Д.Ч.

Дозволь мені знов оспівати
Твою невимовну красу
У віршах своїх кострубатих,
Що світу я щиро несу.

І.

Років проминуло чимало,
Та досі пригадую день,
Відколи ти музою стала
Моїх розмаїтих пісень.

Явилася, пишна, неждано,
Неначе з прекрасного сну.
Відтоді щодня безустанно
Гадаю про тебе одну.

У зливи, на світлі, в затінні,
В завії чи мреві заграв
Все згадую пору осінню,
Коли тебе вперше спіткав.

ІІ.

Я заздрю тихцем вітровію,
Що денно цілує тебе
І сонцю, що сяйвом леліє
Лице твоє злегка рябе.

Ревную тебе до сузір’їв,
Чаруючих погляд у тьмі,
Й пернатих співців із верхів’їв,
Котрі романсують в юрмі.

Тобі, знаю, всі вони треба,
Женуть бо із дум каламуть –
Якби я з них кимось для тебе
Зумів хоч секунду побуть!..

ІІІ.

Люблю твою посмішку, мила,
І сум темно-карих очей –
Від них у моїх юних жилах
Кров млосним окропом тече.

Люблю твоє сяйне волосся
І руки цнотливі твої –
Коли бачу їх, стоголоссям
Щебечуть в душі солов’ї.

Маячу твоїми вустами,
Що, мабуть, солодші за мед,
Хай тямлю: провалля між нами,
Бо я тільки мрійник-поет...

ІV.

Ти часом буваєш сумною –
Сама зізнавалась мені,
Та з кимось, лише не зі мною,
Шукаєш стосунки ясні.

А я ж так з тобою бажаю
Пірнути в п’янку благодать,
Тебе обіймати в розмаю
І в перса тугі цілувать…

Нехай чудесам не йму віри,
Запитую долю щомить:
Ну як мені мрій оцих щирих
Хоч краплю в життя перелить?!.

V.

Ти можеш мене не любити,
У вічі пускаючи дим,
Та буду і далі повитий
Я чаром знадливим твоїм.

Ти в силі мене оминати,
Всміхаючись криво щораз,
Та буду незмінно писати
Про образ твій повен окрас.

В душі почуття ці, ймовірно,
Залишать відбиток навік,
Бо серцем своїм непокірним
До тебе, коханої, звик.

08/09.06.2023 р.