Олександр Омельченко (1760)
Аннабель Лі (Annabel Lee)
З того часу утекло вже багато-багато води,
Біля моря на королівській землі,
Жила дівчина, яку, можливо, знали і ви,
Чиє ім’я було Аннабель Лі;
І ця дівчина жила і думала лише про одне,
Щоби бути коханою і кохати мене взагалі.
Я був дитиною і вона була дитиною теж*
Біля моря на королівській землі:
Але ми кохали коханням, яке більш за любов,
Я і моя Аннабель Лі;
За любов, за яку крилаті серафими Небес
Заздрили нам і заздрощі ці були чималі.
І це причиною стало того, що дуже давно
Там біля моря на королівській землі
Вітер з-за хмари подув і холодом своїм обійняв
Мою прекрасну Аннабель Лі;
Та так, що прийшла її високородна рідня
І від мене її узяли, забрали її взагалі,
Щоби у склепі своїм родовім зачинити її,
Там біля моря на королівській землі.
Ангели, які і близько не були щасливі такі
В своїх Небесах, в заздрощах, що були чималі –
Так! – це причина й була (усі люди це знають
Там біля моря на королівській землі)
Що вітер вийшов з-за хмари вночі,
Щоби охолодити і вбити мою Аннабель Лі.
Наше кохання набагато сильнішим було ніж любов
Тих, хто доросліші за нас і старші були -
Багатьох, хто за нас набагато мудріші були -
І ні ангели на небесах угорі,
Ані демони під морями усіма взагалі,
Не зможуть душу мою розлучити з душею
Моєї прекрасної Аннабель Лі.
Бо місяць ніколи не сяє, щоби не принести мені сни
Про прекрасну мою Аннабель Лі;
І зорі ніколи не сяють, щоби яскравий не вгледів я зір
Прекрасної моєї Аннабель Лі;
І так кожної ночі усю ніч поряд з труною лежатиму я,
Де кохана моя - кохання моє лежить і життя – наречена моя,
У склепі її біля моря на королівській землі -
В гробниці біля моря гучного на прибережній землі.*