Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Мартинюк (1982)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Ти занадто мила
    Ти любиш сміятися, любиш плакати,
    Проживаєш життя божевільними ритмами,
  •   Вона вийшла з таксі
    Вона вийшла з таксі, залишивши керманичу
    лише шлейф стійкого приємного запаху.
  •   Жбурнули ляльку
    Жбурнули ляльку, кинули в сміття.
    Так необачно й безпощадно.
  •   Життя дається лише раз
    Життя дається лише раз,
    На друге не надійся.
  •   Моє тавро
    Як можна жити без добра?
    Звичайно, можна, а чи варто?
  •   Лісапет
    Замислився старенький дід Панас
    Над думкою, що душу крає:
  •   На землю з небес
    Прокрадаюсь до твоїх нейронів незайманим градусом,
    Трохи змушую десь спокусити останню клітину,
  •   Любити цей світ
    Любити цей світ з усіма його примхами й вадами,
    Пірнати в безодню, якої немає початку й кінця,
  •   Ніколи курс не змінюй
    І навіть там, де будеш завтра ти
    збирати все насаджене роками,
  •   Тільки не кажи
    Тільки не кажи, що встигла втомитися,
    Що руки не підіймаються, ноги мліють,
  •   Нерухоме каміння
    Кожен день несе в собі щось напружене та нове.
    Кожна ніч насторожує своєю безпорадністю та неминучістю.
  •   Три поцілунки
    Він для неї багато писав і багато творив,
    він співав так багато для неї і брав акорди,
  •   І як позбутися цих спогадів тобі
    І як позбутися цих спогадів тобі
    у ті дні, коли ще дати всі пам’ятаєш,
  •   Поговори зі мною
    Поговори зі мною чи то тихо, чи то неспокійно,
    Просто, відкривши рота, звуки видавай,
  •   Між тими стінами
    Між тими стінами колосся проросло,
    Зерно, посаджене колись, - вродило.

  • Огляди

    1. Ти занадто мила
      Ти любиш сміятися, любиш плакати,
      Проживаєш життя божевільними ритмами,
      Розплачуєшся за все потрійною платою,
      Щось змінюєш щодня, не живеш алгоритмами.

      Ти мрієш про спокій та щасливі хвилини,
      Слухаєш серце, яке вистукує по-різному,
      Ти вже давно не маленька дитина,
      Яка налякана обличчями грізними.

      Ти надто красива, щоб тебе не помітити,
      Надто палка́, щоб тобою не обпалитися,
      я не завжди тебе розумітиму,
      але це не забороняє за тебе молитися.

      Я постійно підживлююсь твоєю вродою,
      Забуваю про все, що під серцем сиділо…
      тому що ти носиш сорочку мою з великою насолодою,
      І ти слухаєш музику мою, хоча, впевнений, що через силу.

      Ти не виносиш брехні, як і вона не виносить тебе,
      Ти божеволієш від правди, яка тебе розриває,
      Пливе на повну потужність твій уявний корабель,
      Який з далеких країн завжди додому повертає.

      Ти чекаєш на щастя, яке від тебе звалило,
      Ти живеш лиш вірою у мрії нездійсненні,
      Твої втомлені руки марнують сили на вітрила,
      Ти втомилася вертітись у ритмі музики скаженім.

      Ти не любиш тепло, любиш вечір з прохолодою,
      Не зважаєш на минуле, яке у серці десь засіло,
      І все ж…
      Ти носиш сорочку мою з великою насолодою,
      І слухаєш музику мою, хоча, впевнений, що через силу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Вона вийшла з таксі
      Вона вийшла з таксі, залишивши керманичу
      лише шлейф стійкого приємного запаху.
      Йшла навпомацки назустріч новому місту
      з його прокопченістю та в’їдливими шлаками.
      Йшла пішки, не знаючи ні адреси, ні зупинки,
      обмірковуючи дорогою
      свої невдачі та подекуди незрозумілі вчинки.
      Дихала прискорено, синхронно з її підборами,
      Залишаючи позаду минуле з його постійними заторами.
      Для неї новизна не говорила і не означала абсолютно нічого,
      вона починала життя своє…
      тільки шкода, що без нього.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Жбурнули ляльку
      Жбурнули ляльку, кинули в сміття.
      Так необачно й безпощадно.
      Лежить собі, а погляд безпорадний
      Блаженно просить, як мале дитя:

      -«Не кидайте мене! Не треба, люди!
      Була ж весь час я поруч і повсюди.
      Я ж стільки років з вами провела…
      Втішала вас я як могла.

      А скільки сліз дитячих я всмоктала?
      Не раз дітей я ваших утішала.
      А ви…Ось так, в смітник мене…
      Невже не йойкне серце кам’яне?»

      Ось так і у житті:
      Ми – ляльки, ми – забави.
      Тоді потрібні, коли ми цікаві.
      А згодом пропадає інтерес до нас.
      І нас до смітнику. Всьому свій час.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Життя дається лише раз
      Життя дається лише раз,
      На друге не надійся.
      І не марнуй свій цінний час,
      Над долею не смійся.

