14. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!

   Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
   – Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто супроводитиме мене, (аби вопросити його), яка довга путь моя. Ані поміж людей благих, ані поміж нечестивих не було того, хто пішов би та вернувся, аби мовив я до нього і вопросив, яка довга путь моя. Ані поміж лагідних, ані поміж бунтівних не було того, хто пішов би та вернувся, аби можна було вопросити, яка довга путь моя. Хто верне мені те, що дав я раніше, і хто віддасть мені те, що позичав я? Світло ясності згасло, а морок згустився, і немає нікого, хто прийшов би по мене. Чистота зникла, а скверна примножилася, і немає нікого, хто прийшов би по мене та прорік: «Ходімо, возстань!» Що стяжав я і що оддав, аби, коли відійду, нести це яко надбання своє? Бо чував я, і не оминуло слуху мого: «Того, хто несе із собою стяжане, коли досягне він переправи, перевезуть. А хто не несе із собою нічого, той возсідатиме і ждатиме переправи». Глава моя посивіла, і прагну я відійти, яко нива, котру час пожати. Очі мої осліпли, яко твердиня, покрівля котрої обвалилася. Вуха мої оглухли, яко безплідна жона без чада, уста мої замовкли, яко ріка, що висохла біля гирла свого. Десниця моя заслабла, яко жона, котра не пестить чада. Ноги мої більше не ступають, яко німе (чадо), що не навчиться за книгою. Біг я удень і вночі. (Біг я удень тако ж, як і вночі,) і взяв собі жону та зростив чад. Взяв я собі жону, ісповнений пристрасті до світу сього, і зростив чад на землі, тако ж яко й отець мій зростив мене, і вважав це мздою у світі сім. Та що мені з того, що брав я собі жону, і пощо зростив чад, коли сини мої не оплатять путі моєї, а дщері мої не перевезуть мене через велике море Суф? Братія моя не піде зо мною, а сестри мої не стануть моїм надбанням. І коли жона моя, котра любить мене, сумуватиме, поминаючи мене, та плакатиме за мною годину щодня, чи підкріплять мене діяння мої більше і чи оборюся сильніше на діло рук моїх?
   Коли Шум бар Ну прорік це, явився йому Вісник, заступник його, і мовив:
   – Нехай не гнітить тебе те, що взяв ти жону. Не скорби, що мав ти синів. Коли би не було жони у світі, не було б у світі сім Неба й Землі. Не було би Землі й Неба, і жадна крапля дощу не впала б у воду. Коли би не було жони, сонце та місяць не змінювали б одне одного. Сонце та місяць (не змінювалися б,) і світло їхнє не сяяло б у світі сім. Коли би не було жони, не прийшли би Води Живі. Води Живі не прийшли б, і не було би тоді сівби по всьому світу. Коли би не було жони, не було би Вітру Ефірного. Вітру Ефірного не сотворено було б, а тому не було б і вогню, і не поширювався би він. Жони сотворені подібно до Неба й Землі у світі сім. Ти зростив чад своїх, аби поминали вони ім’я твоє у світі. Вони тіло твоє до путі в Шеол зготовлять і прийдуть за тобою до місця поховання. Вони відправлятимуть поминальні служби за тебе в день, коли відійдеш ти зо світу. Вони подаватимуть милостиню від імені твого, аби над тобою не було проголошено вироку.
Вісникові, котрий прийшов і звисокості, Шум бар Ну відрік на це:
   – Аби лише не чинили вони перелюбу, (бо тоді мучитимуть вони мене)! Аби лише не крали вони, бо тоді мене осудять! Аби лише не співали вони пісень сатанинських, бо тоді полум’я палюче пожиратиме мене! Аби лише не зреклися вони Імені Життя, бо тоді помру я другою смертю замість єдиної!
Вісник Життя отворив уста і прорік Шуму бар Ну, Вісник, котрий прийшов із високості:
   – Ті, що чинять перелюб, підуть самі до вогню. Ті, що крадуть, наразяться на гнів. Ті, що співають пісень сатанинських, самі поглинуті будуть полум’ям палючим. А ті, що зречуться Імені Життя, помруть самі другою смертю замість єдиної. Тебе не сотворено суддею Тібілу , і не поставлено тебе володарем над ним. Коли би був ти суддею, не було би приведено сюди Абатура. Остави негайно світ сей, і нехай Тібіл буде запалений та поглинутий вогнем, і нехай спустошений буде, коли всі довершені оставлять його. Возстань, зійди до Дому Великого Життя, до краю, де пробувають люди благі. До краю, де сонце Його ніколи не заходить, і де світильники ніколи не мліють. До краю, де немає неправди, немає ні вади, ні нестачі.
   Нехай возвеличиться Життя Переможне!

   15. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!

    Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну предстоїть у вірності та прорікає:
    – Яка провина за мною перед Обителлю Великого Життя, адже найшов на мене вік недосконалий? Семеро (планет) гнітять мене, а Дванадцятеро (сузір’їв) стали переслідувачами моїми. Перше (Життя) забуло про мене, а Друге (Життя) не питає про мене. Спіткали мене скрута велика та турботи, котрим немає кінця. Болість спіткала мене, і сльози мої течуть безперестанно.
Німрус розмишляє та глаголе синам своїм, спокусникам (духам злим):
    – Обранець упав у руки наші! Ходімо, уловимо його в тенета наші та спантеличмо його, аби він забув знамення небесні. Зачаруймо його білурами нашими та співом, аби забув він про служіння вічне. Ухопімо його (тенетами нашими) та сотворимо його главою над усіма нами . Візьмімо його в полон тяжкий і киньмо його у тьму страхітливу. Заточімо його в темницях наших, аби він забув край той, з котрого прийшов. Нашлімо на нього біду велику, аби він утратив дороговказ.
    Коли планети, спокусники світу сього, прорікли це, глава роду (людського), Шум бар Ну, відрік їм:
    – Геть! Геть, біси, осуджені на вогонь! Того, про що глаголите ви, вам не досягнути. Те, що замислили ви супроти мене, ніколи не станеться. Очі мої, котрі зрять Життя, ніколи не спокусяться. Вуха мої, котрі чують молитву та хвалу, не вніматимуть співу марному. Уста мої, ісповнені молитви та хвали, не проречуть слова гріховного. Десниці мої, котрі подають милостиню, не учинять згуби в Тибілі. Серце моє, в котрім пробуває Велике Життя, не розвратиться білуром і співом. Тіло моє та душа, влаштовані по Істині , не упадуть у полум’я палюче. Тіло моє не учиняло блуду, і тому не упаде в тенета Сімох (планет). Я, той, хто преклоняється та вклоняється перед Життям, не преклонятимуся перед бовванами чи капищами. Ноги мої, котрі ступають шляхами Істини , не ітимуть шляхами зради й омани. Зберіг я себе непорочним, і тому не убоюся. Життя поминає мене словом благим, (непорочним зберіг я себе,) і тому не боюся Тибілу. Шукаю я Обителі Світлосяйної та возвів очі до небес, тож душа моя спрямована до Дому Життя.
    Нехай возвеличиться Життя Переможне!

   16. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!

   Шум-Кушта предстоїть і поучає. Шум бар Ну предстоїть у вірності та прорікає:
   – Семеро (планет) були мені супротивниками, а Дванадцятеро (сузір’їв) – гонителями моїми. І глаголали вони: «Полонімо його в обителі нашій, аби ніколи не узрів Краю Світла він. Утримаймо його в Тібілі, аби не вознісся він до Світу Вишнього , до Світла. Нашлімо на нього гнів і скорботу, аби він забув Чоловіка, заступника свого. Уловімо його таїнствами нашими великими, аби він забув про помічників своїх. Закуймо його в темниці великій, аби він забув глаголи небесні. Нашлімо на нього тяжку болість, аби він забув про Господа. Навчімо його співу нашого та белькотіння, аби він забував про молитву свою повсякчасну. Переслідуймо його та нашлімо на нього турботи світу сього, (аби лишився він у ньому). Нашлімо на нього гнівливість, аби він забув про молитву свою вечірню. Уловімо його тенетами нашими зловісними, аби не вознісся він до дому Життя Могутнього». – Коли планети, чиї очі не зрять Світла, прорікли це, (відрік я їм): «Через таїнства ваші не впаду, і через перепони ваші не спіткнуся. Я не вніматиму глаголам вашим, і полум’я ваше палюче не пожире мене. Не дозволю утримувати себе в обителі вашій та не забуду про заступника свого. Я не вніматиму словам вашим лихим і не забуду Господа свого. Ані гнів, ані скорбота не пригнітять мене, і тому не відкину я глаголів небесних. Не буду я подоланий зусиллями вашими та не припиню вечірніх молитов. Не дозволю заточити себе в оселі вашій та в підступах ваших, і не відречуся від молитов повсякчасних. Не забуду я Велике Життя і не жадатиму тлінного. Не забуду я потаємних Утр, братії моєї, і не буду утримуваний в обителі гріха. Не забуду я возносити хвалу Отцеві своєму, і прикрощі ваші не подолають мене. Не забуду я книг таємних і не маю жадання внімати нікчемному співу вашому. Не забуду я своїх молитов і сокрушу задуми ваші змусити мене забути Господа. Ім’я моє не буде скороминущим. Бо хто забуде свій рід і зажадає (лишитись) в обителі тліну? Хто забуде ім’я Життя, і хвалу Йому, і молитву Йому, аби помишляти про омани світу сього та внімати їм? Хто забуде молитву та хвалу Пращуру своєму, аби жити в тілі плотському, ісповненому болісті та вад? Коли Велике Життя не відцурається мене, подоба моя вознесеться до Його обителей. Тіло нехай утримує пана свого і увесь дім його. Нехай тьма вразить голови слуг її. Я ж вознесуся до дому Великого Життя, і предстану на чолі (огорожі його), та не забуду помічників своїх».
   І перемога за Життям!

