Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Павло Сікорський (1994)

Рубрики

Інша поезія ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
       Здається, я навчився контролювати свій гнів. Як і колись давно, я дієво холодний. Але вже на зовсім іншому рівні. Теза – антитеза – синтез. Мудра тріада. Колись я був безлюдькуватий і байдужий, бо мені справді нічого не хотілося, нічого не відчувалося. Потім, коли я почав пити пігулки, раптом на мене нахлмнули всі ті почуття, що їх я не знав і не міг витримати. Не міг витримати, тож поводився щиро. Але зараз… зараз це щось нове в моїй байдужості. Вона вже не байдужість, а поміркований спокій. Я до багатьох речей втратив надію. Але й зберіг людяність.
       Сьогодні в автобусі водій – щирий ханжа та дурник, що було видно – вихопив у мене пляшку пива, коли підійшов несподівано до цетральних дверей, щоби відкрити їх каліці, й викинув її. А ще тоді ж нервова пасажирка почала на мене лаятись, коли я зачепив її сумками, щоби поступитися каліці. Водій потім сварився з іншим хлопцем, який просто хотів вийти на зупинці, але замість того, щоби натиснути кнопку сповіщення, сказав уголос, що йому на зупинці. Бачачи це все, я стримався і слова не сказав, хоча хотів покалічити зухвалого водія на решту життя. Я зрозумів, що принаймні у випадку зі мною, він має певну рацію, а на моєму боці лише сумнівні філософські роздуми. Я стримався. Потім іще дещо сталося провокуюче. Але я стримався, і не почав сваритися. Розумію, що хтось визнає мене самого дурником чи слабким. Але я почуваюся добре та спокійно зараз. Не треба гніватися зайвий раз, навіть якщо довкола аморальна чи псевдоморальна наволоч.
  •   ***
       Я ще зовсім юний, але у мені багато зневіри.
       Історія не без нездар, які кудись протиснулися й досі про них пам’ятають; не без хамів і невігласів, не без жорстоких ґеніїв. Людство таке недосконале... Але знаєте, у цьому і його довершеність, його гармонічність і життєздатність. Суспільство, де всі обізнані, де всі розумні, всі гідні – який антиутопічний і нудний жах. Прямо-таки «Ми» Замятина. Тож, і у нашій ницій природі є свій сенс, своя перевага. Багато людей ліниві через цю «схильність», ненавчувані, підлі, шукають легких шляхів до слави та грошей.
  •   ***
       Люблю я наших молодих перспективних співачок! Серед них зустрічаються такі гарнюні.
       Одна мені особливо подобається. Ні, не за творчість або музичні таланти. За своє миле личко. Сьогодні вона мені наснилася. Шкода, що наша увага не взаємна.
  •   ***
       Інколи мені дуже хочеться спокою. Інколи я його відчуваю. Не сказати, що я прожив багато. Та точно багато пережив. І жага до спокою в мені буває все сильніша.
       Я розумію, що здобути вічний спокій – для мене це було би найкращою нагородою і найкращим закінченням шляху.

  • Інша поезія

    1. ***
         Здається, я навчився контролювати свій гнів. Як і колись давно, я дієво холодний. Але вже на зовсім іншому рівні. Теза – антитеза – синтез. Мудра тріада. Колись я був безлюдькуватий і байдужий, бо мені справді нічого не хотілося, нічого не відчувалося. Потім, коли я почав пити пігулки, раптом на мене нахлмнули всі ті почуття, що їх я не знав і не міг витримати. Не міг витримати, тож поводився щиро. Але зараз… зараз це щось нове в моїй байдужості. Вона вже не байдужість, а поміркований спокій. Я до багатьох речей втратив надію. Але й зберіг людяність.
         Сьогодні в автобусі водій – щирий ханжа та дурник, що було видно – вихопив у мене пляшку пива, коли підійшов несподівано до цетральних дверей, щоби відкрити їх каліці, й викинув її. А ще тоді ж нервова пасажирка почала на мене лаятись, коли я зачепив її сумками, щоби поступитися каліці. Водій потім сварився з іншим хлопцем, який просто хотів вийти на зупинці, але замість того, щоби натиснути кнопку сповіщення, сказав уголос, що йому на зупинці. Бачачи це все, я стримався і слова не сказав, хоча хотів покалічити зухвалого водія на решту життя. Я зрозумів, що принаймні у випадку зі мною, він має певну рацію, а на моєму боці лише сумнівні філософські роздуми. Я стримався. Потім іще дещо сталося провокуюче. Але я стримався, і не почав сваритися. Розумію, що хтось визнає мене самого дурником чи слабким. Але я почуваюся добре та спокійно зараз. Не треба гніватися зайвий раз, навіть якщо довкола аморальна чи псевдоморальна наволоч.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
         Я ще зовсім юний, але у мені багато зневіри.
         Історія не без нездар, які кудись протиснулися й досі про них пам’ятають; не без хамів і невігласів, не без жорстоких ґеніїв. Людство таке недосконале... Але знаєте, у цьому і його довершеність, його гармонічність і життєздатність. Суспільство, де всі обізнані, де всі розумні, всі гідні – який антиутопічний і нудний жах. Прямо-таки «Ми» Замятина. Тож, і у нашій ницій природі є свій сенс, своя перевага. Багато людей ліниві через цю «схильність», ненавчувані, підлі, шукають легких шляхів до слави та грошей.
         Але я продовжую робити те, що може призвести до кращого в моїх вузьколобих ідеалах, навіть попри часту зневіру.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
         Люблю я наших молодих перспективних співачок! Серед них зустрічаються такі гарнюні.
         Одна мені особливо подобається. Ні, не за творчість або музичні таланти. За своє миле личко. Сьогодні вона мені наснилася. Шкода, що наша увага не взаємна.
         Гадаю, якби вона дізналася мене краще, то все могло б і змінитися. Напевно… Я часто міркую, що якби люди дізналися мене краще, то ми би потоваришували.
         Але вони не хочуть іти зі мною так далеко, щоби дзнаватися. Що ж не так? – Моя різкість? Дивакуватість? Настирливість і деяка фанатичність у відстоюванні поглядів?
         Певно, проблема все ж таки в мені. Не може увесь світ помилятися в таких простих речах як власна нагальна безпека.
         Шкода, що з цією дівчиною зовсім нічого не вдалося. Я був би щасливіший і зміг би зробити більше добра для якоїсь конкретної людини, не для всього людства зразу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. ***
         Інколи мені дуже хочеться спокою. Інколи я його відчуваю. Не сказати, що я прожив багато. Та точно багато пережив. І жага до спокою в мені буває все сильніша.
         Я розумію, що здобути вічний спокій – для мене це було би найкращою нагородою і найкращим закінченням шляху.
         Що я зробив? Чого досягну ще? Чого вартий? Все те тліє поруч з моїм особистісним. Сумно це визнавати, що я не такий альтруїстичний і саможертовний, яким хотів себе зробити. Невже це дійсно моя суть? – Егоїстичне та безплідне бажання спокою. – Замислююся я все частіше. Чи це тільки періодичний спад настрою та втома?
         Я пам’ятаю, що казали мені тоді.
         Воно грається з моїм розумом, нашіптує підозри, зневіру, відчай. Цьому варто опиратися, казали вони. Але як це робити, коли сам вірш у ці думки? Коли вони настільки правдоподібні? Сама логіка ніби змінюється, саме світосприйняття. І все стає таким неважливим, а хочеться лише спокою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --