Таких одиниці…
Щоб погляд яснів, немов по обіді зимової днини
Від усмішок, лагідних слів, від співу пташок, румʼянцю калини
Під хатою столітньою десь за вікном
Таких одиниці…
Щоб падали зорі униз
Прямо в душу, як в руки дивовижні скарби
І він казав впівголосу : зачекай, не йди
Давай побудуєм власний світ, ти бачиш
Його у блакиті неозорих ліній
Ми вбираєм його повільно
Й Те світло наповнює нас, вливаючись щедро крізь отвір зінниці.
Таких одиниці…

Лютий 2024р.

Вся сімʼя давно чекала свято Водохреща
Особливо зять коханий,
Що поспорив з тещею.
Тож удвох перед роботою
Поспішили хутко
На водойму, не субота ж
Повною маршруткою…
Потім теліпали пішки
Зо три кілометри,
Теща мовчки це терпіла,
(Вже воліла б вмерти)
Ледь віддихалась, зять каже:
Можна роздягатись!
Думала, що тут і зляже,
Та треба триматись!
Роздягнулась і полізла
Мовчки в ополонку…
Там за всі часи прозріла,
Але знов замовкла:
Треба ж марку їй тримати
Пасувати - ницо,
Щоб поставить того зятя
В відповідне місце
Тож разок присіла в воду
Очі аж завмерли
Що є сили руки й ноги
Для зігріву терла,
Вже тріумфом десь заграло
У здубілім тілі
Та зятьок кричить : це мало,
Ви разок присіли,
А по всім законам, мамо
Треба сісти тричі,
Щоб гріхи вам позмивало
У святій водичці…
Ледь втрималась, закусила
З погордою губи
І з розмаху двічі впала
З головою в воду,
А як вже на берег вийшла
І розкрила рота,
Час синіти випав зятю,
Що згадав й роботу,
На яку мабуть спізнився
Через ці купання:
Ясно вся вина на мамі,
От і все зізнання…

Як не було б, та пів січня
Не було безкарним,
Кожен ранок поспішає
Зять тепер в лікарню,
Щоб провідать любу тещу
Пиріжки- до столу,
Результатом Водохреща -
Програш членів спору.
Бо не виграли ні один
З них як не старались
Глупість його , її гордість
Святе свято вдалось!


Січень 2024р.

Натхненні вірші розбиваються об прозу життя,
Ти помітиш, бува, крізь чиєсь каяття,
Або погляд, розірваний якір…
Що тримав тебе тут!
Незабутні хвилини, де знайдеш себе
І у подиві дивнім, що й далі гребе,
Ніби докором за сміливість
Триматись за хвилі,
Звільнившись від пут!
І отак якось далі все швидко тече
Ти міняєш кут зору, словесність, плече,
Та вертаєшся знову до крапки,
Де зрослись і фінали й початки
Увібравши всі змісти і болі спокут!


3 вересня 2023р

Залетів один папуга
В вимираюче село
І такого зняв там шуму
Що ніколи не було!
Там-поставити кормушки,
Там - роздати куцим хліб,
Збудувати дві церквушки
А ведмідь хай буде піп!
Як отара в лад кивали
І старі й малі воли,
Аж два дні підігрівали
Все село його орли:
Будем строїть вам общину
Ви й самі заждались нас,
Тільки здайте половину
Коштів нужних, про запас...
Ми притулим куди треба,
Знать не будете нужди,
Ви возвиситесь до неба
Буде кожен "як вожді"!
І село гуло і мліло
Від "розумних" тих речей,
Бо багато наболіло
Від колишніх павичей...
Потягнулись зранку рано
Віддавати свою дань
Ні краплини в тім обману,
Тільки маса уповань.
Віднесла тільна корова
Навіть своє молоко
А свиня не пожаліла
Дуже рідкісне тріко!
Так до вечора збирали
"Інвестиції" орли,
Дуже не перебирали
Все забрали, що змогли!
І коли зібрались зранку
На совєт "із ста голів"
Не було уже на ганку
Ні папуги, ні орлів!

І хто тепер нам відповість,
Питають друг у друга
Хто винен? Виявився гість
Хапуга, не папуга!
Якби читали все самі
І знали всі закони,
То б не туманили орли
Балачками нейрони!
Було б усе своїм трудом
Не в призрачній надії
І совість кожному судом
І лиш по силам мрії!

2021рік.

Не всяк великий той, хто стрибнув до вершин
Як не упав отой, хто зменшився у зрості,
Щоб дотягнутись мали змогу на аршин
Зайчата, мавпенята й жуки прості.

Був ясний, мирний і погожий день
Нічого дивного не віщували сови…
Жирафчик брів у справах, оминувши пень,
Де мавпа роздивлялася чиюсь підкову.

«На щастя це знайшла»,- все думала вона,
Бо щось останнім часом не щастилось,
Хотілось злість зірвати на коня,
Та лячно - грізно стадо табуном носилось…

Тож не знайшовши жертву, заспокоїлась
Проте, ось ти диви яке йде здоровило,
«Йому напевно легше, висота - святе…»
А що внизу, найтяжче (аж здавило!)

І в той момент, коли побачивши похнюплену оту
Жираф із участю вже вдвоє нахилився
Та як підстрибне й плюне на лету,
Від здивування ледве ухилився…

Чому? За що? За справу не зі зла?
За те, що поклонився перед нижчим?
- Та ти, жирафе, мені гірше за козла!
За висоту твою, тобі відплата ближче!

І знаючи, жираф був добряком-
Не став наздоганять й навчать манерам,
Побігла до мишей за будяком
Розказувать “як їй зробили нерви”…

Жираф зітхнувши, далі брів…
Був ясний день, спокійний і погожий
Попереду виднівсь чималий рів
І допомогу там чекали перехожі…

2023рік