   §17. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!

   Шум-Кушта предстоїть і поучає. Шум бар Ну предстоїть у вірності та прорікає:
   – Я не син місця (сього), і душа моя не сотворена була смертною. Коріння моє не від світу сього, і нечестиві не завдадуть мені шкоди.
   Семеро (планет) возстали знову та глаголять мені:
   – О ти, прибульцю, котрий не має ані господаря, ані господині! Що творитимеш ти єдиний у місці, де тако много нечестивих? Коли нашлють вони на тебе тяжку болість, хто стане цілителем твоїм? Коли нечестиві заточать у темниці своїй тебе, хто стане визволителем твоїм? Коли розставлять вони тенета на тебе на путі твоїй, хто стане спасителем твоїм? Хто тобі визволитель і хто спаситель? Ти – яко дім, котрого Господар оставив, і котрого Будівничий ізійшов із нього. Життя має турботи власні та вознеслося до Краю Світла. Нині ти в руках наших, із котрих уже вовіки не вирвешся. Ти закутий у темниці нашій, із котрої вовіки не звільнишся. Уловлено тебе кігтями нашими та заточено діяннями нашими. Ув’язнено тебе у твердині нашій, де не прийде до тебе твій помічник, і де Чоловік, твій заступник, не вопрошатиме про тебе.
   Коли Шум бар Ну услишав це, потекли сльози його і не вщухали. І прорік він:
   – У Краю Світла немає Життя, і Манда д’Гайя не пробуває там. Шілмай та Нідбай ізгинули, а Неділя вознеслася вгору. Анпія Йома оставив мене, і забули про мене Утри, котрі привели мене сюди. Марні хрещення мої, і про знамення мої не поминають у Домі Отця мого. Віддані забуттю глаголи мої та книги, і понівечена молитва моя нічна. Потаємні стражі оставили мене, і ті, хто привів мене сюди, покинули мене напризволяще.
Коли Шум бар Ну це прорік, Вісник, заступник його, прилетів. Представ Заступник, Вісник, котрого послало Життя. Він сокрушив їхні (планет) вежі та учинив пролом у темниці їхній. Отворив уста він і мовив йому:
   – Пощо плачеш ти, Шуме бар Ну? В єдину мить ока прибув я сюди! Що нечестиві вчинили тобі та яко грішники зашкодили тобі, кого люблять усі Утри, для кого Край Світла є заступником?
   Обранець возвіщає та наставляє мужа Шума, глаголячи:
   – Що нечестиві вчинили тобі, що серце твоє усумнилося, і глаголиш ти: «Немає Життя, та Манди д’Гаї такожде немає в Краю Світла. Я – дім, котрого Господар оставив, а його Будівничий ізійшов із нього. Шілмай і Нідбай ізгинули, а Неділя вознеслася вгору. Хрещення мої марні, та про знамення мої не поминають у Домі Отця мого. Глаголи мої та книги віддані забуттю, і молитви мої повсякчасні понівечені. Поклоніння моє марне, понівечена молитва моя вечірня. Життя має турботи Власні та завершило діяння своє вовіки»? Шуме, хто прорік, що будеш ти тут закутий і що нечестиві утримають у своїй темниці тебе? Той, чиє ім’я предначертане во домі Великого Життя, не буде закутий в обителі грішників. Про кого помічники Його вопрошають, не буде уловлений у нечестивих (тлінних) кігтях. (Не зійде він до темниці нечестивих), і полум’я палюче не пожире його. Помишляй про нас і прикликай нас, аби ми прикликали тебе до себе, і ти обрящеш опору во Шкіні нашій. Семеро, котрі гонять тебе, погинуть, але ти вознесешся до Світла.
   І перемога за Життям!

   13. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   До вас глаголю і вас поучаю, обраних і довершених, котрі живуть у світі. Не будьте причастниками Тьми і возведіть очі свої вгору, до Дому Світла. Відлучіть себе від злого заради блага, від гріхів із Дому Тьми. Любіть і поучайте одне одного, аби гріхи ваші та провини були відпущені. Пильнуйте, внімайте і приємліть поучення, аби переможно вознеслися ви до Дому Світла.
   Благі мужі возсідають і шукають (істину), і всі розумом багаті приємлють поучення. Благі мужі бесідують поміж собою, радяться та глаголять:
   – Хто прийде і нам возвістить? Хто напутить нас? Хто прийде і прорече, чи був спершу один Цар, чи двоє?
Благі мужі бесідують поміж собою і приємлють поучення:
   – Було два царі; було два єства: цар віку сього і Цар світів потойбічних. Цар віків сих підперезався мечем і возложив Тьми вінець. Возложив Тьми вінець він і взяв меч у десницю свою. Взяв меч він у десницю свою і зачат убивати власних синів, і сини його убивали одне одного. Цар світів потойбічних, (Цар віків потойбічних,) возложив Світла вінець; возложив Світла вінець Він і взяв Кушту в десницю Свою. Кушту взяв у десницю Свою і зачат поучати синів Своїх, і сини Його поучали одне одного.
   – Хто прийде, хто возвістить нам: що постало спершу? До того, яко воздвиглася твердь небесна, і до того, яко возсіяли на ній зорі? До того, яко земля утвердилася, і до того, яко пішли над водою дощі? До того, яко сонце та місяць зачали змінювати одне одного в світі сім – якою була тоді душа?
   – Коли душа ще пробувала в Канні , не відала вона ні голоду, ні жаги. Коли душа пробувала в Канні, не мала вона ні болісті, ні немочей. Коли душа ще пробувала в Канні, не терпіла вона ні спеки, ні холоду. Коли пробувала вона в Канні, пасма її були заплетені, а на главу її возложено було вінець із повітря. Очі її іспускали Світло та возведені були до Дому Могутнього. Уста її (ісповнені) були чистою довершеністю, котра прославляла Царя Дому Світла. Та зо дня, коли Лукавий зачат розмишляти, зло примножувалося в ньому. Роз’ярився він вельми і зачат брань зо Світлом. І послано було Вісника, аби сокрушити силу бунтівних. Тоді принесли вони Води Живі й ізлили їх у мутні (стоячі) води. Принесли вони Світло ясне і вкинули його у Тьму похмуру. Принесли вони подув лагідний і вкинули його у вітер буремний. Принесли вони Вогонь Живий і вкинули його у полум’я нищівне. Принесли вони душу, чистий Розум , і вкинули її в нікчемне тіло. Із вогню та води воздвиглася єдина твердь небесна. Із вогню та води вони (викували) Землю на ковадлі, і вона утвердилася. Із вогню та води зросли плоди, виноградні лози та древа. Із вогню та води сотворений був тілесний Адам. І тоді сотворено було Вісника та послано його до начальника поколінь . Воззопив гласом небесним він у світове змішання . Адам, сплячий, воспрянув од гласу Вісника. Адам, котрий спав, воспрянув і вийшов назустріч Вісникові:
– Прийди з миром, Віснику, посланцю Життя, котрий прийшов із Дому Отця мого! Чи ж не сього жадає Життя дорогоцінне та благоліпне в Обителі Своїй? Та пощо мені (тут) воздвигнуто престол, де похмура двійниця моя возсідає в скорботі?
Тоді Вісник отворив уста і прорік тілесному Адамові, глаголячи:
   – Край пречудний уготовано для тебе, Адаме, а тут возсідатиме скорбна двійниця твоя. Той, Хто мислить про тебе з благостю, сотворив мене та послав до тебе. Прийшов я і поучатиму тебе, Адаме, аби визволити зо світу сього. Пильнуй, внімай і поучайся, і ти переможно вознесешся до Дому Світла.
   Адам услишав і увірував – благословен той, хто вослід за ним внімає та вірує. Адам приємлив Істину – благословен той, хто вослід за ним приємле Істину. Адам з упованням возвів зір та вознісся (до Дому Світла) – благословен той, хто вослід за ним возноситься.
   Пильнуйте, внімайте і поучайтеся, довершені, і ви такожде переможно вознесетеся до Дому Світла.
   Нехай возвеличиться Життя Переможне!

   11. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Я – пастир, котрий возлюбив отару свою. Пасу я овець і агнців, на раменах своїх ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від пажиті за огорожею. Не веду їх до берега морського, аби не зріли вони виру водного, аби не устрашилися й не пили вод солоних. Приношу їм воду в долонях своїх я, доки не нап’ються вони досхочу й не підуть пастися. Я приводжу їх до кошари доброї, і пасуться вони зо мною біля гирла Фрашу . Від славного гирла Фрашу приніс я їм дари величні; приніс їм Мирт і Білий Кунжут, і приніс їм Знамена світлосяйні. Я очищаю їх, омиваю їх та даю вдихнути благоухання Життя. Підперізую їх поясом, котрий устрашає вовків. Жоден вовк не вскочить до кошари нашої, і не доведеться їм страхатися лева лютого. Не доведеться їм страхатися ні вітру, ні татя, котрий не годен увійти до нас. Тать не здолає проникнути до кошар їхніх, і не доведеться їм страхатися ножа залізного.
   Коли вівці мої спочивали в мирі, а глава моя возлежала на порозі, у небесах розверзлася розколина, і за спиною моєю вдарив грім. Хмари сплелися одна з одною, і вирвалися вітри буйні. Дощ полився потоками, і падав град, що вбиває слона, град, що сокрушає гори дощенту, а вітри шаленіли цілу годину. Моря вийшли з берегів і затопили увесь світ. Там, під водами, ніхто не спасся з тих, хто падав із високості, немов у безодню. Води поглинали всякого, хто не мав ані крил, ані ніг прудких. І не відав той, куди несе його, і не розумів, яко швидко.
   Я воспрянув і ввійшов до кошари, аби забрати овець моїх, і очі мої ісповнилися слізьми. Я звів зір свій і узрів море, узрів вітер шалений, узрів хмари дощові, що не вщухають. У кожній хмарі була тисяча тисяч драконів. Я оплакую овець моїх, і вівці мої оплакують самі себе. Плачуть малі агнці, котрі не годні вийти з-за воріт кошари. І тоді я (…) зійшов на місце найвище, і воззвав до овець моїх, аби були вони зо мною. Я кличу їх, свищу їм і даю їм почути мене, аби прийшли вони до мене. Я граю їм на сопілці своїй, ударяю в тимпани в напрямку води. Я волаю до них: «Вівці мої! Прийдіть, вівці мої! Ідіть на глас мій! Ідіть на глас мій, аби спастися від драконів хмарних! Прийдіть, прийдіть до мене! Я – пастир, що стрімко гряде на човні своєму, гряде на човні своєму світлосяйному. І я прийду та вознесу овець моїх і агнців». Всякого, хто вняв поклику моєму, почув глас мій і звернув лице своє до мене, візьму я обома руками й підійму на човен свій. Але кожного овна і кожну вівцю, котрих поглинув вир, потягнув він пожадливо у глибінь. Всякий, хто не вняв гласу моєму, потонув.
   Я зійшов на місце найвище на носі човна. Я глаголю: «О, яко скорботно мені за овець моїх, що погрузли в мулі! Їх відторгнув од мене вир вихровий. (Яко скорботно мені за овнів, із боків котрих він здер вовну!) Яко скорботно мені за малих агнців, чиї черева не наситилися млеком! Із тисячі обрів я лише одного, а з цілого покоління – двох. Блаженний той, кого понесла вода, але не проникла йому до вух! (Блаженні великі овни, що борсалися ногами!) Блаженний той, хто спасся від Семи (планет) і Дванадцяти (зодіаків), котрі похищають овець. Блаженний той, хто не змирився, не возліг і не заснув, хто не возлюбив сну глибокого. Блаженний той, хто у віці цім Бішлома , хоч і немічним був, дійшов до самого кінця неушкодженим. Блаженний той, хто возложив на себе вінець лавровий і вкупі з ним пов’язав на скроні пов’язку. Блаженні учениці, вільні від тенет Рухи, вільні від скверни, від сітей і від ланцюгів нескінченних. О мої обранці! Всякий, хто живе при скінченні Віку Ніріга , нехай учинить совість свою опорою. Він вознесеться до оселі осяйної, до обителі, де сонце ніколи не заходить і лампади Світла ніколи не згасають.
   Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!

   12. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Досконалий кличе іззовні, глаголячи:
   – Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч!
   – Чи ж належить мені бути Тобі пастирем велелюбним і пасти для Тебе тисячу з десяти тисяч? Світ бо ісповнений беззаконня та густо всіяний будяччям і терням!
   – Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч! Тоді дам Я тобі сандалії Сяйва, аби попирав ти ними будяки й терня. Минуться небо і земля, сандалії ж Сяйва – вічні. Минуться сонце та місяць, але не сандалії Сяйва. Минуться зорі та сузір’я, але не сандалії Сяйва. Минуться вітер, вогонь і вода, але не сандалії Сяйва. Минуться чотири вітри світу, але не сандалії Сяйва. Минуться плоди, лози виноградні й дерева, але не сандалії Сяйва. Усе, що створене й довершене, минеться, але не сандалії Сяйва. Тож прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч!
   – Яко ж можу я бути Тобі пастирем велелюбним і пасти для Тебе тисячу з десяти тисяч? Бо коли прийде лев і похитить одну, чим возмістити її? Коли прийде вовк і похитить одну, чим возмістити її? Коли прийде тать і вкраде одну, чим возмістити її? Коли одна впаде у вогонь і згорить, чим возмістити її? Коли одна впаде в багно й погрузне, чим возмістити її? Коли одна впаде у воду й потоне, чим возмістити її? Коли одна зостанеться в кошарі, чим возмістити її? (Коли одна зостанеться біля кошари, чим возмістити її?)
   – Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч! Коли прийде лев і похитить одну, нехай буде вона здобиччю левовою. Вона стане здобиччю левовою, бо поклоняється сонцю. Коли прийде вовк і похитить одну, нехай буде здобиччю вовчою. Вона стане здобиччю вовчою, бо поклоняється місяцю. Коли прийде тать і вкраде одну, нехай буде здобиччю татевою. Вона стане здобиччю татевою, бо поклоняється Нірігу. Коли одна впаде у вогонь і згорить, нехай буде здобиччю вогню. Вона стане здобиччю вогню, бо поклоняється вогню. Коли одна впаде в багно й погрузне, нехай буде здобиччю багна. Вона стане здобиччю багна, бо поклоняється Помазанцеві . Коли одна впаде у воду й потоне, нехай буде здобиччю моря. Вона стане здобиччю моря, бо поклоняється морям. Коли одна зостанеться в кошарі, нехай буде здобиччю духа
кошари. (Вона стане здобиччю духа кошари,) бо поклоняється ідолам , (але не поклоняється Тому, Кому поклоняється Творіння.) Коли одна зостанеться біля кошари та й піде до духа кошари, нехай буде здобиччю духа кошари, бо поклоняється Духові Святому. Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч!
   – Тоді стану я Тобі пастирем велелюбним і пастиму для Тебе тисячу з десяти тисяч. Я пастиму тисячу тисяч, а з десяти тисяч – тих, що поклоняються Тобі. Та деякі відлучилися від мене. Зійшов я на гори високі та спустився в ущелини глибокі. Пішов я і віднайшов овець, яким не було чим поживитися. Одну по одній брав я їх десницею своєю та ставив на чашу терезів – і тисяча зрівноважила десять тисяч.
   Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!