      Живи, мандруй, твори та мрій,
      Коханням упивайся,
      Ніколи не втрачай надій,
      Без бою не здавайся.

      Подумай, перш ніж щось сказати,
      Подумай ліпше двічі,
      Навчись емоції тримати,
      Хоча вони так кличуть.

      Вдихай усе, що день дає,
      Бери усе й від ночі,
      Життя твоє! Лише твоє!
      Живи його як схочеш.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Моє тавро
      Як можна жити без добра?
      Звичайно, можна, а чи варто?
      Нам всім задуматись пора:
      Життя – не гра у карти.

      Хтось скаже, що не ті часи,
      Коли добро перемагає,
      А от повненький гаманець
      Велику силу має.

      Нахабство, жо́рсткість, борзота -
      от які риси актуальні.
      Кому потрібна доброта?
      Подумайте реально!

      Хто має силу, той живе
      І править світом величаво,
      А доброта кудись пливе
      До незнайомої держави.

      Та на мені стоїть тавро,
      Яке не зможу десь подіти.
      В душі моїй живе добро.
      По-іншому не можу жити.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Лісапет
      Замислився старенький дід Панас
      Над думкою, що душу крає:
      Летять роки, минає швидко час,
      А в нього й досі транспорту немає.

      Кричить до бабки: - Ганько, діставай
      зі скрині гроші всі, готуй карету
      і чоловіка в місто споряджай,
      бо їдемо купляти лісапета!

      -Чи ти здурів? – аж скрикнула стара, -
      Тобі в цім році дев’яносто буде!
      Ти ледь вилазиш з нірки, мов ховрах,
      І ноги ледь пересуваєш чудом.

      -На себе в дзеркало сама поглянь!
      Така собі троянда, орхідея!
      В самої шкіра теж, без нарікань,
      Поморщилася, як в шарпея.

      -Та годі компліментами вражать!
      Тобі ж не догодив ніхто довіку !
      -І що ти цим хотіла вже сказать?
      Та кращого не знайдеш чоловіка!

      Зібрали гроші, на базар прийшли,
      Тягає дід дружину між рядами…
      Шукали довго, та таки знайшли
      Покупку, яка снилася ночами.

      Стоїть той красень, очі натира,
      Блищать на сонці нікелеві крила…
      Стоїть, Панасу душу роздира,
      Мурашками біжить йому по шкірі.

      Вагався довго, думав та гадав,
      Та згодом мовить бабі: - Ганцю,
      Давай, скоріше гроші діставай,
      Купуємо і їдьмо до Єланця!

      А лісапет – ну просто ідеал:
      Сідло широке і багажник має,
      Великий руль, на нім ще і сигнал
      Такий, що всіх собак перелякає…

      Закинув ногу дід, мов на коня,
      Немов хлопчина вискочив на нього,
      А ззаду баба з криком доганя
      І лається проклята на старого.

      Вчепилась швидко, діда не спиня,
      Летять додому, ніби на ракеті,
      Лиш вітер в спину старців підганя…
      Радіє дід новому лісапету.

      Усе, здавалось, добре, як в кіно,
      Та тільки камінь, хай би його, клятий
      Попав під колесо і понесло
      Той лісапет, що не здогнати.

      Панас кричить: - Ганусю, летимо!
      Вирівнюй крила, вмикай аварійку!
      А баба: - Дурню, влетимо
      З тобою в немалу копійку!

      Розвіялось…
      Вдивляється Панас…
      Перед собою бачить деревину:
      По праву руку – баба, мов пегас
      Скажено скаче й лається без спину,

      По ліву – техніка лежить,
      Яка не підляга ремонту,
      Позаду залишилась мить
      І мрія змилась під дощем без зонту.

      Мораль цієї повісті така:
      « Усьому є свій час і свої роки.
      Коли на старості захочеш «гопака»,
      Роби це поступово крок за кроком!»






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. На землю з небес
      Прокрадаюсь до твоїх нейронів незайманим градусом,
      Трохи змушую десь спокусити останню клітину,
      Не дивлюсь ні на вроду твою, ні на статуси,
      Просто хочу побути з тобою хвилину.

      Просто хочу вдихати повітря, нехай забруднене,
      Відчувати пульсацію, ніжно торкатись долонь,
      Побути єдиним твоїм, Богом судженим,
      Який не дозволить згасити вогонь.

      Минають роки, а напруга іще тримається,
      Мурахи не можуть приборкати досі себе…
      Такі у житті дуже рідко, та все ж, трапляються,
      Такі прилітають для ЧОГОСЬ на землю з небес.


      2024



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Любити цей світ
      Любити цей світ з усіма його примхами й вадами,
      Пірнати в безодню, якої немає початку й кінця,
      Не тішити серце прісними чиїмись порадами,
      Не паритись тим, що зморшки торкнулись лиця.

      Щодня випивати (й не мати при цьому ніякої міри)
      Те щастя, якого шукають усі, та не можуть знайти,
      Радіти маленьким пригодам, триматися віри,
      Не мати обмежень і впевнено йти до своєї мети.

      Горіти завжди непохитним, палким бажанням,
      Настирно ступати, ні кроку назад.
      Казати, хоч знати, що слово, можливо, останнє,
      Посаджене дерево – згодом омріяний сад.


      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Ніколи курс не змінюй
      І навіть там, де будеш завтра ти
      збирати все насаджене роками,
      не відмовляйся від мети,
      вона цінніша вічних храмів.

      Не зупиняйся на шляху,
      який псував жадану мрію,
      невдачі більше не рахуй,
      тримайся міцно віри та надії.

      І те, що маєш ти,– цінуй,
      це все – твої дари безцінні,
      поволі впевнено крокуй,
      ніколи курс не змінюй.

      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Тільки не кажи
      Тільки не кажи, що встигла втомитися,
      Що руки не підіймаються, ноги мліють,
      Що не можеш більше в цьому хаосі топитися,
      Що інші й такого не витримають, не зуміють.

      Тільки не кажи, що сил вже не маєш,
      Що очі втрачають здатність дивитися,
      Що спрага постійно кудись зникає,
      Невже встигла напитися?

      Тільки не кажи, що світанки більше не гріють,
      Що підійматися сходами стало важко…
      Вірні собі – зраджувати не вміють.
      Розправ крила та лети якнайдалі, пташко!


      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Нерухоме каміння
      Кожен день несе в собі щось напружене та нове.
      Кожна ніч насторожує своєю безпорадністю та неминучістю.
      Кожен має своє покликання й невтомно за ним пливе.
      Кожен, хоча не завжди, сповнений ентузіазму та рішучості.

      Кожна мить приховує якісь несподіванки та поразки.
      Кожне слово вимагає усвідомлення та відповідальності.
      Кожна пригода стає чиєюсь персональною казкою,
      подекуди з безглуздим змістом та сюжетною банальністю.

      Кожен подих чарує невизначеністю та інтригою.
      Кожен дотик має якусь магічність та викликає тремтіння.
      Холодні стосунки зазвичай закінчуються перед відлигою.
      Мохом поростає зазвичай нерухоме каміння.

      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Три поцілунки
      Він для неї багато писав і багато творив,
      він співав так багато для неї і брав акорди,
      він останній окраєць хліба для неї щодня ділив,
      він відрікся від слави для неї, забувся про гордість.

      Він її малював у своїх чорно-білих снах,
      розбавляючи фарби, які вже давно засохли
      і шукав кожне слово для неї в затертих книжках,
      викидаючи геть з голови непотрібний мотлох.

      Він для неї нічого в житті своїм не шкодував,
      він віддав все до крихти для неї і навіть більше…
      Свою душу на три поцілунки п’янкі проміняв,
      ці поцілунки його і понині тішать.

      Він її цінував, а тому відпускав,
      не питаючи де вона всі роки ці літала.
      По поверненні тричі, як завжди, її цілував,
      і вона його тричі у відповідь теж цілувала.


      2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. І як позбутися цих спогадів тобі
      І як позбутися цих спогадів тобі
      у ті дні, коли ще дати всі пам’ятаєш,
      коли той напис на спітнілому вікні
      ти кожним краєм серця відчуваєш.
      Коли його запах чуєш на перехожих,
      коли його голос знаходиш у чужих розмовах,
      на нього все до крику й до болю схоже,
      він з тобою повсюди, в різних умовах.
      Він там, де немає ніякого сенсу і виходу,
      там, де ноги людські ще землі не торкалися,
      там, де серце шукає якогось прихистку,
      там, де мрія не раз ідучи спотикалася.
      І так буде завжди, поки земля обертається,
      поки серце й поезія сходяться і римуються,
      бо кохання – знахідка, яка не кожному трапляється,
      бо кохання – дарунок, який не кожному дарується.

      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Поговори зі мною
      Поговори зі мною чи то тихо, чи то неспокійно,
      Просто, відкривши рота, звуки видавай,
      хочу живу розмову, не через мобільний,
      поговори зі мною, щось розповідай.

      Поговори про те, що десь тривожить душу,
      про те, що болем розриває на шматки -
      я вислухаю все, я хочу й мушу
      тебе почути, бо пройшли віки.

      Кажи усе, що можна говорити,
      давай, погнали, виливай слова,
      твій голос просто неможливо не любити,
      він – «Спазмалгон», якого потребує голова.

      Поговори про що завгодно, навіть про погоду,
      хоча я знаю, що дощі ідуть,
      ти підібрала всі мої паролі й коди,
      твої слова завжди мене знайдуть.


      2020



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Між тими стінами
      Між тими стінами колосся проросло,
      Зерно, посаджене колись, - вродило.
      Інакше просто й бути не могло.
      Де пір’я – мають бути крила.

      Де сонце сходить досі без вагань,
      Де землю дощ, хоч рідко, та вмиває…
      Де відповідь небажаних питань
      Своєї черги не чекає.

      Слова не мають значень та ваги,
      Залізними не можуть бути нерви,
      Знання отримується без жаги,
      Усі чекають на перерву.


      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --