Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брехні в тому нема. – дід спокійно каже.-
Довелося побувать мені в землях вражих.
У Туретчині бував, зазирав до Криму.
З бусурманами весь час воював отими.
Ех, колись воно було геть не так, як нині.
Розлінились козаки, сказати повинен.
От, коли був Сагайдак, було по другому.
Він спокою не давав на Січі нікому.
Козак в Січі не сидів. В походи ходили
На турків і на татар. Весь час колотили
Чорне море, що з того бусурман качало,
Ані вдень, ані вночі спокою не мали.
- Розкажіть же! Розкажіть! – парубки насіли, -
Як до турок і татар ви в гості ходили!
- Розказати? Чому б ні?! В тім нема секрету.
Хіба… чарочку мені за те піднесете?!
- Цілу пляшку піднесем! Вже в корчму послали!
- Коли так, чого б тоді ми чекати стали?!
Усідайтеся кругом, бо ж розмова довга.
Навстоячки заболять у вас, хлопці ноги.
Повсідались парубки так, щоб добре чути.
А дід випростався весь, бо ж сидів зігнутий.
Наче, молодість згадав, засіяли очі.
Бо ж послухати його знайшлися охочі.
- Як гетьманувати став Сагайдак на Січі,
Заявив, що козакам сидіти не личить,
Ськати воші, а скоріш треба шаблю брати
Та з неволі християн-бранців виручати.
Загуділо на Січі, все завирувало,
На островах козаки «чайки» майстрували.
Як готові вже були кількадесят, тоді
Товариство їх усі спустило на воду.
Сіли ми на «чайки» ті та і подалися,
Наче в розвідку пішли, під Кримом пройшлися.
Порозгонили татар, трохи погуляли
Та зі здобиччю уже до Січі вертали.
За тим часом на Січі ще «чайки» зробили.
Ми до літа посиділи, трохи відпочили
Та і знову подались уже далі морем,
Дісталися до Місіврі турецької скоро.
Ніхто нас там не чекав, славно погуляли.
Звісно, по окрузі всій турок розлякали.
Ті хапали, що могли та у гори мчали,
А деякі за два дні у Стамбул пригнали.
Стали жалітись на нас самому султану.
Той збиратися велів флотові негайно.
В морі нас не підловить, велів адміралам,
Щоб в Очакові вони на нас зачекали.
Нам же мимо не пройти, в Дніпро не попасти.
При Очакову на нас і зможуть напасти.
Пішов весь турецький флот – галери, байдаки
Та і стали на шляху нашому лайдаки.
Думали підстерегти, на те сподівались,
Що така велика сила тут у них зібралась.
Сагайдак же добре знав із ким справу має.
Підійшли із моря ми, стоїмо, чекаєм.
Нам то добре видно їх, бо ж щогли високі.
А низенькі «чайки» їм і не видно поки.
Дочекались, як уже і темно зробилось,
Тоді уже козаки за весла вхопились.
Тихо з моря підійшли. А турки вже спали.
І ми всі тоді на них зненацька напали.
Такий гуркіт підняли та крику такого,
Що, напевно й увесь Крим пробудивсь від нього.
Утікали турки так, лиш п’яти світили.
Нам дісталось шість галер і байдаків сила.
Зі здобиччю отією і назад вертали.
Ті галери аж на Січ тягнути не стали.
Затягли в одну з проток, там і залишили.
А самі з усім добром на Січ поспішили.
Зима пройшла, як завжди. Хто в Січі зостався,
А хто, як було куди, на волость подався.
Зате на Січ навесні сірома зібралась,
Вибратися у похід новий намагалась.
Захотілося і їм добра десь нажити.
Але вперся Сагайдак: не буду ходити.
Влітку чи то восени поведу вас, братці.
Але рано навесні дарма вибираться.
Та ж хіба зупиниш їх, коли закортіло.
- Тоді підемо самі! – вони заявили.
Сперечалися іще – куди іти саме.
Одні кричать, що підуть аж за море прямо,
Другим давай Аккерман, щоби недалеко.
Врешті, між собою спір вирішили легко.
Одні сіли й подались «чайками» за море.
А другі до Аккерману відчалили скоро.
Лопат собі узяли і підкопну зброю…
Повернулися назад з вісткою дурною.
Їх же десять «Чайок» йшло, щоб фортецю брати,
А там було яничар по вісім на брата.
Куди його штурмувать? Довелось вертатись.
А пізніше і про долю удалось дізнатись
Тих, що морем подались. Буря налетіла,
Розметала «чайки» всі, більшість потопила.
Хто залишився живий, на берег дістався,
Від турецьких ятаганів там навік зостався.
Пожурились козаки. Але ж самі винні.
Дослухатися до слів розумних повинні.
