Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Мартинюк (1982) /
Вірші
Лісапет
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лісапет
Замислився старенький дід Панас
Над думкою, що душу крає:
Летять роки, минає швидко час,
А в нього й досі транспорту немає.
Кричить до бабки: - Ганько, діставай
зі скрині гроші всі, готуй карету
і чоловіка в місто споряджай,
бо їдемо купляти лісапета!
-Чи ти здурів? – аж скрикнула стара, -
Тобі в цім році дев’яносто буде!
Ти ледь вилазиш з нірки, мов ховрах,
І ноги ледь пересуваєш чудом.
-На себе в дзеркало сама поглянь!
Така собі троянда, орхідея!
В самої шкіра теж, без нарікань,
Поморщилася, як в шарпея.
-Та годі компліментами вражать!
Тобі ж не догодив ніхто довіку !
-І що ти цим хотіла вже сказать?
Та кращого не знайдеш чоловіка!
Зібрали гроші, на базар прийшли,
Тягає дід дружину між рядами…
Шукали довго, та таки знайшли
Покупку, яка снилася ночами.
Стоїть той красень, очі натира,
Блищать на сонці нікелеві крила…
Стоїть, Панасу душу роздира,
Мурашками біжить йому по шкірі.
Вагався довго, думав та гадав,
Та згодом мовить бабі: - Ганцю,
Давай, скоріше гроші діставай,
Купуємо і їдьмо до Єланця!
А лісапет – ну просто ідеал:
Сідло широке і багажник має,
Великий руль, на нім ще і сигнал
Такий, що всіх собак перелякає…
Закинув ногу дід, мов на коня,
Немов хлопчина вискочив на нього,
А ззаду баба з криком доганя
І лається проклята на старого.
Вчепилась швидко, діда не спиня,
Летять додому, ніби на ракеті,
Лиш вітер в спину старців підганя…
Радіє дід новому лісапету.
Усе, здавалось, добре, як в кіно,
Та тільки камінь, хай би його, клятий
Попав під колесо і понесло
Той лісапет, що не здогнати.
Панас кричить: - Ганусю, летимо!
Вирівнюй крила, вмикай аварійку!
А баба: - Дурню, влетимо
З тобою в немалу копійку!
Розвіялось…
Вдивляється Панас…
Перед собою бачить деревину:
По праву руку – баба, мов пегас
Скажено скаче й лається без спину,
По ліву – техніка лежить,
Яка не підляга ремонту,
Позаду залишилась мить
І мрія змилась під дощем без зонту.
Мораль цієї повісті така:
« Усьому є свій час і свої роки.
Коли на старості захочеш «гопака»,
Роби це поступово крок за кроком!»
Над думкою, що душу крає:
Летять роки, минає швидко час,
А в нього й досі транспорту немає.
Кричить до бабки: - Ганько, діставай
зі скрині гроші всі, готуй карету
і чоловіка в місто споряджай,
бо їдемо купляти лісапета!
-Чи ти здурів? – аж скрикнула стара, -
Тобі в цім році дев’яносто буде!
Ти ледь вилазиш з нірки, мов ховрах,
І ноги ледь пересуваєш чудом.
-На себе в дзеркало сама поглянь!
Така собі троянда, орхідея!
В самої шкіра теж, без нарікань,
Поморщилася, як в шарпея.
-Та годі компліментами вражать!
Тобі ж не догодив ніхто довіку !
-І що ти цим хотіла вже сказать?
Та кращого не знайдеш чоловіка!
Зібрали гроші, на базар прийшли,
Тягає дід дружину між рядами…
Шукали довго, та таки знайшли
Покупку, яка снилася ночами.
Стоїть той красень, очі натира,
Блищать на сонці нікелеві крила…
Стоїть, Панасу душу роздира,
Мурашками біжить йому по шкірі.
Вагався довго, думав та гадав,
Та згодом мовить бабі: - Ганцю,
Давай, скоріше гроші діставай,
Купуємо і їдьмо до Єланця!
А лісапет – ну просто ідеал:
Сідло широке і багажник має,
Великий руль, на нім ще і сигнал
Такий, що всіх собак перелякає…
Закинув ногу дід, мов на коня,
Немов хлопчина вискочив на нього,
А ззаду баба з криком доганя
І лається проклята на старого.
Вчепилась швидко, діда не спиня,
Летять додому, ніби на ракеті,
Лиш вітер в спину старців підганя…
Радіє дід новому лісапету.
Усе, здавалось, добре, як в кіно,
Та тільки камінь, хай би його, клятий
Попав під колесо і понесло
Той лісапет, що не здогнати.
Панас кричить: - Ганусю, летимо!
Вирівнюй крила, вмикай аварійку!
А баба: - Дурню, влетимо
З тобою в немалу копійку!
Розвіялось…
Вдивляється Панас…
Перед собою бачить деревину:
По праву руку – баба, мов пегас
Скажено скаче й лається без спину,
По ліву – техніка лежить,
Яка не підляга ремонту,
Позаду залишилась мить
І мрія змилась під дощем без зонту.
Мораль цієї повісті така:
« Усьому є свій час і свої роки.
Коли на старості захочеш «гопака»,
Роби це поступово крок за кроком!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
