Намочені спільні світлини не стали прозорі, в пам’яті лиш на фотопапері.
Ти ховаєш з судомами той клаптик, що з тремором тримаєш в руці,
щоб не змила проточна вода кровоточивої фарби, що містять ті акварелі.

Крапля за краплею, одна за одною стікає, започатковує сходи до рани.
Людині болить, вона лікує – за хвилини, що болять все більше!
І голос мимохідь: "Не журись, я з вами, ми разом, ми одне ціле, ми сильніші разом!"
Та ти ж знаєш, як не крути, а життя – то темні плями, що відбивають світліші.
Рідні стежини поперек горла поглядів, і по горизонту до виходу, і навздогін стираються все більше.
Намочені спільні світлини не стали прозорі, в пам’яті лиш на фотопапері.
Ти ховаєш з судомами той клаптик, що з тремором тримаєш в руці,
щоб не змила проточна вода кровоточивої фарби, що містять ті акварелі.
І хоч лікує людина біль часом , агресією та міцним алкоголем-
Світ не чує, буває, ті крики пекельні зі зривом голосових звʼязок-
Хоч ти вже й біля виходу і стоїш в ступорі, на роздоріжжі –
стоїш, сидиш, плачеш, буває,
А життя фарбує, маскуючи й підмінюючи фарби в контрасті подій.
Ти в лику моментів представлений самому собі, ти лікуєш, лікуєш, та світ глухий, не чує, не чує…
Ехо!… світ не народжує спокій, лиш крик і життєвий бруд.
І через втому, до блядства життя посилить вже скоро пустинну спеку,
щоб знищити ходячих по світу приблуд і пострілом добʼє! - Аби очистити, аби зайве собі стерти.
Людина залежна, залежить ідея : Від чого залежить людина?
Чи здоровʼя ззовні не спотворює фарби первинні?!
Картини душі, рутини, де формуються рани із лезами ножів.
Апокриф тяжів особистості ; все недосяжне і все протилежне застосунку краплинних теплих, бликлих започаткованих насінин
до наслідків життя.
Формуй зерна.
Слідкуй за ними.
Крапля за краплею стікає.
І як створюєш - памʼятай наслідки!
Дякуй моментам.
Дякуй Богу.
Дякуй батькам (пам’ятай).
Цінуй час, він аж ніяк не плинний -
Він швидкоплинно зниклий!