Крапля за краплею, одна за одною стікає, започатковує сходи до рани.
Людині болить, вона лікує – за хвилини, що болять все більше!
І голос мимохідь: "Не журись, я з вами, ми разом, ми одне ціле, ми сильніші разом!"
Та ти ж знаєш, як не крути, а життя – то темні плями, що відбивають світліші.
Рідні стежини поперек горла поглядів, і по горизонту до виходу, і навздогін стираються все більше.
Намочені спільні світлини не стали прозорі, в пам’яті лиш на фотопапері.
Ти ховаєш з судомами той клаптик, що з тремором тримаєш в руці,
щоб не змила проточна вода кровоточивої фарби, що містять ті акварелі.
І хоч лікує людина біль часом , агресією та міцним алкоголем-
Світ не чує, буває, ті крики пекельні зі зривом голосових звʼязок-
Хоч ти вже й біля виходу і стоїш в ступорі, на роздоріжжі –
стоїш, сидиш, плачеш, буває,
А життя фарбує, маскуючи й підмінюючи фарби в контрасті подій.
Ти в лику моментів представлений самому собі, ти лікуєш, лікуєш, та світ глухий, не чує, не чує…
Ехо!… світ не народжує спокій, лиш крик і життєвий бруд.
І через втому, до блядства життя посилить вже скоро пустинну спеку,
щоб знищити ходячих по світу приблуд і пострілом добʼє! - Аби очистити, аби зайве собі стерти.
Людина залежна, залежить ідея : Від чого залежить людина?
Чи здоровʼя ззовні не спотворює фарби первинні?!
Картини душі, рутини, де формуються рани із лезами ножів.
Апокриф тяжів особистості ; все недосяжне і все протилежне застосунку краплинних теплих, бликлих започаткованих насінин
до наслідків життя.
Формуй зерна.
Слідкуй за ними.
Крапля за краплею стікає.
І як створюєш - памʼятай наслідки!
Дякуй моментам.
Дякуй Богу.
Дякуй батькам (пам’ятай).
Цінуй час, він аж ніяк не плинний -
Він швидкоплинно зниклий!

Крапля за краплею, одна за одною стікає, започатковує сходи до рани.
Людині болить, вона лікує – за хвилини, що болять все більше!
І голос мимохідь: "Не журись, я з вами, ми разом, ми одне ціле, ми сильніші разом!"
Та ти ж знаєш, як не крути, а життя – то темні плями, що відбивають світліші.
Рідні стежини поперек горла поглядів, і по горизонту до виходу, і навздогін стираються все більше.
Намочені спільні світлини не стали прозорі, в пам’яті лиш на фотопапері.
Ти ховаєш з судомами той клаптик, що з тремором тримаєш в руці,
щоб не змила проточна вода кровоточивої фарби, що містять ті акварелі.
І хоч лікує людина біль часом , агресією та міцним алкоголем-
Світ не чує, буває, ті крики пекельні зі зривом голосових звʼязок-
Хоч ти вже й біля виходу і стоїш в ступорі, на роздоріжжі –
стоїш, сидиш, плачеш, буває,
А життя фарбує, маскуючи й підмінюючи фарби в контрасті подій.
Ти в лику моментів представлений самому собі, ти лікуєш, лікуєш, та світ глухий, не чує, не чує…
Ехо!… світ не народжує спокій, лиш крик і життєвий бруд.
І через втому, до блядства життя посилить вже скоро пустинну спеку,
щоб знищити ходячих по світу приблуд і пострілом добʼє! - Аби очистити, аби зайве собі стерти.
Людина залежна, залежить ідея : Від чого залежить людина?
Чи здоровʼя ззовні не спотворює фарби первинні?!
Картини душі, рутини, де формуються рани із лезами ножів.
Апокриф тяжів особистості ; все недосяжне і все протилежне застосунку краплинних теплих, бликлих започаткованих насінин
до наслідків життя.
Формуй зерна.
Слідкуй за ними.
Крапля за краплею стікає.
І як створюєш - памʼятай наслідки!
Дякуй моментам.
Дякуй Богу.
Дякуй батькам (пам’ятай).
Цінуй час, він аж ніяк не плинний -
Він швидкоплинно зниклий!

Розтанула засніжена земна твердь,
Весна – реінкарнація зими.
Частота звуків на пʼєдесталі – герц,
Та їх не чути. Повтори, повтори.
Я прислухаюсь, ти кажи і кажи.
Критерії розуму мені не зрозуміти.
В силу віку – не зрозуміти й епіграфа,
В силу досвіду не долетіти до світу.
В чому сила? Де критерії розуму –
В починаннях закопаних мрій?
В силу віку не зрозуміти й епіграфа,
Молитись досвіду, еліті подій.
Не сміши !
В могилі – can’t нам стиснути вуста.
Я хочу зрозуміти зараз життя. Ні, не зрозумію ніколи –
can’t, impossible, закреслить втома.
Весь світ вчергове перевернувся,
Весь світ – це дім, та я не вдома.
На жаль!
Фінал перекриває в силу віку епіграф до мого життя.
Я повернувся двічі звідки не вертають.
І суть питання мені ти поясни:
Життя – це мед чи все ж це катування?
Весна – реінкарнація зими?

Не все так як думається !

Еліта, орнамент, медалі, вишивка...
Молодий солдат, труна—спишеться.
Концерти, гулянки - все забудеться.
Полеглий солдат героєм і збудеться.

Кому війна—кому заморські цукри.
Театральні вистави, щоденні блага...
Комусь біль у серці, пекельні тортури,
Що не знатиме жодна елітна душа.

Небесні адвокати споглядають на людей на землі.
Вбачають занедбаний стан, де кожна людина—
Душевно-тілесний тиран, що ховається у власній сатирі,
У власних помислах, кривавих думках.
Крокують хибно... й кволі падають перед Богом.
А далі що?.. Небачений раніше страх.
І після смерті—все про всіх стане відомо.
---

Комусь війна—небачена насолода і присмак солодкої страти.
Ближній далеко—філософія випадку доволі проста.
І в такому разі їм Раю чекати не варто...
Бо боротися ангели будуть за чисте падше життя.

Кожна людина—падше створіння Творця.
І Бог дає вибір, де кожний обирає його свідомо.
Нехай людина і проста:
не еліта і не в ординах—
Проте вона - добра, чиста, щира, світла, скромна.

Пам’ятай: жодна людина—жодна!—
Не зможе ніколи перечити Богу.
На всіх чекатиме страшний суд й за ним - кара Господня!

Тож обирай , обирай свідомо ...

Я не згадаю трагічні події, котрі пережив у житті стрімголовно.
У такт серця запрошую власні надії, що зриваються так віроломно.
Ех мрії... куди ж ви мої непосиди побігли - мов діти природньо?
Я у тиші хотів чимдуж попросити -
Натхнення, щоб творити красиво й казково...
І щоб люди любили мистецтво спадково.

Навмання приходять слова окрилені злетом таємничої ночі.
Я хочу заснути, та душа не дає,
Допоки не візьму блокнот неохоче.
Ти не подумай, що не здолаю я втому, та визнаю втоми я почин.
Щоб митець так з собою вчинив -
Не дозволить закріплена творчість.
Кара вже є - де скоєний злочин?...

10.02.2025.

"А я читав стократ слова Сократа!"
Та Господи, нікому не кажи!
Плекать ілюзії, в моїх очах, не варто,
Ти ліпше правду гідно розкажи.

"А я сказав, людиною назвуся
І всіх вершин у світі досягну!
Себе здолав - нічого не боюся,
І через голову свою давно стрибнув."

Ти посміховисько. Ти шут, ти клоун -
Якщо серйозна думка ця твоя:
Ти - ще "ніхто", ти навіть ще не домен
Не гідний слів, що написав Сократ.

Людина - більше ніж ти кажеш!
Це центр творчості думок.
Твоє зухвале слово - гідність палить
Людей, які дістались до зірок!

У когось біль , у когось страх
В душі живе й панує 
А хтось без жалю у очах
Зло страшне планує

Кричать усі на різні теми 
Лунають гучно звідусіль 
У них усіх свої  проблеми 
Кожен  має власний   біль

Проблеми хлинуть знов сповна
В серці одразу все  причаїлось
Різні шляхи та доля одна 
Усе навкруги в одну мить  розмаїлось

Думаєш:де правда,брехня?
У своїх  душевних кайданах
І враз , і щораз, і знов навмання
Серце сховалося в ранах

Розгубився  в власних мріях 
Плутанина все в житті 
В серці лиш твоя  надія 
На майбутні всі статті

І в душевних ти кайданах 
Загубився враз в думках
В глибині ти все у ранах 
Кожний раз долаєш страх

Ти не дивишся навколо ,
Бачиш лиш окремо зло ,
Що в житті все кольорово
Не відчуєш , всеодно

У когось біль , у когось страх
В душі живе й панує 
А хтось в барвистих кольорах
До мети крокує

…

В кутку тихенькому сиджу,
Лізуть думки надзвичайно ніжні.
 Хвилину й наступну я проводжу-
 Спокійно складаючи вірші.
 Мені не потрібна ніяка з компаній,
 Я впевнено скажу галасу ні.
 Пройдусь по галявині, збираючи гравій,
 Тихенько, самотньо , немов уві сні
 З вікна нові образи собі виглядаю,
 Картини малюю в голові кожен раз
 Гордий я , як щораз прославляю:
 Спокій і тишу, життя без образ
 Творю в кожну мить, вдень і вночі,
 Придумую знову яскраві я рими
 Й ніжні думки, мов ті глядачі,
 3 якими я надзвичайно щасливий..
 Радію магічному подиху тиші
 Мир і любов охопили мене
 І кожен раз, складаючи вірші-
 Відчуваю той біль, що мимо іде..