанням бавили цикади,
Небесний краючи єдваб,
І я, немов дитина, радо
Втопав у мареві приваб.

Здавалось, час усе полишив,
Щоб вбрати цю красу сповна.
Горнула серце м’яко тиша,
Пройнявши солодом до дна...

Отак відчув, що тану в мрії,
Де щастя зносить аж до хмар.
Повік забути не зумію
Пальмарії предивний чар!..

27.06.2023 р.

В’ються альбатроси у блакиті неба,
Ген до горизонту моря голубінь.
Мрійними думками я пливу до тебе
І човном по хвилях рину вдалечінь.

Променями сонце золотавить чуба,
Зойками вітає стрічний пароплав...
Образ твій у серці завжди сяє, люба,
У які простори я б не змандрував.

Манять мене синню далі виднокраю –
Чом туди, у невідь, хочеться гребти?
Певно, бо душею стиха відчуваю:
Десь моє там щастя, десь там нині ти.

12.06.2023 р.

Палаци, галереї та собори –
Флоренціє, я наче уві сні!..
Крокуючи бруківкою бадьоро,
Досліджую місця твої чудні.

І видом то ласкавим, то суворим
Вони гуртом повідують мені
Історій про життя тутешнє море,
Про пори променисті та сумні.

Ступаю, де трудилися таланти,
Шукаючи безсмертний ідеал:
Да Вінчі, Мікеланджело і Данте...

Коли минаю кожен твій квартал,
Квітчають душу рясно амаранти
І серце обдає натхнення пал.

14.06.2023 р.

Де схилам гір безперестану
Шепочуть хвилі вод солоних,
Розполонилася Тоскана,
Земля у винницях та гонах.

Там сонце золотом леліє
Гілля маслин та кипарисів,
І пустотливим вітровієм
Розносить пряний пах до висі.

Мигтять у мареві спекотнім
Камінні вежі цитаделей –
Мов сотні літ назад, сьогодні
Вражає їхній взір дебелий.

Кругом у чарі цих просторів
Епох витає відголосся –
О, скільки радощів та горя
Зажити їм же довелося!..

Тепер стежками цього краю
І я, співець життя, простую.
Щасливим зором обіймаю
Усяку стрічну пальму й тую.

Прибув сюди з північних далей,
Де замість юк цвітуть блавати,
Аби цих дивних пасторалей
Красоти вкотре оспівати.

01.06.2023 р.

Вдягнувши маску й трубку на лице,
Поринеш в світ незримих дивовиж.
Щораз чарує дух заняття це:
В блакиті вод неначебто летиш.

Обабіч риб невтомних косяки –
Ідуть з глибин до теплих побереж.
Здавалося б, на відстані руки,
Та ні одну із них не здоженеш!..

Встелила килимами камка дно –
Чатує між стеблин креветок рать.
І брили, що зі скель сповзли давно,
В траві цій знерухомлено лежать.

На них понаростала мідій тьма,
Є устриці та блюдечка морські –
По мушлях краби лазять крадькома,
Вночі ж снують чистинами пісків.

Якщо поталанить, у цих місцях
На очі навернеться й восьминіг,
Спіткати можна ската, гребінця –
Усіх, хто десь у товщах не заліг.

Лиш варто сторонитися медуз,
Хай часом їхня зовнішність манка,
Й на ріні пластувать, як жовтопуз,
Аби не стати враз на їжака.

В собі ховає море сонм прикрас,
Таїть водночас ласку, мир і лють –
Коли пірнеш тут з маскою хоч раз,
Повік не зможеш досвід цей забуть!..

13.06.2023 р.

Знялись над морем сірі скелі,
Підошви їхні лижуть хвилі –
Шумують, пінячись, веселі.
До пругу – лиш блакиті милі...

Цвітуть на сонячних укосах
Герані, каперси й агави.
Тут все навколо, в Монтероссо,
Таке квітчасте і ласкаве.

Усіх приїжджих та захожих
Стрічає приязно комуна:
Пашать рабатки в чудо-рожах,
На пляж осяйний зве лагуна.

Дзвенить луною спів пташиний
У барвах неба соковитих...
Гляджу на все зі стромовини –
Ну як цей край не полюбити?

08.06.2023 р.

Через гори, через доли
Потягом несусь я –
На пейзажі доокола
Радісно дивлюся.

Неупинно проминаю
То міста, то села.
Грає смуга небокраю
Барвами, весела.

У вагоні прохолода,
Хоч надворі спека –
Особлива насолода
Путь оця далека!..

15.06.2023 р.

Шуміть мені, вечірні хвилі,
Розносьте повів свій, лілеї!..
Немов мартини сизокрилі,
Злетілись знов думки про неї.

Сиджу на березі піщанім,
Довкола пальми хилять віти.
Вона десь, певно, в цім смерканні
Гуляє, сповнена привіту.

Бринить з причалу крекіт сули,
Ясніє місяць срібнобокий.
Їй теж струмить це сяйво чуле,
Лише під, може, крик сороки...

