...Підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Плач Єремії 3:41

ми – полонені вдвох серпневої есенції.
ми – перестиглі в'язні дещиці тюре‌м.
у жменьки ловим відголоски авдієнції,
босоніж стежку топчемо, де наш Едем.

цинізм нам – що духмяні зерна кави,
що путівник у тріумфальний водевіль:
громади мова – танго, й ефемерні пави
смиренних надять, наче лампа міль.

прочани в зашморгу, липких намистах.
зневір полуда шириться ефіром стін.
їдку смолу п'ємо із міді чаш іскристих.
венозну кров переплавляємо в рубін.

лише тоді, як морок звітриться піском,
лише як ми піднімемо серця, наче мечі,
то херувими прихистять ясним крилом,
й укажуть шлях, осівши справа на плечі‌.

пергамент пса‌лму не вмісти‌ть мораль.
нам час: галява зачекалася полога.
зірвавши цю петлю, пекучу пектораль,
ми, пастирі самих себе, підем до Бога.