Сагайдак же зачекав, як тепло настало
І штормити Чорне море уже перестало,

Дві тисячі нас узяв та й подався в море.
Куди саме ідемо, дізнались не скоро.
Один гетьман про то знав. Узяв потурнаків,
Що в Туретчині були по містах усяких.
Як потрапили в полон, турки напосіли,
Щоб на віру мусульманську ті свою змінили.
Хочеш жити – довелось. А втекти вдалося,
То уже у православ’я повернулись досі.
Вони знали де і що можна здобувати,
Отож, Сагайдак і взяв їх, щоб направляти.
Море вільно перейшли й на Трабзон упали.
Турки всі о цій порі спокійненько спали.
Ніхто на нас не чекав. Тож ми й погуляли.
Скоро із усіх боків місто запалало.
Турки бігли, як зайці чимскоріше з міста,
Залишаючи добро для козацтва, звісно.
Ми там довго не були. Добром розжилися,
Позвільняли всіх рабів, далі подалися.
Потіснились у човнах, щоб своїх забрати.
Та й захоплене добро треба ж десь складати.
Від Трабзона розвернулись, пішли сонцю слідом.
Хтось з козаків заявив – на Синопу підем.
Ще з Трабзона не дійшла до Синопи вістка,
Тож зустріло міцним сном нас багате місто.
Ми спокійно підійшли, берега пристали
І спочатку до фортеці міцної помчали.
Гарнізон спокійно спав, хоч брама й закрита.
Та хіба то козаків могло зупинити?
Увірвалися туди, гарнізон побили,
Чималенький арсенал собі захопили.
Потім містом зайнялись, що вже прокидалось,
Ще не знаючи, яке лихо у них сталось.
Тут уже гуляли ми, не спиняв нас гетьман.
Спершу підбирали все, що було. Та де там,
Стільки всякого добра, прийшлось викидати
Та собі лиш найцінніше у будинках брати.
Турок нищили підряд, зовсім не жаліли.
Де які мечеті стріли, то ті попалили.
Попалили й судна, що в гавані стояли,
Щоби турки йти за нами на чому не мали.
Позвільняли християн, що в полоні були.
Підпалили місто та й спокійно відбули.
Зрозуміло, що про нас вістка розлетілась.
Знать, Туретчина уся мигом підхопилась.
Десь чекають вже на нас. Цілий флот послали.
Ми ж вертатися назад ще не поспішали.
Дуже хитрий Сагайдак знає що робити.
Поки турки до Дніпра пішли нас ловити,
Він подався під Стамбул. Хто ж нас там зустріне,
Коли султан до Дніпра усі судна кинув?
На Стамбул ми не пішли та поряд пройшлися,
По околицях його шерстити взялися.
Нажили іще добра. Вельможу впіймали
І від нього новину про султана взнали.
Як почув було султан, що Синопа взята,
То візира наказав свого тут же стратить.
Ледве дочка і жона його упрохали,
Аби дідугана того смертю не карали.
Але ж треба було злість вилити султану,
Так він його відходив добре буздиганом.
Ще вельможа потвердив, що флот вже подався,
Перестріти при Дніпрі нас він сподівався.
В гніві повелів султан всіх нас перебити
А всі «чайки» захопити і на дно пустити.
А ще султан повелів, щоб нас не пускати,
То фортеці над Дніпром швидко збудувати.
Беглербек Ахмет-паша зібрав флот великий.
І галери, і сандали, яничарів диких.
Та й до Дніпра поспішив, щоб там нас чекати.
З Аккермана повелів доставить гармати.
Поставили ті гармати в Очаків на стіни.
Флот навпроти став в лимані та якорі кинув.
Знаючи козацьку хитрість, перестрахувався.
Сам із флотом у лимані при вході зостався
Та послав частину суден угору лиманом.
Як хтось із нас і прорветься боєм чи обманом,
Аби там перехопили. Стоять та чекають.
Та, напевно, Сагайдака ще погано знають.
Поки турки нас із моря марно виглядали,
Ми Кінбурн з другого боку обходити стали.
Зайшли тихо у затоку, щоб туркам не знати,
Стали «чайки» до лиману посуху тягати.
Перетягли усі «чайки», пливти далі стали…
Та й зустріли отих турок, що вперед послали.
Довелося пробиватись. З турками зчепились.
Пробивались, доки всі ще не нагодились.
На жаль, не всім удалося, братчиків дві сотні
Там навіки й залишились у той день спекотний.
А ще двадцять удалося туркам в полон взяти.
Відвезли їх до Стамбула аби там скарати.
А ми на Січ повернулись. Добра стільки взяли,
Що козаки в оксамиті і шовку гуляли.
А вже зброю яку мали, що й князям би впору.
А вже золота та срібла притаскали гору.
Турки дуже лютували та погрози слали
До Варшави, щоби ляхи нас всіх покарали.
Ляхи щось пообіцяли, на тому й скінчилось.
А ми у похід збиратись новий заходились.
Звісно, що не того ж року. Щоб все було вдало,
Ми за осінь нові «чайки» собі зготували.
Щоб, як скаже Сагайдак нам негайно рушати,
Ми б могли на воду зразу цілий флот спускати.
А що вже було охочих у похід сходити,
То і «чайок» треба було багато зробити.
Проминула зима, врешті, пора наступила.
Махнув гетьман булавою, ми на «чайки» сіли
І знов Дніпром подалися, пройшли повз Очаків.
Ніхто чомусь перепон нам не чинив ніяких.
А нам тільки того й треба. Море подолали
На восьмидесяти «чайках» на Стамбул напали.
Не на сам Стамбул, звичайно, куди його взяти?
Та ж там навкруги палаців багатих багато.
Ми пройшлися по Мізевні та ще Архіоці.
Попалили та побили все на тому боці.
Здобичі багато взяли, полону звільнили.
Кажуть, самого султана ледь не полонили.
Він десь був на полюванні зовсім недалеко,
Тільки но дими помітив, помчав, як лелека
До Стамбулу та за мури високі сховався.
Як прийшов до тями, страшно лаятися взявся.
Обіцяв усіх повісить, на кіл посадити,
Якщо тільки нас не зможуть негайно побити.
Бігали ті адмірали, як солоні зайці.
Удалось їм дуже швидко з силами зібраться.
Ми добряче погуляли, Стамбул полякали
Та й додому повернули. А ті вслід погнали.
Ми на весла налягали, а вони за нами.
Не знаходили, щоправда мови із вітрами.
Дули їм не з того боку. А ми весла брали,
Навіть і супроти вітру добре налягали.
Так дістались до Дунаю. У плавнях Дунаю,
Як в дніпрових, нехай тільки спробують, спіймають!
Думали, не схочуть турки в Дунай запливати.
Куди з каторгами тими – тут мілин багато?
Але турки, мабуть дуже султана боялись,
Отож, з голови дурної у плавні й упхались.
Ну, ми їх тут і зустріли. Нам Дунай, як рідний.
«Чайки» пурхають по ньому, а каторги слідом.
На мілини посідали, здобиччю зробились.
Отоді ми брати штурмом їх і заходились.
До вечора того флоту вже не існувало.
Одні в руки нам ціленькі доволі попали.
Другі ми на дно пустили. Навіть, адмірала
Того флоту пораненого у полон узяли.
Він просився відпустити, мовляв, йому треба.
Тридцять тисяч золотими обіцяв за себе.
Та визволення не діждався, помер у полоні.
А ми гідно відбилися, врешті від погоні,
Вийшли собі із Дунаю, в Дніпро завернули
І зі здобиччю спокійно на Січ повернули.
Були козаки багаті, ще багатші стали,
Бо добра такого, мабуть і князі не мали.
І найбільші голодранці у шовках ходили.
У корчмі не мідяками – золотом платили.
Зима ледве проминула, Січ завирувала,
Скільки козаків охочих вона ще не знала.
Всі іти були готові ледь не стало льоду.
Сагайдак рішив, що, мабуть, зовсім не зашкодить
Трохи турок полякати, розвідку зробити.
Тож спочатку на Очаків відправив сходити.
Бо ж було більмом на оці, море закривало.
Було б краще, коли б його та й не існувало.
Зійшлось нас дванадцять тисяч під отой Очаків.
Турки бились відчайдушно, мабуть з переляку.
Та ми місто захопили й упень зруйнували.
А гармати, що стояли до Січі забрали.
Десь у квітні на Січі вже козаків зібралось
З тридцять тисяч. Із волості всієї збігались.
Велів гетьман кілька тисяч в розвідку сходити
Та султану трохи сала за шкуру залити.
Отаман Василь Стрілковський на Стамбул подався.
Не дійшовши, узбережжя патрошити взявся.
Султан, як почув про теє, страшно розлютився.
Послав проти них галери. Але помилився.
Козаки не полякались та у бій вступили.
Кілька галер потрощили, одну захопили
Зі здобиччю повернулись спокійно до Січі.
Під Очаковом спинити їх вже було нічим.
А у липні Сагайдачний вже і сам зібрався,
Взяв дві тисячі з собою та й Дніпром подався.
У лимані нас ескадра турецька чекала,
Що не випускати в море наші «чайки» мала.
Новий адмірал турецький вислужитись мріяв,
Отож першим бій в лимані із нами затіяв.
Дарма лишень сподівався. Хоч турки старались,
Але ми крізь стрій галерний турецький прорвались.
Відтіснили їх у море та і подалися.
Тепер уже трохи вліво морем узялися.
На світанку ми тихенько до Кафи пристали,
Де турецькі різні судна у порту стояли.
Та ми спершу саму Кафу узяли на списа,
Тоді місто грабувати й палити взялися.
Полонених, що на ринках сотні продавали,
Ми звільнили і з собою на «чайки» забрали.
Місто ущент попалили, добра стільки взяли,
Що на «чайках» уже й місця для нього не мали.
Тож все зайве на турецькі судна загрузили
І з добром тим усі судна оті попалили.
Дим такий стояв над містом, що весь Крим злякався.
Хан у гори рятуватись чимскоріш подався.
Велів калзі брати військо та нас зупиняти.
Та хіба нам на дорозі хто спроможний стати?
Дійшли до Бахчисараю – їхньої столиці.
Дали спершу калзі тому добряче по пиці.
А тоді міста і села взялись грабувати,
Полонених православних з неволі звільняти.
Потім вийшли знову в море. Татари гадали,
Що ми підем до Козлова. Там військо зібрали.
Та чекали нас даремно. Ми на весла сіли
І на південь до Синопи знову полетіли.
Знов Синопа запалала та і Трабзон слідом.
Та на тому не скінчились ще турецькі біди.
Вони думали, що будем ми назад вертати,
А вони нас у лимані будуть зустрічати.
Тож зібрали там до біса галер і байдаків.
Сподівались – не проб’ється там «чайка» ніяка.
Ми й не стали пробиватись. Хай дарма чекають.
Козаки шляхи додому й інші добре знають.
Зайшли у Азовське море, де Молочна річка.
Піднялися нею вгору. Як стала потічком,
Витягли на берег «чайки» та й потягли в Кінську.
А далі знов подалися в Дніпро усім військом.
За тим часом, поки морем ми ото ходили,
Турки землі запорозькі зненацька вступили.
Якийсь паша з своїм військом взявся грабувати
Зимівники та козаків у полон хапати.
Нахапали добра вони, полон та худоби
Та й до Конки подалися зі здобиччю, щоби
Було чим їм похвалитись хоч перед султаном.
Зупинились відпочити над Кінською станом.
А тут і ми повертаєм якраз із походу.
Турки, в чому народились, шугонули в воду,
Щоб до Криму утікати. Та ми їх ловили,
Кого шаблями рубали, а кого топили.
Не зосталось з того війська, напевно, нікого.
Ми ж забрали всю їх здобич та й знову в дорогу.
Козаки уже на Січі у похід збирались,
Кривдників отих догнати в степу сподівались.
На Січі нас товариство з тривогою стріло,
Та, коли про все дізналось, дуже пораділо.
А наступною весною востаннє вдалося
Мені у похід сходити. Козацтва зійшлося
На Січі тоді до біса. «Чайок» наробили
З півтораста – скільки їх ще в похід не ходило.
Турки також зготувались. Ескадри прислали,
Десять галер, двісті менших суден зготували.
Не знали, де нас чекати, сил не порошили.
Тож тримали в однім місця усі свої сили.
Ми спокійно в море вийшли та плавати стали.
П’ятдесят ще стругів з Дону у морі пристали.
Взялись судна грабувати торгові і морі.
Турки, звісно, дізналися про те дуже скоро
Та й подались нас шукати. А ми те й хотіли
І на захід чимскоріше підняли вітрила.
Поки турки нас по морю даремно шукали,
Ми на ту ж таки Місіврю зненацька напали.
За два роки відродилась та відбудувалась,
Що ми більш не нападемо, мабуть, сподівалась.
А ми місто погромили, все пограбували,
Турків вирізали або у полон узяли.
Та і назад узялися на Січ повертати.
Мені випала, щоправда, нещаслива карта.
Один турок із мушкета пробив мені груди.
Думав, що уже на світі і жити не буду.
Добре, братчики вмирати там не полишили.
Рану тісно зав’язали та кров зупинили.
Як верталися додому, я не пам’ятаю.
Вже прийшов до тями, коли на Січ завертаєм.
Рана була не простою, куля там сиділа,
Тож братчики в Трахтемирів мене відрядили.
Там монахи справу знали, кулю ту дістали
І мені від того всього зразу легше стало.
Довелося провалятись, правда ще півроку,
Поки зробив самостійно знову перші кроки.
Як набрався, врешті сили, знов на Січ подався.
А там Яцько Бородавка під Хотин збирався,
Бо просили дуже ляхи проти турка стати.
Ішов султан, за собою вів війська багато.
Тож і я із ним подався в окопах сидіти,
Бо ж відтоді мені в море не вдалось ходити.