Здається, я навчився контролювати свій гнів. Як і колись давно, я дієво холодний. Але вже на зовсім іншому рівні. Теза – антитеза – синтез. Мудра тріада. Колись я був безлюдькуватий і байдужий, бо мені справді нічого не хотілося, нічого не відчувалося. Потім, коли я почав пити пігулки, раптом на мене нахлмнули всі ті почуття, що їх я не знав і не міг витримати. Не міг витримати, тож поводився щиро. Але зараз… зараз це щось нове в моїй байдужості. Вона вже не байдужість, а поміркований спокій. Я до багатьох речей втратив надію. Але й зберіг людяність.
   Сьогодні в автобусі водій – щирий ханжа та дурник, що було видно – вихопив у мене пляшку пива, коли підійшов несподівано до цетральних дверей, щоби відкрити їх каліці, й викинув її. А ще тоді ж нервова пасажирка почала на мене лаятись, коли я зачепив її сумками, щоби поступитися каліці. Водій потім сварився з іншим хлопцем, який просто хотів вийти на зупинці, але замість того, щоби натиснути кнопку сповіщення, сказав уголос, що йому на зупинці. Бачачи це все, я стримався і слова не сказав, хоча хотів покалічити зухвалого водія на решту життя. Я зрозумів, що принаймні у випадку зі мною, він має певну рацію, а на моєму боці лише сумнівні філософські роздуми. Я стримався. Потім іще дещо сталося провокуюче. Але я стримався, і не почав сваритися. Розумію, що хтось визнає мене самого дурником чи слабким. Але я почуваюся добре та спокійно зараз. Не треба гніватися зайвий раз, навіть якщо довкола аморальна чи псевдоморальна наволоч.