Дріт висне над плацкартом електрички,
стомилися купе вдихать дим сигарет.
Пізнати шлюбні співи шпаків – звичка,
перетікають вони плавно в менует.
Дім – залізниця. Він, як віск зі свічки,
містян таврує опіком хвостів комет.

Тисне тяжіння на сходинки вокзалу,
любов складається зі зламаних орбіт,
промовляє рейка світлі рядки хоралу,
з яких найперший: “Біль – брехня та міт”.
Приваблюють твій зір стінні мурали,
де автор залишив і кров свою, і піт.

Пливе між колій зграйками локомотив,
струм замість хвиль повітря розтина.
Аби дістатися перону, зводь скоріш плоти,
примарні береги річок – ілюзія й мана.
Смерть і народження поєднують мости...
Гості платформ, уклін вам щирий і шана‌.

– Просвітлення, – бурмочеш ти, й вода
залишає на ногах поклади
солі, – стається майже непомітно.
– То як його розпізнати? – питаю,
перебираючи мокру гальку. Бриз
лоскоче щиколотки, поки спина
зморщено приймає сонячні опіки,
як автографи.
– Звично люди чекають дива, як-от
смерті, так ніби спокій – по той бік
стражденного життя.
– Річ у деталях, – мізкую й броджу
вздовж берега. Мружу очі, помалу
зневірюючись, аж на хвилі виринає...
Три тисячі сто двадцятий камінь.
– Знайшов! – сміючись, надриваю
горлянку, захлинаюсь радощами.
Він виблискує в моїй руці.
– Прагнення значного затьмарює
дрібниці... – повчаєш. – Свобода в них.
Щастя – в них.
Я тримаю згаслу зорю.
– Просвітлення, – повторюєш ти, –
стається майже непомітно.

Прийнявши минучість квітня стрімку,
псалми віт яблунь, порослих білизно‌ю,
дрібним пилом сядуть на крильця рою
смугастих бджіл всеплинного струмку.

Привівши з собою свою зрячість німу,
апостоли суцвіть огорнуться туманом,
перев'яжуть лелеками сутінкову рану,
пристануть лірами їм за одну сім'ю.

Сліпими блукають рухливі кульбаби,
піддавшись екстракту теплої зваби,
вивчають тиск під дією адреналіну.

Симетрія дзеркал б'ється назовні,
мозок садить алейки блідої повні:
плацдарм весни супроти тліну.

ми – полонені вдвох серпневої есенції.
ми – перестиглі в'язні дещиці тюре‌м.
у жменьки ловим відголоски авдієнції,
босоніж стежку топчемо, де наш Едем.

цинізм нам – що духмяні зерна кави,
що путівник у тріумфальний водевіль:
громади мова – танго, й ефемерні пави
смиренних надять, наче лампа міль.

прочани в зашморгу, липких намистах.
зневір полуда шириться ефіром стін.
їдку смолу п'ємо із міді чаш іскристих.
венозну кров переплавляємо в рубін.

лише тоді, як морок звітриться піском,
лише як ми піднімемо серця, наче мечі,
то херувими прихистять ясним крилом,
й укажуть шлях, осівши справа на плечі‌.

пергамент пса‌лму не вмісти‌ть мораль.
нам час: галява зачекалася полога.
зірвавши цю петлю, пекучу пектораль,
ми, пастирі самих себе, підем до Бога.

Стебла квітів зірвати – перерізати стрічку
безтурботних і світлих дітей-сиріт землі.
Сивий човен темних ліній небесної річки
пасажирів підбирає, немов потяг, в імлі.

730 днів порожнечі. Стерте тіло, як прах.
Дерев'яне розп'яття месії та кволе ягня.
Зів'ялі лілії в сухому ґрунті – міцний дах.
42 навіки. Така несправедлива платня...

Проросте сонце червня, карбуючи гнів,
передчувши вібрацію трави від молитов.
Жмут дум химерних лине швидше слів.
Сховай страхи, пусти мене до нього знов.

Схильність твоя слухати, як дощ шумить,
спроби пристрасні творити з тиші джаз –
перетин меж. Тоненька павутини нить
сплітає мимоволі срібну сіть образ.

Спокушає вилиць твоїх палке здригання,
покірно простір замовкає вдвох зі мною,
схрестивши вії. Сенс, причини існування,
природа почуттів – в пожовклому сувої.

Присутність твоя – психоделічний нейрон,
молекула, з якої виникають взаємини:
наставника скромних безіменних ворон
і едельвейсу, що бояться його демони.

16.06.2024

Гротескно галасують, сваряться світи,
вдихають аромат бензину на долонях.
Принісши в жертву глузд, спішать іти,
сприйнявши як належне гул у скронях.

Пророків сльози зернами засіяли поля,
тінь металевих дзвонів розриває північ.
Старечий плач тріщить, як висохле гілля.
Страх смерті між вогнів – вже непотрібна річ.

Іронічний посміх світу гасне на очах,
застиг на зламі темних двох століть.
Трагічно звідси бачити наляканих мурах,
не здатних утекти, не здатних на політ.