   3. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Облікся блиском я, і Світло осяяло світ. Утри поставали віддалік і змову чинили проти мене. (…) Муж, котрий скинув мене з місця мого на землю (…) ти сокрушиш їх (…) Не разоряй творіння Утр і не виганяй горніх Жон з місць їхніх. Не разоряй основи великої, бо се творіння десниці твоєї. Не вергай бунтівників у Йордан, бо ніхто не здолає сили його. Не разоряй обителі, котру збудував ти сам у день, коли розпочнуть вони брань із тобою. Сини твої (…) Етінсіб (…) явилися у величі. Прийшли вони блукати Шкінами, шукаючи отця свого й не знаходячи його. Брати зібралися – і нечестиві поучатимуть один одного, глаголячи: «Отець наш полишив краї Ефіру, тож яко повстати нам проти них?» Тоді прийшов Сам, старший поміж ними, помислив у серці своїм і прорік: «Коли розпочну я брань велику, то речуть, що старший – необачний. Тож ви возстаньте, бо ви ще юнії Утри. Переможете ви чи подолані будете, про вас віщатимуть: “Вони ще юнії” – і не осудять на небесах як злочинців. Ідіть, возстаньте та спустошіть чин Творіння! Возстаньте, зготуйте зброю могутню та розпочніть брань, котрій не буде кінця! Опережіться мечами, ярійтеся, візьміть стріли (згубні), що не знають промаху! Накладіть (їх) і спустіться до країв Ефіру, до Шкіни отця, того, чия земля понівечена і для кого немає престолу, котрий можна було б посісти».
   І прибув Нбат, правитель Ефіру, і брати взялися за руків’я мечів. Етінсіб, син Йошаміна, воззвав до великого Нбата, глаголячи: «Хто повелів тобі закувати Йошаміна, аби скінчити брань із ним?» І правитель Ефіру відрік Етінсібу-зіві: «Цар Світла повелів закувати Йошаміна. А хто ж противиться царям?» Розгнівався Етінсіб-зіва та прорік, уста свої отворив і сказав величному Нбату: «Ганьба тобі та гнізду, з котрого ти походиш! Отець твій немічний поміж Утр!» І величний Нбат відрік Етінсібу-зіві: «Прокляття тобі та гнізду отця твого, сіяча смути! Ти, котрий хоче повстати проти Царя, негідний дому Великого Життя!» Етінсіб-зіва негайно кинувся з мечем на величного Нбата, царя Ефіру – ударив його один раз, та меч не прорубав сяйва його. Ударив Етінсіб-зіва вдруге, та й цього разу меч не зміг прорубати сяйва. Втретє вдарив Етінсіб-зіва, та меч його так і не пробив сяйва Нбатового. І тоді величний Нбат прорік Етінсібу-зіві: «Не тобі, сину отця безчесного, устрашати мене!» Коли ж величний Нбат прорік це, 21 син Йошаміна вихопили мечі свої. Найстарший зодягнув обладунки, а молодший зготував спорядження до бою. Вони возгласили прокляття Життю та випробували зброю один на одному. І гуркіт зброї їхньої та брязкіт обладунків їхніх досягли великого Царя Світла, і він вопрошав: «Хіба ж Йошамін вирвався та зруйнував темницю свою? Хто розпочав брань з Утрами й уникнув зору Мого?» Утра Губран споглянув і сказав Цареві Світла: «Се 21 син Йошаміна. Починають вони брань велику, котрій не буде кінця». Тоді Цар Світла прорік Губранові: «Озбройся і возсядь на Парахіеля ! Рушай до країв Ефіру та поглянь, чи се воістину сини Йошаміна» (…)
   Тоді Губран узяв зброю могутню, осідлав Парахіеля та вирушив до країв Ефіру. Потім Губран отворив уста свої і прорік Етінсібу-зіві: «Сину Йошаміна, не розпочинай брані з домом Всевишнього, а йди просити прощення за отця свого. Коли прийме Він благання твоє – тим буде краще! Коли ж ні – стань слугою Царя! Етінсібе-зіво, старший сину отця свого (…)» Він взивав до старшого з братів, та не був услишаний. «Поглянь, який величний вінець дав Він мені! Ти спустошиш землю та переступиш слово Царя, коли розпочнеш брань зі Світами Світла і сполохаєш їх (…)». І тоді Етінсіб-зіва пустив єдину стрілу, та Губран упіймав її десницею своєю. Другу стрілу пустив Етінсіб-зіва, та й її Губран упіймав десницею. Пустив Етінсіб-зіва третю стрілу, та Губран упіймав її десницею. Четверта же стріла встромилася в лапу Парахіеля. Парахіель велегласно закричав, і волання його долинуло до Царя Світла. І Цар Світла отворив уста Свої, ісповнені нескінченного Сяйва та Слави. Звернув Він глас Свій до 444 000 Утр, котрі предстояли, закликаючи їх і глаголячи: «Озбройтеся, зодягніть обладунки та возсядьте на коней своїх! Беріть мечі та стріли (згубні)! Опережіться мечами у гніві та возсядьте на коней своїх!» Воззвав Цар Світла і повелів їм у Славі та Світлі, що повік не згасають, глаголячи: «Коли прибудете до країв Ефіру, принесіть мені главу Етінсіба-зіви, котрий спочиває на лоні Біхрат-Анани , матері своєї. Боріться з ними, аби прорекли вони: “Се – послані Утри!”»
   І 440 000 Утр зійшли до країв Ефіру. (З верховини країв Ефіру… з володінь Мани дісталися вони обителі Йошаміна.) Зійшли Утри зі зброєю могутньою до країв Ефіру, несучи мечі у гніві та стріли (згубні). І Явар-зіва уразив мечем 12 синів Йошаміна, а мудрий Біхрам (…) покінчив мечем із (рештою) дев’ятьма синами Йошаміна. Йокабар, брат їхній, возлюблений син Йошаміна, велегласно воззопив. Волав він, прикликаючи отця свого Йошаміна, і волання його пробилося та долинуло до Йошаміна. Йошамін воззопив: «Хто уразив сина мого? Хто зупинив возлюбленого мого?» Від реву Йошамінового розірвалися пута на руках і ногах його, сокрушилися кайдани та ланцюги, котрі Цар Світла повелів накласти на нього. Повстав він на брань запеклу через гнів великий, котрий був у серці його. Від Воріт Суфат до країв Ефіру розоряв він усі Шкіни, які стрічалися, і винищував їх. Коли ж досяг він країв Ефіру, воззопив він до Анани. Утри пали ниць, бо не могли утриматися на конях своїх; мечі їхні випали з рук, і не могли вони утримати стріли свої сталеві та списи. Мечі Утр розпалися на друзки, а тятиви луків їхніх порвалися. Пали вони лицем до землі. Йошамін спішився з коня свого, схопив 24 000 Утр, котрі ще стояли, та розсіяв їх повсюди.
   І тоді 360 земель предстали перед Великим Царем і прорекли: «Стято главу Губрана, котрий стояв одесну Царя Світла!» Земля затремтіла, гори захиталися, і Цар возстав із престолу Свого та воззопив до Йошаміна: «Прокляття Життя!» Відняв Він у нього сяйво, силу велику, ратне завзяття та лють, що були в помислах його. (Повелів Він) стяти глави синам його, котрі були при (Біхрат)-Анані, матері Етінсіба-зіви. Послав Він 904 ланцюги із зайни , важчої за залізо, і ними скували його біля Воріт Суфат, аж доки не буде призваний Восьмий із Темряви . 750 літ перебуватиме він у кайданах великих, доки Всевишній не прикличе його.
   І перемога за Життям!

   4. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   «Власною силою, власною молитвою та хвалою уставив я царям час і впорядковував його. Воззвав я до часу, і прорекли мені: “Минувся час твій”. Узяв я меч гострий: світ, котрого не сотворив я, сокрушу, а Шкіни, котрих не заснував, спустошу. Гласом велегласним закликав я до брані на Небесах. Спустошив я Творіння, котрі були впорядковані. (Брань, котрої не бажали могутні, прийшла від мене. Зчинив я смуту і сам себе привів до ув’язнення)».
   Рік Нсаб-зіва до Йошаміна, глаголячи: «Чи ж не поучав я тебе не діяти у гніві та не зачинати брані на Йордані? Не було тобі визначено вести брань. Був ти мудрим від юності своєї, а нині наречений безумним; мав ти на Вершині престол, а нині тебе полонили біля Воріт Суфат. Затьмарив ти діяння свої, котрими прославився від дитинства свого, так що серед первістків твоїх не зосталося жодного поруч із тобою. Занапастив ти землі свої та оселю свою; зсунув ти ложе своє з місця його. Жони були дані тобі в супружество, а нині вони відібрані у тебе. Віднята у тебе стійкість, котру Перше (Життя) дарувало єству твоєму. Зруйнував ти величне гніздо своє та порушив чин; зруйнував ти рід величний і нині поставлений поміж двома царями . Тож подоба твоя буде розсіяна, а царі тебе судитимуть. Не буде відпущений на землю великий, праведний (…), і не зміцнять впорядкованого Творіння. Без права стоїш ти тут, Йошаміне, і смирення не спадало на ум тобі, і ти не замислювався. Був ти безтурботним, не корився велінням і не приємлив жодних поучень, і не слухав мудрості Першого (Життя). Не дбав ти про сяйво Йордану та не шукав поради Жон піднесених. Відаєш ти, Йошаміне, слово, котре услишане Царем (?). Коли (слово) злетіло з уст світу, воно буде повторене без ліку разів. Зухвальцю! Чи ж не відав ти, Йошаміне, що разорення тривалістю в тисячу літ неможливо відновити навіть за 24 000 літ (так, аби усе стало таким, яким було колись)? Нащадки твої були зметені у брані, а ти сам наклав пута важкі на ноги свої. Ти примножив (…), і смуток ніколи не відступить від тебе. Ісповнив ти очі свої слізьми, котрі течуть, немов Йорданські води».
   На це відрік Йошамін Нсабу-зіві, глаголячи: «Я сам шукав собі скорботи, і нині зноситиму її без сумніву, доки Величний не звершить усього, що замислив».
   І перемога за Життям!

