На байку вечір мчав мікрорайоном -
предвісник літа, диригент котів!
А я... А я варила макарони,
ті, що з пшениці -ух! - твердих сортів.

Гойдались і "хрущовки", й хмародери,
вмостилась перша зірка на гараж.
Не макаронів праглося - мадери!
не вул.Крива щоб, а кураж і пляж...

Щось красень-вечір шепотів, нестерпно
Од слів його крутилась голова...
Не витримала - вийшла клацнуть селфі
з хрущовки 42 по вул.Крива.

Стотридцять кадрів селфі в телефоні...
І я на кожнім - просто мрія з мрій!
Якби лиш не деталь маленька фону:
палають кухня, штори й макарони
в квартирі орендованій моїй.

Вчора перша весняна злива -
геть намок мій червоний плащ -
- поливала мене, ловила,
ми стрибали - смішні й щасливі!
А сьогодні лежу - хоч плач...

Од ВЕСНИ не лишилось й тіні.
( В горлі - кузька... В душі - імла...)
Мабуть, в сонячне Есватіні,
де в кокосах бульбуль мартіні,
просто в Африку утекла...

Там усюди ростуть банани
а гепарди пасуть слонів,
королівські цвітуть ліани...
Там Лобамба та ще й МбаБАне...

- Львів? Не знаю! Який ще Львів?

Де під ковдрою мерзну вперто,
п'ю пігулки, чий розмір - м'яч...
Сниться: в Африці Мсваті Третій
знай, дарує ВЕСНІ портрети,
а ВЕСНА йому - мокрий плащ...

А на ранок - ВЕСНЯНИЙ ранок! -
сонце сяє, я мабуть - теж!
- Як у Африці?
- Надто жарко)
- Ти надовго у Львів?
- Авжеж)

о бланманже й каляфіори
ох консоме й бабагануш
він шепотів... тремтіло серце...
а то він так читав меню

***
гранату дрон і перемогу
додому тато щоб живий
читав листи із України
й журився сивий Миколай

***
ти ж поетеса більше драйву
де шквал емоцій розкіш рим?!!
волав мій власний мікрокритик
в порожню шкірку мого я

***
ловила думку не впіймала
мене покинули думки
руйнує ром мої нейронні
зв'язки

***
маленьке яблучко планета
зірвалось з гілки - чуєш? - гуп!
нам просто мить - сумна й красива
а черв'ячку - армагедон

***
о неприступна хризантемо! -
тріщав мороз - мені скорись!
І голови не похилила, бровою і не повела...
Минула ніч. Стояла, наче жива...

***
прийшла натомлена з роботи
це кайф на хвильку прилягти
куди це ви мене несете?
навіщо стрічки і оркестр?

***
варкалось... І пирькі хливкасті
пиряли німно крізь фову...
скажи-но Керрол от для чого
живу?

***
мені всміхаються собаки
цвірчать новини горобці
дерева кличуть обійматись
а от з людьми все навпаки

***
колись в минулому столітті
в нас не було ще соцмереж
чорт забирай які дизлайки
прийшов побачив в морду дав

***
десь у малесеньких колисках
новонароджені сніги
ще сплять так солодко та квітка
уже шепоче прощавай

***
кондом мельдоній кальцій смекта
вугілля морфій бром флюколд
до мене жив у фармацевта
жако

***
лежало вухо на газоні
самотній сонях в клумбі сох
підозру маю пробігав тут
ван гог

***
ну казимир сказала галя
яка ідея задум вклад
й пробила довгим носом чорний
квадрат

***
коли пройдеш ворота раю
тобі назустріч вийде бог
прожив достойно скаже отже
гра призова побудь котом

***
трамваю дзвін сирени крики
каштан гуп гуп гуде таксі
а сніг упав і щезли звуки
усі

***
як на світанку тихо тихо
прийде в кімнату перший сніг
насниться дім не повернутись
куди ніколи тільки в снах

***
п'ятнадцять: ми зухвалі генії
художник я, ти - мандрівник
за сорок: не малюю й лінії
а ти - навІки на війні

Бог нудьгував. Всього було в садах,
на те він рай - ідилія картинна...
Так рясно квітли мальви і шипшина,
бриніло перше слово на вустах,
та ні з ким мовить друге... Їде дах.
Творець узяв до рук шматочок глини.

М'яка, тепленька, доторкнешся - кайф!
Чудові вийдуть миски та горнята!
Одна біда - вже мисок, мов ягняток,
в кошарах райських, в маківках - зернят...
Кому потрібні сто мисчин і гальб?
як ти, мов палець, сам...
Господь не знав.

Почухав носа, гмикнув, а тоді
в задумі глянув в дзеркальце маленьке...
Натхнення - річ примхлива, хоч і piękna -
таки прийшло - аж глина в бороді!
Господь зліпив людину.
Хай кривеньку! - і радісно промовив
їй "ІДИ!"

З тих пір минула Вічність. Світ здурів.
Експеримент Господній виліз боком -
кривенькі люди око жруть за око -
-Ти - *** старий! Глюк передозу коки!
В дрібненьких душах повно тарганів -
вали із раю! Солодко пожив -
усіх, кого можливо, возлюбив?
Твій вийшов час!
Тріщать у Бога крокви...
- Вже б краще полумисків наліпив!

Терпіння не гумове - то є факт!
хай навіть то - Божественне терпіння.
Допоки не схопив Творця інфаркт,
і "діти божі" не зрубали сад,
зім'яв людисьок знов у грудку глини.
Зліпив із неї люльку... Квітне сад.
І в'ється дим у тиші в небо синє...

Дзвенять птахи - ні матюків, ні війн.
На те він рай - ідилія картинна...
Яка мораль? Що виліплене з глин
кривенько - то піде назад у глину.

- Загадай мені, янголе, сон...
- Може, хлопчику мій, хай це буде великий слон?
- Ні, не слон!
- Може, ВЕЖА, звідки сонце за світом стежить?
- Ні, не те...
- Карамелькове дерево, що у райськім саду росте?
- Може ні, може так...
- Хм... Планета, де все - навспак?
- Здогадайся! Думки читати - це ж завиграшки в янголят?
- Троє зоряних лисенят?
- Ну, янголику, не тягни... Ще які залишились сни?
- День до перших сирен війни.
- Ось - його... Ось його відкрий.
День, в якому я - ще живий.

Бувай, вчора вбитий хлопчику, ось і все...
Вже вічна ріка в нескінченне тебе несе.
Безшумно кружляють, торкають крилом води
два птаха. Їх звати " Ніколи" і "Назавжди".
Аж янголи, Боже, вдягнули скорботний стрій...
Невже був Твій задум для нього - такий... Такий?
В його вісімнадцять - навік зупини весну -
пізнати не жінку, а кулю - війну...
Війну...