Втомлений погляд , думки мов в'язниця ,
Власні слова вже звучать як обман.
Темна кімната наче темниця ,
і знову в ній я наче злочинець .
В безодні думок я страти чекаю,
Та відчуваю, що навіки залишусь у ній.
Бридко мені , аж до смерті мовчати,
Та знову буду за слова себе ж карати.
І ось зникли страждання, болі , турботи ,
І тіло моє лежить в холодній землі.
15.02.2025(02:43)

Ганебний кінець, я затримую подих ,
навіть не в силах стерти сльози з очей.
Мій розум мов зірка - щосекунди згасає ,
думати пізно - вже нічого не вдієш.
Стікає мов річка цей прекрасний червоний ,
Залишаючи навколо багряні сліди.
Дивовижна картина , яку побачать усі й
Без згадки залишать навіки в труні.
25.02.2025 (03:43)

Розвіяні вітром твої останні думки - пролунають
мов постріл у моїй голові.
Пішла ти з життя, це сталось так рано ,
Та схоже запізно звернув на тебе увагу.
До останнього подиху чув лиш твій сміх,
Коли це сталось весь світ мов застиг.
Як не старався , але забути не зміг ,
Нестерпно так жити , бо тебе не зберіг.
А я досі пам'ятаю твою посмішку щиру,
Проте , невдовзі забуду і це.
Знаю , для мене бажала ти кращого,
Проте , похованим хочу бути з тобою в труні.
(28.11.2025)

Вечір весняний розказує притчі ,
ми знайомі не довго й не зустрінемось більш...
Твоя посмішка щира запам'яталась надовго ,
вона наче сапфір , що блищить в темноті.
Розмова з тобою заспокоює душу ,
і я знову стаю мов беззахисний кролик.
Залишайся собою й цінуй те що робиш ,
ти прекрасна людина , що підкорить цей світ.
12.02.25(04:17)

Під сонцем спекотним я захлинаюся в піні
й вітром легким розносяться хвилі.
Потяг думок , що реве , наче злива - руйнує
мій спокій , мов хмара жахлива.
В розбещений розум надходять дивні ідеї -
змінити усіх , щоб не змінитись самому.
З недовірою дивлюся на себе у дзеркало й
вкотре руйную все , що для мене важливо.
Потопаю я глибоко в нестримній печалі
й не вилазжу із дна власних страждань.
Прагну давно забути муки душевні ,
та , схоже , навіки я буду тонути у них...
30.04.2025 (3:38)

Моє останнє бажання бути поруч з тобою стало відразою , яку забудеш ти знову.
Похований часом я без згадки зникаю й розсіююсь з вітром забутих надій.
Я - жертва морозу твоїх тихих слів , що льодом примерзли клеймом на мені.
У відповідь пошепки я проклинаю тебе , сподіваюсь навіки забути це все.

Намистом блакитним розгорнулась ця повінь,
Поглинаючи місто, а з ним і людей.
Дах затопило , вітер зірвало , відомим це літо буде завжди.
Крики дітей , гавкіт собак , страх не забудуть ці люди ніколи.
Знову загроза турбує весь світ , не допоможе ніхто у скрутну цю мить.

І лиш в моменті наші погляди зійшлися у цвітінні безбарвних пелюсток.
Наче... Сльози ллють з очей в цім безкрайнім світі болю .
І розум мій затьмарив жах, коли побачив тебе знову.
Вже не знаю , куди дітись , де сховатись , де спочити.
А в думках лиш очі , що затьмарили мене.
03.06.2023

Очі все бачать, а серце не вірить.
Зі мною це сталось - тобі ніхто не повірить.
Руки мої по лікоть в крові , в вогні моє тіло лежить в самоті.
Ноги мов вата - встати не вийде , тіло скувало ця правда і біль.
Хочу тобі хоч слово сказати , але тіло згоріло у цьому вогні.
09.06.2023

Гниє моє серце , і душу затьмарило ,
Очі в пітьмі , а мозок не вірить.
Я все біжу, біжу все туди , де небо синіє , а сонце так смажить.
Біжу від турбот до щирості мрій, до щастя , до спокою , до саду нічного.
Не вистачить духу забути тебе , і я падаю знову у прірву цих мрій.
06.06.2023

Зустрів я дівчину у сні.
Ту , що подібна до хвилі моря , що заспокоювала душу,
Про неї слів бридких не скажуть.
Говорить , що знайомі ми давно , проте я не пам'ятаю.
Все розказувала, як їй добре було з нами.
Голос був її , неначе теплий літній вітер , що проходив крізь волосся.
Та вже час прийшов , і зникла вона серед натовпу людей - пішла до горизонту, уже й не видно навіть плями.
Так хотілося знов її зустріти , хоч ім'я спитати.
А вона неначе дим , швидко зникла без останку.
І лиш в пам'яті моїй пам'ятаю її голос та щосекунди забуваю все пов'язане із нею.
В голові лиш прірва з болю , суму і думок ,
Нічого вже не пам'ятаю , не згадати голос твій , ні слів , що сказала ти мені.
Вже зорі в небі засвітились. Сонце сіло вже давно , а я все ще думаю про тебе , не хочу я ні їсти , ні воду пити , лиш побачити тебе я хочу , та все дарма.
І лиш сподіваюся на те , що знову зустрінемося ми разом у сні , що вигадав я сам.
14.05.2023