   5. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Коли отець мій, Йошамін, розмишляв закутий, мислив він у гніві та непокорі. (Він замислив) посіяти розбрат у висоті небесній: «Нехай же узрю Життя величне, яко воліє Воно вести зо мною брань, тож нині посію я розбрат великий і завдам скорботи душі Його. Коли ж поталанить Йому вирватися від мене, тоді узрю, що немає нікого, хто був би могутнішим за мене у високості. Чи є хто величніший за мене у краю Світла? Я величний, і величне сяйво моє, і немає меж славі моїй».
   Щойно Йошамін прорік це, Життя Величне відало те й прорекло: «Жадаю Я вгамувати помисли Йошамінові». Покликало Воно Манду д’Гаю, повідало йому послання та й відпустило, застерігши та глаголячи: «Піди і споглянь, чи не змеркло сяйво його – що годно подолати його? Нехай не глаголить він: “Величний Нбат запалав до мене ненавистю, а Цар Світла – гнівом”».
І Манда д’Гая вирушив у путь, аж доки не прибув до місця ув’язнення Йошамінового. Коли прибув Манда д’Гая, воззвав він до Йошаміна, глаголячи: «Якщо не був ти Всевишнім, чому ж возвеличувався? Не був ти Всевишнім, тож навіщо ворожнечу замислив проти Нього? Горе і скорбота мені та тобі, Йошаміне, бо зв’язаний ти кайданами Великого. Молитов твоїх (не) услишать, і скорбота твоя тяжіє над тобою. Забув ти дане тобі веління, і нині сльоза твоя тече додолу на землю». – Я віщав йому на землі те, що услишав був у високості. Представ я перед Йошаміном, і те, що було про нього речено мені, переказав (йому). «Йошаміне, – воззопив я, – неправі помисли твої, немає істини у словесах твоїх». Та коли Манда д’Гая проголосив це, Йошамін відрік: «Коли би не був ти вісником, котрий посланий і котрий прийшов до мене, уразив би я тебе з силою великою та поклав би кінець промовам твоїм. Сяйво твоє більше не возсіяло б, і світло твоє, що огортає тебе, згасло б».
   По сих словесах Йошамінових Манда д’Гая узрів, що сила його не умалилася, адже Отець благословив його (...). Йошамін ударив по темниці своїй , але я пригнітив сяйво його, і всі як один (Утри) наклали на нього ланцюги. Так я і братія моя, Утри, не переступили веління, котре дав Цар.
   І перемога за Життям!

   6. Нехай благословенне буде ім’я Манди д’Гаї. І перемога за Життям!
Того дня, коли Господь поучав Йошаміна, возстав Йошамін із престолу свого. Возстав Йошамін із престолу свого та вирушив до Манди д’Гаї, і прорік йому: «Нехай благословенне буде світло твоє, царю Утр, котрий зійшов над нами».
   І перемога за Життям!

   7. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Коли Йошамін замислився, тоді розмишляв він у славі та світлі своїм про одкровення та повчання безперестанно. Про силу Скарбу Першого та Слова, котрі повідав йому Отець, розмишляв він. Зачати брань проти Вишнього – таке він замислив. Гнівом та ярістю ісповнився, і прорік у серці своїм: «Стану я на брань із Життям Першим, Життям Другим і з Життям споконвічним. Братимуся зо Світлом і посію розбрат у Йорданах. Зачну брань велику, котрій не буде кінця!» І помисли Йошамінові були мерзенні та нікчемні.
   І тоді Утри (ісповнилися трепетом) та й послали мене із вістю до того, хто ісповнився гнівом (і підперезався мечем). Вісник приніс веління від (Величного) Царя: «Закуйте Йошаміна в кайдани тяжкі, доки Величне (Життя) не помилує». Коли ж вісник приніс веління те, не воздав він вітання Йошамінові, а прорік натомість: «Возстань із престолу свого!» Страх був у серці його, проте дошкуляв він Йошамінові. Той возстав із престолу свого, возсів на землю і прорік: «Хто ж возложить пута на Йошаміна, коли Цар у гніві повелів?» Йокашар возстав із престолу свого та взяв пута в десницю свою. Йошамін отворив уста та прорік до вісника: «Здавна не зрів ти образу мого та подоби, і не пив зо мною з чаші однієї! Яко давно не вкушав ти й крихти зі столу мого, і вінців не сплітав, аби возложити на главу свою! Яко давно не зрів ти образу мого, і сяйво моє не сходило на тебе!»
   Вісник отворив уста і прорік до Йошаміна: «Не глаголь, що прийшов я до тебе з волі власної! Цар призвав тебе у гніві, і не годен був я проректи тобі: (“Блаженство та мир від людей!”) Воістину благі величаються собою, доки не творять із лихим умислом. Йошаміне! Величався ти твердинями своїми та будовами своїми, та будуть вони сокрушені, і сини твої погибнуть у заколоті; а жони твої (оставлять ради інакого мужа тебе). Блиск твій і світло твоє невгасиме померкнуть, а звершення впадуть у забуття. Гнів Царя над тобою не розсіється вовіки. Ти, Йошаміне, смиришся та підеш до Воріт Суфат! Буде віднята велич твоя, і вінець, котрий дарувало тобі (Життя) Вишнє. Буде відняте світло твоє невгасиме, і тьма огорне володіння твої. Твердині синів твоїх будуть сокрушені, а престоли твої стоятимуть пустими, доки волітиме того (Життя) Вишнє. Жона твоя, котрій належало би множити рід твій упродовж віків, більше не буде твоєю, і жеребців твоїх уведуть!»
   І перемога за Життям!

   8. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Глас долинув до мене в Йордані, і світло возсіяло у світі. Нсаб-зіва зійшов із країв Ефіру, до Слави Гордої пролягає путь його. Прибув він до Слави Гордої, до вісника, котрий стереже врата, і прорік до нього: «Іди, віснику, і возвісти Великому Цареві: “Нсаб-зіва предстоїть біля воріт!” Звістку сю, котра ісходить із уст моїх, передай Йому яко належить, і нехай з того боку зійде відрада». Вісник вирушив і представ перед Царем Світла, та Той не узрів його. Вклонився вісник уперше перед Царем Світла, та Той не узрів його. Вклонився вісник удруге перед Царем Світла, та Той не узрів його. Тоді вісник отворив уста, глаголячи Великому Цареві: «Нсаб-зіва, син Йошаміна, предстоїть біля воріт і просить утіхи в премудрості Твоїй».
   Цар Світла прорік вісникові: «Отвори врата світлосяйні, отвори їх, і нехай твердо стоїть він на ногах перед Лицем Моїм!» Вісник отворив врата світлосяйні, і Нсаб-зіва постав у повен зріст. Нсаб-зіва тоді воззвав до Царя, глаголячи: «Милостивий Ти і благий! Слово Твоє лунає далеко і ніколи не минається. Безмовне сяйво величі Твоєї! Світло Твоє і благоліпність Твоя примножуються, і немає їм межі вовіки. Не маєш Ти рівного за вінцем Своїм і не маєш співправителя у владарюванні Своїм. Ти – відатель істини, (сосуд невичерпний, Ти – пастир надійний, котрий одкриває вчення нескінченне.) Хрещення Твоє в Йордані утверджене, і всі діяння Твої належать лише Тобі Єдиному. Коли ж я проречу Тобі дещо, не гнівайся, але нехай благість осяде в серці Твоїм. (Пильність Твоя, з котрою розмишляєш Ти, вознесена і нескінченна. Є) муж, котрого вивели з твердинь його та вигнали зброєю з осель його. Сини його убієнні були в заколоті, а жони його ходять у скорботі. Йордани його збурені, а Шкіни його зрушені з місць своїх. Сокрушені оселя, будови та престол його, а його самого ув’язнили біля Воріт Суфат. Світи його збурені, його полонили в кайданах, і скорботу посіяли в серці його. Коли ж волієш Ти, жадаю я втішити серце його, виправити через хрещення Твоє і призвати над ним ім’я Твоє. Нехай звідає Йошамін, що не оставлений він іменем Твоїм і буде помилуваний. (Нехай звідає,) що Цар Світла, Котрий гнівався, є милостивим, і прощення в помислах Його».
   Щойно Світлий Владика услишав це, возрадів Він вельми Нсабу-зіві. Манда д’Гая возстав тоді з престолу свого та воззвав до Світлого Владики, глаголячи: «Мужа того, котрого вигнано із земель його і зі Шкіни його, не належить Тобі прощати». Та Світлий Владика, услишавши це, відрік Манді д’Гаї: «Від найпершого дня свого не був ти праведним супроти Йошаміна. Від першого дня свого мав ти до нього ненависть, бо жадав жони з гнізда його, та він одрік тобі. Затаїв ти в собі образу велику, котра віками не одпускає тебе. Зруйнував ти і спустошив обитель його, і донині держишся ненависті. Хто від ісконі світу претерпів яко Йошамін, муж, котрого одторгнуто від земель його та позбавлено Канзали , яку Велике (Життя) дарувало йому? Із первородних синів його не зосталося жодного, а жони його ходять у скорботі».
   І по сім Світлий Владика прорік Нсабу-зіві: «Одкрию Я тобі таємницю, аби зберіг ти благородство, котре унаслідував од праотців своїх, і премудрість, котра була предначертана уму твоєму. Милий ти, миле і джерело твоє і миле гніздо, з котрого ти походиш. І ти, і місце, звідкіля ти прийшов, пробуватимете в мирі. Повідай отцю своєму словеса втіхи та втихомир серце його, і утвердь. Возвісти йому, що Велике Життя ісповнилося благостю до нього».
   І Життя прославлене, за Життям перемога, і переможний муж, котрий прийшов сюди!