Про пал своїх чуттів рядками
Укотре щиро їй суремлю –
Нехай і сотні верст між нами,
Усе ж ми спільно топчем землю.

Нараз стрічаєм надвечір’я,
Що наче писані пастеллю:
Поблиз води у колі гір я,
Вона ж – в краю дубів та хмелю.

Там сонно лине шум розмаю
І ніжний припах ллють вербени...
Про щось вона в цю мить гадає,
Та знаю точно: не про мене.

06.06.2023 р.

Поволі сонце йде на пік,
Цілунки шле вогнисті –
Та не гатить життя потік
В бадьористому місті.

Котрий прогулююся день
По вулицях строкатих –
Цей гамір з бесід і пісень
Пером не описати!..

Бував у безлічі крамниць,
Пройшов торгів немало –
Заласний обшир таємниць
Для мене ці квартали.

Щодня готовий тут блукать,
Хай сперш губитись навіть –
Коли надворі благодать,
Ганьба цей час проґавить!..

11.06.2023 р.

Салют, земле в барвах гарячих
З ім’ям чарівливим Лігурія!
Давно вже, зізнаюсь, не бачив
Як тут небозводу лазурі я!..

Від гір виду, вкритих борами,
Спокійно і любо на серці як!
Повз них лину потягом прямо
До міста малого Ла-Спеція.

Ряхтять ген будинки барвисті,
Втопаючи в розах й азаліях,
Перлиться смарагдове листя –
Захоплює погляд Італія...

Зійшов на старому вокзалі –
Душа промениться від радощів.
Зефіром доносить із далі
Плеск моря та вересу пахощі.

04.06.2023 р.

На дужім соколі із криці
Здійнявсь я до кудлатих хмар,
Дивлюсь: насичено іскриться
У сині сонце, мов янтар.

Внизу – мережані терени:
Ліси, розливи рік, поля,
Міста в облозі нив зелених
І гір окреслення здаля.

Збагнув я: ген то Апенніни,
Видці ходи рясних сторіч.
І став маневром журавлиним
Знижатись борт землі навстріч.

02.06.2023 р.

Італіє, далекий звабний краю,
Омиваний замріяно морями,
До тебе я нарешті відбуваю,
Повитий ще незнаними чуттями!..

Твоїм я марив духом світославним,
Просторами, де квітнуть олеандри
І ось, вже попрощавшися із травнем,
Рушаю, наче птах, у літні мандри.

Ну як же не пройнятись колоритом,
Що криють твої шири загадкові? –
Затям: тобі душа моя відкрита,
А серце юне сповнене любові...

На стрічу нашу першу, довгождану,
Окрилений наснагою, чекаю
І тішусь, як на мапу тільки гляну,
Чаруючий, теплом залитий краю!

30.05.2023 р.

Ти – як мавка та, як мавка,
Пишна дівчина-русявка.
Лиш тобі погляну в очі,
Більш нічого і не хочу.
Тільки усміх твій побачу,
Душу млість бере гаряча.

Ти – як мавка та, як мавка,
Ледве ступиш на муравку
І довкола все розквітне,
Блисне сонечко привітно.
А коли пройдешся поряд,
Кану вмить у щастя море.

Ти – як мавка та, як мавка,
Щира й ніжна, мов журавка.
Надиш тим цнотливим чаром,
Що чуття проймає жаром.
Втіха б’є ключем без краю,
Як з тобою розмовляю.

Недарма тому ти, мила,
В серці слід моїм лишила!..

30.06.2022 р.

Розстріляли їх кати
У сирих підвалах,
Двох повстанців молодих,
Що за правду стали.

Їм би жить іще і жить:
Юнаки ж бо, діти.
Зріти б сонячну блакить,
Мріяти, любити...

Та вони обрали шлях
Битви за свободу –
Буде подвиг цей в серцях
Вдячного народу!..

Не поринуть в забуття
Ті, хто в пору грізну
Піднесли своє життя
На олтар Вітчизни.

27.06.2023 р.

Я був сьогодні уві сні,
Де ми удвох на пароплаві
Плили по озері яснім,
Обоє з щастя аж яскраві.

Леліяв даль вогонь заграв
І небом гнав хмарини хмурі,
А я безмовно догорав
В твоїх очей чадній лазурі.

Всміхалась радо ти мені
Й не міг я також не радіти.
Мов коси верб удалині,
Метляв твоє волосся вітер...

Рішуче й тихо борт ішов
У обрій знадливо-червлений,
І вслід зі схилів про любов
Шептали нам жагуче клени.

26.06.2023 р.

Загас багряний жар зорі,
Стою самотньо під вербою.
Сміються з бору шишкарі,
А серце плаче за тобою...

Й дарма, що літо у краю
І все воліє розквітати –
Не тішать душу вже мою
Ці вечори із пахом м’яти.

Не гріють червінню мій сум
Розкішні маки та жоржини,
Байдужим став той ніжний шум,
Що з очеретів сонно лине...

Чому ж у грудях так пече?
За те, що віддано люблю я
Звабливий блиск твоїх очей
І стать граційну, наче туя?..

