Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Назар Федорак (1974)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Сергій Татчин, [ 2006-02-16 11:10:17 ],
на сторінці поезії     "Кінець зимівель"   Федорак Назар

Супер.
Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-07-30 22:16:33 ],
на сторінці поезії     "Кінець зимівель"   Федорак Назар

"6" Назар і справді подає нам найкращий приклад роботи зі словом, абсолютний "стильовий слух", і думки вельми цікаві, сучасні.
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2007-02-07 08:52:33 ],
на сторінці твору     "ЖОВТА ПОСВЯТА"   Федорак Назар

Дмитро Гамаш:

ДЕЩО ПРО ТВОРЧІСТЬ ЕМПІРИЧНУ, або ДО ІСТОРІЇ ОДНІЄЇ ПРИСВЯТИ

Інтенція наша - проста. Останніми часами ширшає коло нашого молодо згенерованого письменства. І справа ся вельми атракційна. Мова наша сього разу буде про відомого публіці молодого автора Н.Ф. та його нову річ, як на наш згляд, досить вдалу. Певна річ, що аж ніяк не хочемо надатися до бомбасту чи драстичності писань без сумніву вталанованого поета, але зрезигнувати ними аж ніяк не маємо на меті.
Ліг перед наші очі акуратно складений лист з Парнасу, відписаний через Н.Ф. То була "Жовта посвята". Таке титло вабило якоюсь претензійністю, але вже найперше прочитання уміщеного нижче на листі слало чудову опінію про запропоновану річ. В.ш.п. автор зробив фантастично гарно, заінавгуровавши її так: "Моє тіло стремтіло за тобою". Що се? Ноншалянсія, енунція якогось гевала, а може, пацифікальний прозелітичний новіціант? Ріжні питання повставали раз у раз, не даючи геть до кінця розібрати увесь художній зміст сеї речі. Але поза тим вималювалася докладна картина аспірацій автора. Се вже не той прецизійний та педантичний поет, а поет палаючих чуттів. Анальфабетичний антидот аскези, асекураціований гарним виображенням. Власне, виображення автора манить читача, бо маємо багато приємних хвиль при прочитанню, перечитанню і виділенню дійсних естетичних моментів для нашого знеображеного чуття чудного.
Так чи інакше впізнаємо хіба по властивих саме Н.Ф. вигинах складні, але маємо купу часу на зачарування тими легкими хлюпками рожевого фонтану серед дощу восени. Але за тим всим стоїть незаздрісне шельмування чужого "я" через свої змисли. І чується виразно мартирологія автора, не позбавленого як меланхолійного іронізму, так і квієнтизму. Ми боліємо тим же чуттям змокрілого жовтого листя, порозмітуваного гострими списами дощу, а відтак накинуло ніжну вуаль на чоло жовтнево-листопадового витвору.
Без зайвого пієтету признаюся до шановної громади читачів й до самого автора, що найбільше полонило мя у прочитаному, так то щира і відверта зеротизованість духового чуття творця. Внесу може сумнівне припущення щодо особистих переживаень Н.Ф. (зупевне роблю це перед публікою не у справі сальонових історій, а хіба з міркувань вельми дружніх і приязних стосунків до самого призвідці сього начерку!), але щось там є закраденого та майстерно прихованого в авреолі настроєвого гімну розкріпаченого серця і життя. Не є то секатура для автора, але метода його гідна подиву в той час, як сотки талановитих цвітнів літератури хрунять собі й шукають свого десь по чужих стежках. То є стагнація і більш нічого! А п. Н.Ф. дійсно йде своєю путтю і, принаймні не має наміру з нього.
Справді, резиґнація автора у новому творі аж вражає обумовленістю. Чітка, без лукавства ресорпція давно загубленого вражіння справжнього поетичного лету серед дощових туч, апостасія від чужого хибливого ока. І все те вивершене в такій верві й найвищому стопню емоційної напруги консеквентне приводять до узагальнення цілого світку - осе ся значна ціннісна ціха ескізу. А поза тим стоїть чудово викуте слово, скроплене свіжою кров'ю і дощем. А ще той симболічний зобраз одного-самого листочка, що гіпертрофується в камінь свідомості поетової, на який натикаючись спить дощ у "перинах осіннього дерева", а "переповнений трамвай тихо гепає на бруківку"... І жовтий колір, як колір переляку і жалобного смутку за краплями теплої води, солодшої, ніж усе, як колір розпуки розлуки, як номінація душевних застановищ самого автора. Ся дивна семантика граничить з цілим світом як рівня небові чи Богові! Певен, що у найближчих часах до нашого читача прийде не одна талановита річ, як-от "Жовта посвята", бо то не є речі для депосидовання. А ймення молодого автора не раз зблисне у творчій констеляції схилу віку.
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2007-02-07 08:53:55 ],
на сторінці твору     "ЖОВТА ПОСВЯТА"   Федорак Назар

ЖОВТА ПОСВЯТА "Я обходив завмерлі гробниці..."
Осінній сум укутує стривожені вулиці. Золото дерев не додає блиску очам пішоходів... Можливо, така сувора мінорність зачарувала Назара Федорака, і жовтий смуток вихопився з-під пера сліпучою краплиною посвяти.

Неспинне, як дощ, безжальне, як холодний вітер, солодке і млосне, як мрія, оте незбагненне почуття... І все це - в еротичній фантазії "Жовта посвята".