   9. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   «До кого воззвати, аби відрік він мені, і кому довірити слово своє? Кому довірити слово, аби речене мною не ісказилося? Той, кого я прикликав, не відрік мені, а той, до кого глаголив, мене не услишав. Се завдавало мені скорботи і терзає мене; се гнітило мене та ще довго гнітитиме. Доколе я пробуватиму біля Воріт Суфат, і доколе зітхатиму? Коли ж розпря зо мною минеться, а пута мої спадуть? Яка вина за мною у високості, і що вчинив я у краю Світлім? Що учинив я поміж діянь своїх такого, чого не вчинив ніхто інакий? Нині се терзає мене та печалить серце. Доколе зітхати та скорботою нівечити лице? Доколе мені лити сльози, не проливши дощенту? Хто подобен до мене, чиї всі сини вигнані були, а на глас його ніхто не одрікає? Подобен я до кедра високого, котрого обступили древоділи та повергли. Мов кедр, потятий залізом, тако ж потяли мене словеса ворогів моїх. Горе мені! Ані брат мій від лона материнського із милосердя, (ні друзі мої – ради дружби нашої – не згадали, що укладений поміж нами союз). Отверглися мене! і сіль мою та чашу мою вони перекинули. Забули вони день мого (хрещення) і не поминають жадного з днів моїх. Яко довго сходив я на гори високі, і яко довго блукав путями долин річкових? Мав я тисячу друзів, і дві тисячі розділяли зо мною єдиний (хліб) за трапезою! Нині ж, коли я оступився, немає нікого, хто би взяв мене за десницю. Чи ж помислив би я, що возсідатиму тут? Серце моє не одкрило мені того, і ніхто поміж Утр не напутив. Нині ж твердині мої повержені, а синів потято у брані. Шкіна моя опустіла, і вісники мої більше не супроводять мене. Жони мої ніжні ступають босоніж, хоча й довершені вони. Се (гнітить і тяжіє наді мною), а серце моє впадає у скорботу та (плач)».
   Коли Йошамін прорік це, Манда д’Гая возвістив: «Той, хто благо творить, обряще благо, а той, хто зло творить, обряще зло. Коли би був ти смиренним, слава твоя не оставила б місця свого. Та нині, коли ти замислив зло, місце, де пробуваєш ти, є доконечним для тебе!»
   Коли Манда д’Гая прорік це, Йошамін відрік і промовив: «Сину мій! відаю я, Хто зв’язав мене сими путами, що лежать на мені. Коли б лише ланцюг сей не був таким тяжким для мене, і коли би стеріг мене немічніший, возвисив би я глас свій і сокрушив би всі гори. Я воздав би ворогам своїм те, чого жаден інакому не воздавав. Хіба що настане той день, коли дарують мені прощення. Коли же станеться так, що престол мій возстановиться, воздам я борги, аби зло обернулося благом. Проте втішає мене те, що відаю: не є я самотнім. Услишав я від Отця свого, що вишні понесуть відплату за гріхи свої перед нижніми. Та й що отці не зневажають чад своїх».
   Коли Йошамін прорік це, Життя Вишнє возраділо словесам його. Послало Воно Нсаб-зіву, стража всюдисущого. Звернулося Воно до нього, глаголячи: «Іди до Йошаміна, утверди серце його в певності та возвісти: “Ти належиш до роду Нашого, і Ми не оставимо тебе єдиного. Не глаголь: ‘Я самотній’. Шкіна твоя утверджена була на честі та славі, і твердині твої та будови знов возстануть, якими й були споконвіку. Чада твої воскреснуть, а вісники твої стерегтимуть Шкіну твою. Престол твій возстановиться і воздвигнеться яко раніше, і в домі своїм ти знову владарюватимеш”».
Коли Нсаб-зіва услишав се, вирушив він у путь, предсунув перед Йошаміном та прорік йому: «О Йошаміне, вчуй словеса мої, котрі возвіщу тобі. Не бентежся, не ярійся і не пускай мани до серця свого. Пощо ж має бути так, аби пішов ти супроти Замислу? (Життя) Вишнє послало мене та прорекло: “Іди до Йошаміна та утіш його, і возвісти, що жадаємо прославити Ми всіх його Утр. Що обряще він опору, та має впокоритися і преклонитися. Нехай відає, що утвердиться він поміж Нас”. Нині ж ти, Йошаміне, вчуй слово істинне, (прийми) благовоління та відкинь сваволю лукаву. Нині сморід оставить дім твій, і благоухання приємне повіє над тобою. Наближається Ефір пречистий, і тоді віддаси ти забуттю гоніння. Ти возсіяєш і заблищиш, будеш вознесений і станеш владикою світу свого».
   Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!

   10. «Віщав я в серці своїм, що стану величним – хто ж учинив мене тако нікчемним у світі? Віщав я, що стану владикою – то пощо низвержено мене з престолу мого? Великий Нбат возненавидів мене, і Шаррат, мати моя, возненавиділа мене. Разорив я світи свої, і нині спустошення найшло на Шкіну мою. Коли був я лагідним і смиренним, пощо нарікали мене бунтівним? Коли сотворено мене довершеним, пощо нарекли винуватцем беззаконня? Коли був я доброчесним і ревним, пощо осоромлено мене у світі? Коли був я владикою над Світами Світлосяйними, пощо полонили мене на межі світу? Полонили мене на межі світу, і я конаю в оковах. Пощо нарікали мене свавільним, (навіть коли ізливав я) лагідність? Коли був я владикою світів, то пощо нарекли мене винуватцем розбрату? Тако діється з усяким мужем, котрий внімає пораді жіночій . Утру, котрий внімає пораді жіночій, буде низвергнуто зо світу. Коли був я славним поміж Утр, пощо нарекли мене Восьмим? Пощо відлучили від мене світло та відняли сяйво моє? Скинули з мене шати мої пишні та скували мене на тім самім місці, де шукав я праотців своїх – та зір мій не стрічається з їхнім. Шукаю я жон своїх, та не предстають вони перед очима моїми. Шукаю я синів своїх, Утр, і немає їх переді мною. Коли терзає і гнітить мене болість, плачу я над самим собою. З-поміж усіх Утр, котрі вчинили зло, мені воздали понад міру. Коли був я лагідним перед Владикою, пощо Він низвергнув мене з престолу мого? Горе мені, що уста мої мене ж і погубили, і язик мій власний накликав гоніння на мене. Скували мене в кайдани, нарекли знедоленим, і через лукавство уст моїх низвергнули з престолу. Коли владу мав я, величали мене Утрою, над котрим лише Владика. Коли був я лагідним і смиренним, усі Утри, котрі були зо мною, возненавиділи мене. Горе! Всі жони, що належали мені – запалали вони до мене гнівом страшним – і прикуто мене до місця.
   Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!»

   1. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Кушта стояла біля Воріт світів і вопрошала світ, глаголячи: «Повідай мені: якою є шир земна? Яка від землі оддаль до тверді небесної? Звідкіля прийшов Адам? Звідкіля прийшла Хавва , жона його? Звідкіля прийшли Хамар-Канна та Мамбуга , котрі перевершують усе ? З якої Шкіни прийшов до мене Міша , чадо Білого Кунжуту? З якого Першоджерела струмують усі ріки життєдайні? Повідай, скільки тисяч Утр возсідають під Йосмір-Гуфною? Повідай, скільки тисяч Утр возсідають під Шар-Гуфною? Повідай, скільки тисяч Утр возсідають під Пірун-Гуфною ? Хто воззвав тако велегласно, що сполохав Ману з Його місця? Хто посіяв розбрат великий, котрий триватиме вовіки? Хто пробоїну вчинив у тверді горній, котра не буде закрита у вічності? Хто став стражем Будови аж до скінчення світів? Повідай, на чім утверджене ложе спочинку Мани, величного та могутнього? Повідай, скільки тисяч Утр возсідають одесную Мани, величного та могутнього? І скільки тисяч Утр возсідають ошую Мани, величного та могутнього? І скільки тисяч Утр предстоять перед Маною, величним і могутнім? Наречи мені імена трьох Покровів Блиску, Світла та Слави. Повідай, хто отворив уста і слух Утрам у Шкінах їхніх? Повідай, хто поміж Утр здіймає кадильницю з благоуханням і несе її до Мани? Повідай, хто поміж Утр приємле молитву та хвалу і відносить їх на схов до Скарбниці? Повідай: коли зачинається плід, у чиїм лоні зачинається він? Коли мати носить його, благоухання чого осягає він? Яка Ліліт причаїлася на ложах жон бременних?»
   І тоді Птахіль відрік їй, глаголячи: «Я одкрию тобі істину та повідаю все так, яко ж воно було. 12 000 верст – шир земна, і 12 000 верст – оддаль від землі до тверді небесної. Адама возліплено з глини, жона ж його, Хавва, мала власне походження . Міша, чадо Білого Кунжуту, прийшов зі Шкіни Йосмір-зіви . Усі ріки життєдайні витікають із водойми Йорданової. 12 000 Утр возсідають під Йосмір-Гуфною, 12 000 возсідають і під Шар-Гуфною, та 24 000 Утр возсідають під Пірун-Гуфною. Йошамін посіяв розбрат великий, котрий триватиме вовіки. Абатур високу пробоїну вчинив, котра не буде закрита у вічності. Я, Птахіль, став стражем Будови аж до скінчення світів. Ложе спочинку Мани, величного та могутнього, утверджене на слові Життя. Одесную Мани, величного та могутнього, возсідають 12 000 Утр, і ошую Мани, величного та могутнього, возсідають 12 000 Утр. А перед Маною, величним і могутнім, предстоять 24 000 Утр. Що ж до імен трьох Покровів Блиску, Світла та Слави – вони промовляють самі за себе. Утра Шінгілан здіймає кадильницю з благоуханням і несе її до Мани. Утра Самандірель приємле молитву та хвалу й відносить їх на схов до Скарбниці. Коли зачинається плід, він зачинається в лоні отця свого. Його беруть зі стегна отцівського та переносять у лоно материнське. А доки чадо пробуває в лоні материнськім, воно вдихає благоухання Життя. Ліліт Захріель причаїлася на ложах бременних».
   Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!

   2. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Кушта стояла біля Воріт світів і вопрошала світ, глаголячи: «Хто одкрив таємницю Вишнього (Життя) та возстав проти Світла? Хто Шкіну струсонув і Сеніявіс потряс? Хто Ура в пута закував? Хто поверг Йошаміна з престолу його? Чому Абатур став судією? Чому постала кривда у світі? Хто одкрив Русі Сказання та хто явив їй Правду світу? Хто мир приніс, а хто ворожнечу на небесах зчинив? Хто ісказив Праведність горню та хто брань світові оголосив? Хто спустошив Творіння та хто одкрив таємницю Світла? Хто в сум’яття привів Шкіну та хто першим лож ізрік? Хто зготував зброю могутню та виступив на брань проти світу? Хто похитив Похвалу, розділив її та розсіяв повсюди? Хто ізрік Похвалу наново та дав почути глас незрівнянний Життя?»
   Коли ж Кушта прорекла це, син мій, Йокашар, замислився і згодом прорік: «Я одкрию тобі істину та повідаю все так, яко ж воно було. Йошамін одкрив таємницю Життя Вишнього та возстав проти Світла. Гібіль струсонув Шкіну і Сеніявіс потряс. Він учинив потрясіння в Сеніявісі й одкрив таємницю Темряви. Ур був скутий путами нескінченними Словом Життя. Йошаміна було повержено, бо волів він зчинити брань із Домом Могутнього. Він замислив зло і був зв’язаний, аби лишатися нерухомим вовіки. Він занапастив уста свої, бо зрікся чину. Був він безтурботним та непокірним, і тому імені Утри його було позбавлено. Абатур став судією, бо Гібіль-зіва усунув його. Узрів він сина свого в чорних водах, покликав його до Шкіни своєї та прорік: «Я – нащадок вишніх, і тому надалі наречуть мене так», і додав: «Огороджу Шкіну свою, аби сила моя подвоїлася». Покликав він сина свого Птахіля та возвеличив його, аби той возсідав у Шкіні його. Согрішив Абатур проти праотців своїх: прагнув він нижчої Будови, а тому був приборканий і скинутий з престолу свого, та поставлений біля Терезів. Абатур плаче та ридає, і глас його сягає небес: «Тому, хто добро творив, злом відплатили; той же, хто зло вчинив – добром нагороджений. Віщав я, що буду величним – то хто ж учинив мене тако нікчемним у світі? Віщав, що буду владикою – хто поставив мене на межі світу? Віщав я, що буду знаним – хто вклав Терези в десницю мою? Коли ж був я лагідним та смиренним, чому нарекли мене бунтівним?» Манда д’Гая одкрив Русі Сказання та брань розпочав із Домом Життя. Губран одкрив їй Правду та сколихнув усі води. Йокабар мир приніс, а Йошамін ворожнечу зчинив і сум’яття. Птахіль спустошив Творіння, й Анан одкрив таємницю Світла. Етінсіб збурив Шкіну, Біхрам же першим лож ізрік. Птахіль зготував зброю могутню, а Нібта виступив на брань проти світу. Утра Гібіль похитив Похвалу, розділив її та розсіяв повсюди. Етінсіб возвістив Похвалу, і наново глас Життя рознісся повсюди».
   І перемога за Життям!

   Во ім’я Вишнього, інакого , Життя із незліченних Світів Світлосяйних, котре возстало над усяким Творінням, нехай зійдуть ізцілення та очищення, сила і кріпость, молитва й услишання, радість сердечна та очищення від гріхів для мене, N. N., жони моєї N. N., отця мого N. N. і матері моєї N. N., силою сих проповідей Владичних .

Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Чи мені так здавалося тільки. Не важливо. Дозволили користуватися телефоном і підзаряджати його у докторській частині, за прохідними ґратами. Наскільки розумію, така привілея була не в усіх. Спершу зі мною лежав ще якийсь чоловік, Діма, ніби. Заправляв штани у шкарпетки й зовсім не мився. Того дня його виписали й мене хотіли перевести до іншої палати, оскільки самого залишати депресивного було не можна, хоча я й просив: переконував, що намірів суїцидальних у мене немає. Але всі інші палати були заповнені й лікар завагався з ким поміняти мене місцями чи кого підселити, щоби була група й нагляд. Там було багато кадрів. Якийсь дід, що тепер ссявся під себе, і всіх дістав цим. Чув через стіну від невдоволених сестер, що він голий бігав і кричав, що він бог, на людей кидався, а тепер відмовився розмовляти та майже не рухався. Тільки піднімав пляшечку, яку йому дали, щоби туди мочитися, ніби щось намагаючись сказати. І все одно ходив під себе. Микола його постійно питав: «Та что ты, дедушка, ну блин? Вот же бутылочка. Ты зови, если по-большому, а писяй в бутылочку, ну». Йому постелили брезент чи як воно називається, бо постійно міняти постіль було неможливо. Інший довбень після інсульту теж не розмовляв, ходив із довіреним хворим під руку «ге-гекав» та помахував зустрічним. Його не випускали на прогулянки, бо той постійно намагався кульгавим кроком вийти за територію відділення («втекти», мабуть) і махав наостанок рукою «ги-гикаючи». Багато було таких… стрьомних людей. Деякі нав’язувалися зі своїм товариством і заходили прямо до мене в палату розпитувати. Ні з ким із них мені не хотілося зайвий раз перетинатися, особливо – з балакучими. Але деякі скидалися й на більш-менш нормальних людей. Це дійсно прокляття соціуму. Вони тільки постійно снувались мовчки коридорами чи повторювали одні й ті самі дії десятки разів ні з того ні з сього.
Зрештою до мене підселили якогось «Льоху» з гітарою. Він тут, схоже, був частий гість і користувався певною довірою. «Невихідні» його посилали до магазину чи він просто виходив на прогулянку, коли хотів. Тому я його рідко насправді бачив. Мені сказав один хворий, що з «Льохою» треба бути обережніше, бо він посеред ночі встав одного разу й обісцяв сусіда по палаті. Крики. Йому ледь не врізали. Та врахували, що сенсу немає від такого. Це ще до мого прибуття було. Тому я, якщо чесно, спав погано тієї ночі. Сидів у телефоні, поки не гаркнули санітари. Свою позицію я їм пояснив, але вперше зіштовхнувся тоді з їхнім справжнім ставленням до мене, зовсім недемократичним і неєвропейським. Насмішкувато-зневажливо сказали не вигадувати й спати. Я сховав телефон, а однаково засинав-прокидався періодами. До того ж «Льоха» хропів страшенно. Я не звик до таких умов. Ближче до ранку, наскільки розумію, почув між храпами звук, ніби скло по асфальту й легеньке «падіння» від стіни під ліжком. Потім просто «скляне» падіння, значно слабше. Я притих і вухо путужив. Храп відійшов кудись на другий план.
– Гей… – подумав, почулося. Але через мить знову впевнений шепіт: «Гей, чуєш?» Я злякався й повільно встав з ліжка. «Господи, що це за х*рня?! Я остаточно схибився?!» Якось було не по собі, та все ж я заглянув під ліжко. Там ніби щось лежало. – Та не бійся ти, – я відсохнувся. – Не бійся кажу. Пляшку бачиш? Там ще чарка. Це тобі, пригуби й спитаю щось.
– Ти хто? – майже з претензією спитав я. Власне, я здогадувався, що це якийсь пацієнт. Через стіну був так званий «ізолятор», він завжди зачинений і туди кілька разів заходили групою лікар, сестра та санітари. Здається, з підносами, пасками, ще чимось. Через певний час виходили мовчки і йшли собі.
– Також лежу тут. Ну то бахнеш, чи як? Та не бійся, це абсент. П’єш?
– Трохи. З чого така щедрість? – намацав пляшку під черговий храпок і чарку. – Нассяв туди чи як?
– Не жени. Попросити дещо хотів. – Я відкупорив пляшку й принюхався. Так, знайомий запах і виїдає очі від градусу. Абсент. До чарки не лив, а трошки надпив одразу з горлечка. Пекельна гидота. – Ну то як, нормальний, ага?
– Так. Звідки взяв, тут пити не можна, а тим паче таке. Мл*ть, ти хоч не нассяв туди, *ба.
– Ги. Зробив з чистих першоелементів, віриш? Справжня полинова настійка! Та гаразд, не про це зараз. Слухай, ти не кажи нікому, що тут дірка в стіні. Я її про всяк випадок зробив. Ти ж тут в ладах з начальством, телефон тобі не забороняють. Скажи: коли завтра, ну тобто сьогодні, вночі вимкнуть світло за нашою адресою? Тільки тихо. – Це мене здивувало ще більше. Секунду подумавши я дістав телефон і глянув.
– За графіком, о десятій тридцять, але ж його міняють постійно, тому не варіант. А тобі нащо взагалі?
– Спасібі, брат. Вдень розповім. Плашка тобі, тільки сховай. – Більше я ні слова не почув. Небо світлішало, то, мабуть, була година четверта-п’ята ранку. І я, правду кажучи, від «бодрої» ночі. Льоха вже навряд чи прокинувся би, щоби мене обмочити уві сні, тож я ризикнув. Пляшку з чаркою сховав між своїх речей у тумбочці й приліг. Не згадаю, коли вирубився.
Прокинувся пізно, пропустивши сніданок. На щастя, батьки передали пряники й сік, сухарі та все таке інше на перекус. Вони хвилювалися, що їхній син уперше ліг до такої лікарні. Тавро на все життя, що люди скажуть – у них був суцільний стрес. Я ж думав про те, що здоров’я важливіше й треба щось робити, доки не пізно. Бо думки були все сумніші. Втратив барви життя, їжа здавалася одноманітною, все так діставало й утомлювало. Мене довго відговорювали. Казали, що це такі підліткові вигадки, що робити нічого, що ременя мало давали. Тому я сам ліг і поставив перед фактом. Спершу агресія, звинувачення, але ось і їжу приносити почали, і питати як я, телефонувати. Я розумів, що «перетреться», переживеться. Головне – здоров’я, бо так, як було, не мало бути (це – моя особиста думка). Спершу якось я і не згадав, що відбулося раніше вночі. Потім, ніби осяяло. Я підійшов до медсестри, яка чергувала. Лікарі, як з’ясував, вихідні по суботах і неділях, а черговий чи то формально, чи то його взагалі немає – не зрозумів. Ніби знічев’я спитав, що то за «ізолятор» і що там всередині. Довідався потроху, що туди кладуть «тимчасово буйних», у яких «напад». Там лежить один… алкаш. Він у домашніх умовах переганяв абсент на продаж, а коли його прийшли брати, то виявилося, що він і сам попивав добряче. Йому відбшибло мізки і тому його забрали до лікарні. Спершу він лежав у «дев’ятому» бозна скільки, під слідством, але стан покращувався до певного моменту, тому перевели до нас, до «адекватних». Коли «відійде» повністю, то мають забрати відповідні органи чи що там, але поки чомусь не йде лікування. Він кинувся кусати завідувача – то його прив’язали до койки. Та крику було на всіх прохожих, бо ввижалися «біси». Ось у ізоляторі зачинили, щось там промивають йому, годують. Це все.
Мені одразу стало незрозуміло. Якщо він і в ізоляторі прив’язаний і його годують через «зонд», то як тоді… але я притримав це в собі. Зрештою, мені здалося, що я чогось недозрозумів. Згодом підліз до отвору під ліжком – його я тепера бачив (стоп. А як цей отвір не помітили за щоденного прибирання? Певно, тому що ліжко низьке і робиться все на пофігах. Або він його маскував… Абсурд) , – коли «Льохи» знову не було, й гукнув. І тоді ж відчув, що сильно смердить г*вном. Чекати на співрозмовника не довелося.
– Довго не кликав. Ну то що там з графіком? Глянь, будь ласка, ще раз.
– Зараз… Та майже так само, тільки тепер об одинадцятій ніби. А тобі навіщо? В лікарні світло не вимикають.
– Та це я взагалі питаю, по району. Слухай, ти, схоже хлопець непоганий. У тебе є з собою цінні речі?
– А яка різниця?
– Якщо є щось важке, що одразу не вхопиш, то впродовж дня перенеси кудись подалі, у 12-ту, наприклад, біля туалету. Там д*вб*йоби, які завого й не запитають, коли до них із сумками.
– Хіх. Ішьо чєво?
– Розумію, дивно звучить і си лежемо в *банатці. Але ще одне послухай. Це для тебе ж, бро. Ти об одинадцятій сімнадцять, максимум, піди до туалету з підручним. І не виходь звідти, доки не зрозумієш. О’кей? Дослухайся. – Я почав запевнюватися, що по той бік стіни неадекват і вже закінчував розмову. А все ж спитав наостанок майже з хохотом:
– А діра в стіні звідки? Кругла, як від труби. Вентиляція була і ти вибив решітку?
– Не зовсім. – сказав той якось протяжно-зловісно. – Алкагест. Благо давали достатньо квашеної капусти, тож… використав, так би мовити. – Мене остаточно порвало. Я піднявся. – Пам’ятай: об одинадцятій звалюй до туалету. Почув? Не хочу, аби ти пос…
Я хоча й почув, але вже було байдуже. Дядьці дійсно зірвало дах. Нічого було розмовляти. Щоправда, я ще кілька разів діставав пляшку з абсентом і чарку потім, аби хильнути тишком із водою. Господи, це дійсно адська х*рня! Під вечір приліг поспати, доки не було сусіда, бо передчував, що знову тривожитимусь. Це мене врятувало. Це все. Я прокинувся о пів на дев’яту і байдикував, до самого відбою. Під кінець хильнув абсенту знову, трохи сп’янів. Це розслабило мою психіку. Не можу сказати, що боявся чи щось таке, але час-від-часу поглядав на годинник. Об одинадцятій одинадцять дійсно приперло по великому, можливо, десь на підсвідомому рівні я себе налаштував на це, чи не я… Взяв із собою телефон і книжку крилатих латинських висловів та пішов до туалету. По дорозі зауважив про себе, що це найвіддаленіша кімната від ізолятора. Далі тільки стіна й вікно за ґратами. Тупо прямо, згорнути і прямо. Сидів, як зазвичай. А сиджу я подовгу, якщо чесно. Ср*ння для мене – свого роду мить усамітнення. Господи, і я це пишу в щоденнику? Глянув на годинник уже в туалеті й співпало: 11:17. «Ну-ну. Давай». – і продовжив свої заняття. Але тільки-но я підтерся та вдяг штани… Пролунав вибух. Такий потужний і гучний, що в мене задзвеніло у вухах і я впав на унітаз. Все стало якесь нереальне. Страх, шум. І рухався я тоді неначе підсвідомо, ніби уві сні. Я вибіг (чи виліз) із туалету й побачив дим, розбиті вікна, почалася пожежа. Хворі попрокидалися й були так само спантеличені, паніка. Із сестринської, де нам зазвичай давали ліки й уколи, вибігли два санітари та сестра. Схоже, ще одну накрило вибухом. Пам’ятаю погано, як у тумані, ніби зі сну. Нам відкрили запасний вихід і почали організовано, наскільки можливо, випускати хворих з відділення. Я вийшов чи не з перших, але затримався недалеко. Люди тікали увсебіч. У інших відділеннях горіло світло, ввімкнули сирену. Перше, що спало на думку, коли трохи отямився, що прилетів «Шахід». Насадження біля епіцентру горіли так, що близько не можна було підійти й боліли очі, було багато диму і я почав відходити з афекту. До мене поверталося якесь тверезе усвідомлення ситуації. Тоді я побачив те, чого ніколи не забуду. Серед вогню в палаючих обрубках ішов чоловік. Одіж майже згоріла, він був голий, але сам неушкоджений. Ніби мідний колос із леґенд. Палаюче ганчір’я спадало з нього, а у вогнях тільки краще виднілося його тіло. Кремезний чолов’яга, вкритий малюнками з товстих багряних (чи коричневих) смуг по всьому тілу, наскільки я міг розгледіти. (Тепера, коли це пишу, я розумію, що він намалював ці лінії г*вном, аби стати невразливим. Це була алхімія!) Він подивився на мене якусь мить з… я не розумію яким приязним почуттям, і зник у полум’ї. Остаточно мене витверезив ривок медсестри. Вона потягла мене за руку подалі від вогню. Потім і не пам’ятаю чітко. Нам надали першу допомогу, організували, як могли, й залишили в приймальній до ранку. Ловили тих двб*й*бів, які втекли та доставляли назад зв’язаними. Приїхали батьки і довго не випускали мене з обіймів, заціловували. Тоді я чи не вперше відчув їхню любов. Ту, якої мені так не вистачало всі ці роки. Але я був живий і це головне. Мене перевели в інше відділення, а на місці продовжувалося слідство. Спершу сказали, що вибухнув газ, але потім несподівано змінили версію на «приліт». Так нам всім казали. Всім, хто цікавився. Але я знав: вибух був зсередини. Це він підірвав щось прямо у своєму ізоляторі та дивом лишився неушкоджений. Я нікому досі не розповів. Що це було? Господи, здається, я дійсно сходжу з глузду, додумую містичне.