Ну що ж, нехай!.. Усе одно
Із почуттями не борюся:
Хмелять мене, мов те вино,
Твоя хода й волосся русе.

Хоч їх лиш бачу уві сні,
Проте ж які ті сни щасливі!..
Бо так ходжу в осяйні дні
Промоклий вщент у туги зливі.

Й під щасні трелі шишкарів
Подовгу мрію під вербою,
Щоб раз, в один із вечорів,
Стояв я там уже з тобою.

06.2022 р.

Не дотліла й зоря ще остання
Понад косами верб вдалині,
Як топлю вже під ларго світання
Неприборкану юнь у вині.

Ніби в чаші питво, багровіє
Непоспішно притьмарений пруг –
Я цей чар перелив би у мрії
І у пал, що завчасно притух.

Пожадав би сновиддя простого
З ароматом шавлій та купав,
Бо забули вони щось про того,
Хто в них щастя незбутнє плекав.

Запропалу безжурність у долі
Все прохаю знайти, та дарма,
Тож скоряю думки поневолі:
Не вернути того, що нема.

Ось тому так безбарвно і гірко
В ці надранні години мені,
Що у колі присмертної зірки
Розчиняю себе у вині.

21.06.2023 р.

Розсіває спеку
Сонце у зеніті.
Зморено лелека
Рине у блакиті.

Споглядає в тиші
Мирні оболоні,
Спраглі пасовища,
Де чвалають коні.

Поблизу лощина,
Вкрита очеретом.
Шурхотять долина
І чагар дуетом.

Даль у зіллі тоне,
Ниви у мережках –
З них в село повз гони
Протяглася стежка.

В кучерявім лузі
Грає різноцвіття,
А на виднокрузі
Плавиться повітря.

Ніжним ароматом
Цілий край залито.
Втіхи не уйняти:
На просторах літо!..

07.08.2022 р.

І.

Років проминуло чимало,
Та досі пригадую день,
Відколи ти музою стала
Моїх розмаїтих пісень.

Явилася, пишна, неждано,
Неначе з прекрасного сну.
Відтоді щодня безустанно
Гадаю про тебе одну.

У зливи, на світлі, в затінні,
В завії чи мреві заграв
Все згадую пору осінню,
Коли тебе вперше спіткав.

ІІ.

Я заздрю тихцем вітровію,
Що денно цілує тебе
І сонцю, що сяйвом леліє
Лице твоє злегка рябе.

Ревную тебе до сузір’їв,
Чаруючих погляд у тьмі,
Й пернатих співців із верхів’їв,
Котрі романсують в юрмі.

Тобі, знаю, всі вони треба,
Женуть бо із дум каламуть –
Якби я з них кимось для тебе
Зумів хоч секунду побуть!..

ІІІ.

Люблю твою посмішку, мила,
І сум темно-карих очей –
Від них у моїх юних жилах
Кров млосним окропом тече.

Люблю твоє сяйне волосся
І руки цнотливі твої –
Коли бачу їх, стоголоссям
Щебечуть в душі солов’ї.

Маячу твоїми вустами,
Що, мабуть, солодші за мед,
Хай тямлю: провалля між нами,
Бо я тільки мрійник-поет...

ІV.

Ти часом буваєш сумною –
Сама зізнавалась мені,
Та з кимось, лише не зі мною,
Шукаєш стосунки ясні.

А я ж так з тобою бажаю
Пірнути в п’янку благодать,
Тебе обіймати в розмаю
І в перса тугі цілувать…

Нехай чудесам не йму віри,
Запитую долю щомить:
Ну як мені мрій оцих щирих
Хоч краплю в життя перелить?!.

V.

Ти можеш мене не любити,
У вічі пускаючи дим,
Та буду і далі повитий
Я чаром знадливим твоїм.

Ти в силі мене оминати,
Всміхаючись криво щораз,
Та буду незмінно писати
Про образ твій повен окрас.

В душі почуття ці, ймовірно,
Залишать відбиток навік,
Бо серцем своїм непокірним
До тебе, коханої, звик.

08/09.06.2023 р.

Сьогодні зборисько собаче
Знесло вогнем Каховську ГЕС.
Ми вам, катюги, не пробачим,
Давно в серцях бо гнів воскрес.

Юшать херсонськими степами
Мільйони тон дніпрових вод –
Й за це розправимся із вами,
Проучим кожну зі сволот.

Вам буде нікуди втікати
І стане смерть щасливим сном,
Бо денно ближчає відплата,
Що ми готуємо гуртом.

06.06.2023 р.

Чи вам знайоме почуття,
Коли душа немов співає
І серце зшвидшує биття,
Помалу мліючи в розмаї?

Чи вам близькі хвилини ті,
Коли невільно ось заплачеш,
Бо навіть дещиці прості
Стають чудесними неначе?

Тоді хмелить просторів пах,
Чарує дальня зоряниця
Й себе запитуєш в думках:
Невже насправді це не сниться?

Здається, так застигне й час
У млі незлічених контрастів –
Якщо ви чули це хоч раз,
То вам відомі чари щастя.

04.06.2023 р.