Люба Данилів. Назаре! Жовтий колір - це данина осені?
Назар Федорак. Маю слабість до жовтого кольору взагалі. А щодо осені, то та - 1993 року, коли писалася "Жовта посвята", - була геть не схожа на цьогорічну. Постійно лив дощ, але дуже теплий. Листя з кленів і каштанів на вулиці Коперника (між Будинком учителя і Головною поштою) лежало товстим повстяним килимом під ногами і заглушувало всі звуки. Враження були геть фантасмагоричні і... жовті.
Л.Д. Кохання - це обов'язково смуток, холод, смерть?
Н.Ф. Тоді - так. Хоча, повторюю, було дуже тепло. А взагалі, кохання відтоді дуже змінилося. Разом зі мною. Тепер я читаю цей, можливо, для когось жахний твір як добру і ТЕПЛУ казку.
Л.Д. Він - Вона - Воно. Нетрадиційний трикутник. Він - зі скаліченим серцем, переповнений нерозділеним почуттям, яке не дає можливості Йому бігти назустріч сонцю, і тому плаче воно разом з холодними осінніми дощами. Весь світ ніби перевертається, колір розлуки і близької кончини наповнює вщерть усе, куди сягає око...
Н.Ф. Про сонце взагалі не йшлося. Сонце було на землі - яскраве жовте тепле листя. Стільки сонця я, може, ніколи і не бачив після того. А от трикутників там аж два (це, боронь Боже, не треба сприймати як зірку Давида): трикутник листочків і трикутник людей - такий самий беззахісний, як і перший. Куди сягає око простягається любов, але її запас, на жаль, не безмежний...
Л.Д. Вона - як осінній листок, вибиває з колії не лише поодиноких романтиків, але й одним махом цілими оберемками жбурляє їх на сіру бруківку.
Н.Ф. Романтики не помічають сірої бруківки. Тобто вони не помічають, що вона - сіра. Вони не помічають, коли їх жбурляють. Романтик - це завжди "Я". І для нього рівновеликі, приміром, жовтий колір і любов, наприклад, кволий героїчний листочок і бундючний безсенсовний трамвай.
Л.Д. Воно - кохання - як осінь: ми ще надіємось на тепло, а студені струмені дощу наполягають на своєму, очікуючи, що дуже скоро ляже сніг на бруківку, на листочки, на дерева, що холод остудить серце, до якого так стремтілося його єство.
Н.Ф. Але ж "Буде житечко зелене, якщо зимонька була!" (це теж із власного). Восени можна жити по-різному. І кохається восени повніше, наповненіше, глибше... Я дуже люблю сніг на тому ж відтинку вулиці Коперника. Дурний тон, але знову зацитую себе: "Сніг на вулиці Коперника - Мокрий попіл вищих сфер, - Наче сльози характерника, Що живе і ще не вмер"... Фокус у тому, що ніщо, що ніхто не вмирає!
Л.Д. Його змучене, скалічене "я" вмирає, щоб ожити, відродитись у новому почутті?
Н.Ф. Тільки так.
Л.Д.Дякую, Назаре, справді, було цікаво почути думку самого автора, бо читацькі погляди виявилися надто різноманітними.
Коментатор Володимир Чернишенко, [ 2007-02-16 08:40:02 ],
на сторінці твору     "***"   Федорак Назар

Скажіть, то ви редагували переклад Володара Перстенів у "Астролябії"?
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2007-06-14 17:14:22 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Федорак Назар

Ось, ось вона - іронійна відповідь вам, милим інопланетянкам :)
Коментатор Олег Короташ, [ 2008-09-15 16:59:01 ],
на сторінці поезії     "Дж.Р.Р.Толкін. Із роману «Володар Перстенів»"   Федорак Назар

Назаре, вітання і молодець! Єх... пригадую, як у 1996-му із друзями святкували початок зйомок трилогії Толкіна...
Як там Львів?)))))))))))
Коментатор Леся Романчук, [ 2008-09-15 17:54:27 ],
на сторінці поезії     "Кілька слів"   Федорак Назар

вже поезія - наче тиша,
що торкнеш її - і не збудеться
А цікаво й мудро! Поки тишу слухаєш мовчки - вона ніби є, а торкнеш - і не збудеться.
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2008-09-15 20:56:41 ],
на сторінці поезії     "Дж.Р.Р.Толкін. Із роману «Володар Перстенів»"   Федорак Назар

Особисто для мене Назарові переклади значно симпатичніші, аніж варіанти перекладів, які я читав російською мовою. Назарові, щонайменше, мелодійніші.
Коментатор Леся Романчук, [ 2008-09-15 22:14:50 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Федорак Назар

Конверти зі снігом? Оце так!
Ой, юначе, юначе, і чого тобі треба! Хто ж нині пише листи? Нині асями, мейликами, на край мобільниками нарід послуговується, а ти, сонце, воду й зірки в конвертах посилаєш...
Тонко, прозоро, чисто...
Намисто.
Коментатор Олег Короташ, [ 2008-09-17 14:35:39 ],
на сторінці поезії     "Дж.Р.Р.Толкін. Із роману «Володар Перстенів»"   Федорак Назар

Наскільки наю, існує три російськомовних переклади Толкіна... Я читав два... Втім до перекладів, власне, Макарова - жодних претензій!! Але і Назар у цьому сенсі молодець))
Коментатор Хуан Марі, [ 2012-02-21 08:49:25 ],
на сторінці поезії     "Кінець зимівель"   Федорак Назар

Дуже гарно. Ще й актуально!
Коментатор Тетяна Бондар, [ 2013-10-12 18:39:34 ],
на сторінці поезії     "Кілька слів"   Федорак Назар

глибоко і близько... дуже сподобалось)))