
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Мартинюк (1982) /
Вірші
Лісапет
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лісапет
Замислився старенький дід Панас
Над думкою, що душу крає:
Летять роки, минає швидко час,
А в нього й досі транспорту немає.
Кричить до бабки: - Ганько, діставай
зі скрині гроші всі, готуй карету
і чоловіка в місто споряджай,
бо їдемо купляти лісапета!
-Чи ти здурів? – аж скрикнула стара, -
Тобі в цім році дев’яносто буде!
Ти ледь вилазиш з нірки, мов ховрах,
І ноги ледь пересуваєш чудом.
-На себе в дзеркало сама поглянь!
Така собі троянда, орхідея!
В самої шкіра теж, без нарікань,
Поморщилася, як в шарпея.
-Та годі компліментами вражать!
Тобі ж не догодив ніхто довіку !
-І що ти цим хотіла вже сказать?
Та кращого не знайдеш чоловіка!
Зібрали гроші, на базар прийшли,
Тягає дід дружину між рядами…
Шукали довго, та таки знайшли
Покупку, яка снилася ночами.
Стоїть той красень, очі натира,
Блищать на сонці нікелеві крила…
Стоїть, Панасу душу роздира,
Мурашками біжить йому по шкірі.
Вагався довго, думав та гадав,
Та згодом мовить бабі: - Ганцю,
Давай, скоріше гроші діставай,
Купуємо і їдьмо до Єланця!
А лісапет – ну просто ідеал:
Сідло широке і багажник має,
Великий руль, на нім ще і сигнал
Такий, що всіх собак перелякає…
Закинув ногу дід, мов на коня,
Немов хлопчина вискочив на нього,
А ззаду баба з криком доганя
І лається проклята на старого.
Вчепилась швидко, діда не спиня,
Летять додому, ніби на ракеті,
Лиш вітер в спину старців підганя…
Радіє дід новому лісапету.
Усе, здавалось, добре, як в кіно,
Та тільки камінь, хай би його, клятий
Попав під колесо і понесло
Той лісапет, що не здогнати.
Панас кричить: - Ганусю, летимо!
Вирівнюй крила, вмикай аварійку!
А баба: - Дурню, влетимо
З тобою в немалу копійку!
Розвіялось…
Вдивляється Панас…
Перед собою бачить деревину:
По праву руку – баба, мов пегас
Скажено скаче й лається без спину,
По ліву – техніка лежить,
Яка не підляга ремонту,
Позаду залишилась мить
І мрія змилась під дощем без зонту.
Мораль цієї повісті така:
« Усьому є свій час і свої роки.
Коли на старості захочеш «гопака»,
Роби це поступово крок за кроком!»
Над думкою, що душу крає:
Летять роки, минає швидко час,
А в нього й досі транспорту немає.
Кричить до бабки: - Ганько, діставай
зі скрині гроші всі, готуй карету
і чоловіка в місто споряджай,
бо їдемо купляти лісапета!
-Чи ти здурів? – аж скрикнула стара, -
Тобі в цім році дев’яносто буде!
Ти ледь вилазиш з нірки, мов ховрах,
І ноги ледь пересуваєш чудом.
-На себе в дзеркало сама поглянь!
Така собі троянда, орхідея!
В самої шкіра теж, без нарікань,
Поморщилася, як в шарпея.
-Та годі компліментами вражать!
Тобі ж не догодив ніхто довіку !
-І що ти цим хотіла вже сказать?
Та кращого не знайдеш чоловіка!
Зібрали гроші, на базар прийшли,
Тягає дід дружину між рядами…
Шукали довго, та таки знайшли
Покупку, яка снилася ночами.
Стоїть той красень, очі натира,
Блищать на сонці нікелеві крила…
Стоїть, Панасу душу роздира,
Мурашками біжить йому по шкірі.
Вагався довго, думав та гадав,
Та згодом мовить бабі: - Ганцю,
Давай, скоріше гроші діставай,
Купуємо і їдьмо до Єланця!
А лісапет – ну просто ідеал:
Сідло широке і багажник має,
Великий руль, на нім ще і сигнал
Такий, що всіх собак перелякає…
Закинув ногу дід, мов на коня,
Немов хлопчина вискочив на нього,
А ззаду баба з криком доганя
І лається проклята на старого.
Вчепилась швидко, діда не спиня,
Летять додому, ніби на ракеті,
Лиш вітер в спину старців підганя…
Радіє дід новому лісапету.
Усе, здавалось, добре, як в кіно,
Та тільки камінь, хай би його, клятий
Попав під колесо і понесло
Той лісапет, що не здогнати.
Панас кричить: - Ганусю, летимо!
Вирівнюй крила, вмикай аварійку!
А баба: - Дурню, влетимо
З тобою в немалу копійку!
Розвіялось…
Вдивляється Панас…
Перед собою бачить деревину:
По праву руку – баба, мов пегас
Скажено скаче й лається без спину,
По ліву – техніка лежить,
Яка не підляга ремонту,
Позаду залишилась мить
І мрія змилась під дощем без зонту.
Мораль цієї повісті така:
« Усьому є свій час і свої роки.
Коли на старості захочеш «гопака»,
Роби це поступово крок за кроком!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію