Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Полікарп Смиренник (1966)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Артур Сіренко, [ 2025-01-21 01:48:11 ],
на сторінці поезії     "Міраж"   Смиренник Полікарп

Дуже цікавий вірш!
Коментатор Зоя Бідило, [ 2025-01-31 11:34:11 ],
на сторінці поезії     "Роздуми, коли я дивився на *"   Смиренник Полікарп

Розширений коментар розміщую тут:
https://maysterni.com/publication.php?id=173799
Коментатор Зоя Бідило, [ 2025-02-03 16:27:15 ],
на сторінці поезії     "Роздуми, коли я дивився на *"   Смиренник Полікарп

В наш меркантильний час клопоти про матеріальне витісняють чи й просто нищать духовну складову життя. Все рідше зустрічаються люди, готові присвятити життя служінню високим ідеалам. Все частіше талант використовується як засіб досягти матеріального достатку. Екстаз духовного піднесення забутий, йому на зміну прийшов екстаз споживання. Придбати, з'їсти, випити, одягнути, відпочити - весело, натхненно, з натовпом, який простими словами висловлює просте бажання бути як всі. Аристократія стала плебсом, плебс не став аристократією. Можна впасти в безнадію від перспективи деградації людства, але ж то тут, то там людський дух заявляє про себе, прагне творити, черпає натхнення з океану людських бід, байдужості, бездуховності, вибудовує над ним безлюдний острівець духовності в надії перетворити його на обжитий материк.
Поети першими відчувають небезпечні зміни в свідомості суспільства, втрату ним життєвої сили. Молодь зважується на бунт проти діючих правил, заперечує і відкидає їх, шукає спосіб самореалізації в суспільстві чи поза ним і у всі часи викликає зміни. Один з молодих поетів-бунтарів потрапив у поле зору за кілька місяців після початку війни. Вразив щирий голос, незвична для нашого часу ерудованість, осучаснення тем древньої міфології, філософські розвідки в глибини власної душі, вимогливість до поетичного слова і юнацька задерикуватість у сутичках за чистоту поезії. До майстерні працьовитих ремісників потрапив натхненний бунтар, руйнівник. Його неспокійний розум шукав нові теми як на гноєвищах цивілізації, так і на вершинах людського духу, шукав відповідні їм нові форми. Його поезія мала бути вбраною у білі шати, до яких не пристане бруд реальності.
Якщо він виживе в катаклізмах війни, якщо його не затопче навкололітературна мафія, якщо він вийде переможцем у своїх життєвих змаганнях, колись напишуть історію його життя і проаналізують новаторський шлях в українській літературі.
Не беруся аналізувати написане ним за останні три (чи більше) роки, оприлюднене на різних літературних сайтах, під різними іменами, заблоковане, знищене частково чи повністю адміністраторами сайтів. Вони захищають ніжні почуття білих овечок зі своєї отари від грубих вторгнень чорних козлищ. Мабуть.
Мова про творчість Самослава Желіби. Ще не настав час писати про його життєвий шлях. Сподіваюся, колись це зроблять інші. Я поділюся своїм розумінням його твору "Роздуми, коли я дивився на *". Привертають увагу вже перші рядки. Поет розмовляє з богом як рівний йому. Бог пропонує, поет зважує вартісність пропозиції і приймає рішення. Заголовок вірша свідчить, що юнак задивляється на гарну дівчину і бог розуміє його бажання кохати і бути коханим.
Якби промовив бог із хмари:
«Вона твоя – бери навік;
Її краси не згаснуть чари,
Забудь із нею часу лік.
Як добрий пастир для отари,
Для жінки будеш, чоловік!»
Далі мова про співрозмірність щастя кохання і щастя творчості. Бог - творець, тому не може пропонувати поетові такий нерівноцінний обмін. Отже пропозиція йде від Сатани, антипода бога. З ним розмова не складається, не буде договору, підписаного кров'ю:
...Сатано!
Господь інакше заповів:
Для нагороди ще зарано...
Поет відмовляється від спокуси і проголошує готовність йти далі обраним шляхом до своєї мети. Раціональний розум називає можливі майбутні здобутки:
Молитва, прощення й страждання,
І гнів, і заздрість, і пиха,
А ще – даремні поривання,
Жахлива смерть, людські змагання
І праця вічна та суха.
Мить сумніву в правильності вибору. Звичайне людське щастя манить. А можливо це не щастя, а тільки примара, яка зманює звернути зі шляху служіння ідеалам свого життя.
Лице прекрасне, громи з неба –
Сховати погань ти мастак,
Та я, лукавче, не простак.
Піди; мені цього не треба.
Ми залишаємо поета в мить роздвоєння: він не готовий на угоду з Сатаною, але й не впевнений, що пропозиція йде від Сатани. Юнацький максималізм не хоче, не допускає компромісів. Але ж бажання щастя властиве будь-якій людині і не є ознакою розуму чи його відсутності. Раціональний розум не готовий відмовитися від нього, і в той же час бачить у цьому свою слабкість, зраду. Перспектива здається розчаровуючою, прощальною.