Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Мартинюк (1982) /
Вірші
Лісапет
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лісапет
Замислився старенький дід Панас
Над думкою, що душу крає:
Летять роки, минає швидко час,
А в нього й досі транспорту немає.
Кричить до бабки: - Ганько, діставай
зі скрині гроші всі, готуй карету
і чоловіка в місто споряджай,
бо їдемо купляти лісапета!
-Чи ти здурів? – аж скрикнула стара, -
Тобі в цім році дев’яносто буде!
Ти ледь вилазиш з нірки, мов ховрах,
І ноги ледь пересуваєш чудом.
-На себе в дзеркало сама поглянь!
Така собі троянда, орхідея!
В самої шкіра теж, без нарікань,
Поморщилася, як в шарпея.
-Та годі компліментами вражать!
Тобі ж не догодив ніхто довіку !
-І що ти цим хотіла вже сказать?
Та кращого не знайдеш чоловіка!
Зібрали гроші, на базар прийшли,
Тягає дід дружину між рядами…
Шукали довго, та таки знайшли
Покупку, яка снилася ночами.
Стоїть той красень, очі натира,
Блищать на сонці нікелеві крила…
Стоїть, Панасу душу роздира,
Мурашками біжить йому по шкірі.
Вагався довго, думав та гадав,
Та згодом мовить бабі: - Ганцю,
Давай, скоріше гроші діставай,
Купуємо і їдьмо до Єланця!
А лісапет – ну просто ідеал:
Сідло широке і багажник має,
Великий руль, на нім ще і сигнал
Такий, що всіх собак перелякає…
Закинув ногу дід, мов на коня,
Немов хлопчина вискочив на нього,
А ззаду баба з криком доганя
І лається проклята на старого.
Вчепилась швидко, діда не спиня,
Летять додому, ніби на ракеті,
Лиш вітер в спину старців підганя…
Радіє дід новому лісапету.
Усе, здавалось, добре, як в кіно,
Та тільки камінь, хай би його, клятий
Попав під колесо і понесло
Той лісапет, що не здогнати.
Панас кричить: - Ганусю, летимо!
Вирівнюй крила, вмикай аварійку!
А баба: - Дурню, влетимо
З тобою в немалу копійку!
Розвіялось…
Вдивляється Панас…
Перед собою бачить деревину:
По праву руку – баба, мов пегас
Скажено скаче й лається без спину,
По ліву – техніка лежить,
Яка не підляга ремонту,
Позаду залишилась мить
І мрія змилась під дощем без зонту.
Мораль цієї повісті така:
« Усьому є свій час і свої роки.
Коли на старості захочеш «гопака»,
Роби це поступово крок за кроком!»
Над думкою, що душу крає:
Летять роки, минає швидко час,
А в нього й досі транспорту немає.
Кричить до бабки: - Ганько, діставай
зі скрині гроші всі, готуй карету
і чоловіка в місто споряджай,
бо їдемо купляти лісапета!
-Чи ти здурів? – аж скрикнула стара, -
Тобі в цім році дев’яносто буде!
Ти ледь вилазиш з нірки, мов ховрах,
І ноги ледь пересуваєш чудом.
-На себе в дзеркало сама поглянь!
Така собі троянда, орхідея!
В самої шкіра теж, без нарікань,
Поморщилася, як в шарпея.
-Та годі компліментами вражать!
Тобі ж не догодив ніхто довіку !
-І що ти цим хотіла вже сказать?
Та кращого не знайдеш чоловіка!
Зібрали гроші, на базар прийшли,
Тягає дід дружину між рядами…
Шукали довго, та таки знайшли
Покупку, яка снилася ночами.
Стоїть той красень, очі натира,
Блищать на сонці нікелеві крила…
Стоїть, Панасу душу роздира,
Мурашками біжить йому по шкірі.
Вагався довго, думав та гадав,
Та згодом мовить бабі: - Ганцю,
Давай, скоріше гроші діставай,
Купуємо і їдьмо до Єланця!
А лісапет – ну просто ідеал:
Сідло широке і багажник має,
Великий руль, на нім ще і сигнал
Такий, що всіх собак перелякає…
Закинув ногу дід, мов на коня,
Немов хлопчина вискочив на нього,
А ззаду баба з криком доганя
І лається проклята на старого.
Вчепилась швидко, діда не спиня,
Летять додому, ніби на ракеті,
Лиш вітер в спину старців підганя…
Радіє дід новому лісапету.
Усе, здавалось, добре, як в кіно,
Та тільки камінь, хай би його, клятий
Попав під колесо і понесло
Той лісапет, що не здогнати.
Панас кричить: - Ганусю, летимо!
Вирівнюй крила, вмикай аварійку!
А баба: - Дурню, влетимо
З тобою в немалу копійку!
Розвіялось…
Вдивляється Панас…
Перед собою бачить деревину:
По праву руку – баба, мов пегас
Скажено скаче й лається без спину,
По ліву – техніка лежить,
Яка не підляга ремонту,
Позаду залишилась мить
І мрія змилась під дощем без зонту.
Мораль цієї повісті така:
« Усьому є свій час і свої роки.
Коли на старості захочеш «гопака»,
Роби це поступово крок за кроком!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
