королівські лучники
 королівська кіннота
 шикуються
 у надвечірньому
 вітрі
 танцюючі маски
 танцюють
 у глядацьких енергіях
 у якомусь зі сновидінь
 між літерами
 невідомої книги
 літери брами майже
 між ними
 вірогідно пройти
 наскільки
 відрадні вони
 цього не збагнути
 не втямити
 і це невагоме
 над чуттями блукання
 усе на линві тонкій
 тим часом
 у королівських покоях
 тихо тьмяно
 ошатно
 сам король не бажає
 тлумачення снів
 найчудернацькіших
 і не вірить в казки
 утім любить
 казки розказувати
 якщо умієш звернутися
 і попрохати
 як слід
 а якщо не умієш
 учись
 

 знову цей червень хмарний
 зі своїми осоннями
 вивуджує тебе мов рибину
 із глибини
 ти не знаєш чого
 може там інший світ
 світліше щось
 що ти знаєш
 про світло про темряву
 хапаєш гачка
 підносишся із глибини
 але хапаєш недоста
 гачок не втримує
 на поверхні майже
 світлішого чогось
 ізнову падаєш
 занурюєшся
 десь туди
 кудись
 де
 заживсь
 

 consider death
 співає майкел стайп
 consider death
 з динаміків у супермаркеті
 на пенсіонерів
 на поліціянтів
 на матусь із дитями
 на візки для гавчиків
 на сезонний ярмарок
 із розмороженим хеком
 із філе форелі
 на сніговому лоні
 салатами шпондерами
 баликами
 грибами корейськими
 на галявини полуничні
 піраміди акційних яєць
 вишукані елітні сири
 чергу до відділу кулінарії
 де поруч роблять піцу
 а ті хто замовив і чекає
 свою піцу
 посиджують за перегородкою
 поцмулюючи
 лате капучіно американо
 або не поцмулюючи анічого
 і коли зникає світло
 і затикається майкл стайп
 все так само незворушно
 посиджують
 поцмулюючи безцінні
 хвилини життів своїх
 бо світло
 і майкела стайпа
 повернуть їм
 хай там як
 

 стояв мовчав дивився
 на останній
 багряний кленовий листок
 на дереві під під’їздом
 думаючи про своє
 про листок хай останній
 який ще
 повисить ще нічо ще ого
 адже воно
 символічно метафізично
 містично зрештою
 круто
 вітру не було
 мряка звичайна
 анішелесь
 а коли ізнічев’я
 той останній багряний
 кленовий листок
 злетів із дерева затріпотівши
 покружлявши
 недбало
 занурився ледь
 у найближчу калюжу
 я не зміг не відчути себе
 зрадженим так
 хоча це комічно звісно
 усе ж я відчув себе
 зрадженим
 

 неминучість намагається
 влізти в душу ніби
 їй мало того що вона і так
 неминуча
 мовби поганські боги
 якім обов’язкова
 маніфестація
 неминучість ревно
 являє себе надовкіл
 як завгодно
 у старінні каліцтві смертях
 руйнуванні
 на позір випадковому
 нещасному випадку
 нечесній конкуренції
 цькуванні ганьбі
 втраті амбіцій абощо
 одиноцтві зрештою
 що же натомість?
 жити миттю жахаючись
 що ось її вже і нема?
 жити днем який
 ось вже й завершується?
 не зважати? не жити?
 неминучість усіх цих питань
 намагається
 влізти в безсмертну душу
 добуваючись
 раніш чи пізніш
 

 верлібри дуже навіть
 експортний артикул
 якщо у тебе є
 чого продати
 їм
 читачам трактатів
 молодняку на слемі
 панночкам серпанковим
 ще трохи крові
 згустків сплесків
 за оплески або
 знеміння начеб
 ритм вітер дим
 бродячий кіт
 із кроликом тим
 у циліндрі сатиновім
 чому би ні чого ні
 пишномовний папуга
 вар’єте
 слеп-стік
 кастет малярія
 потрохи всього
 ненав’язливо
 і літери
 літери мріючі
 недослівно
 але побільше літер
 ще крові
 елемент абсурдизму
 зринаючого
 весело і бомбезно
 ось
 маєш верлібр
 

 майже есей про
 або схема есею про
 тестування реальності
 коли довкіл тебе
 самі ноги
 чобітки черевики etc.
 і ти гадаєш чи я
 мертвий але ні просто
 п’яний
 згадай-но славетні
 кислотні тести яких
 нікому вже не куштувати
 однак
 література зобов’язує
 бо все так само бо
 мова йде про
 падіння та імітацію
 за книгою мертвих
 тібетською
 не єгипетською
 мова про репетицію
 власне твоєї смерті
 програмуючи якусь
 частку
 твоєї свідомості
 якусь частку
 твоєї свідомості
 знищуючи
 

 у закутку своїм
 у забутті своїм
 слідкуючи за пташками
 швидкісними вечірніми
 їсти сніг із морозильної
 камери холодильника
 висаджуючись через
 вереск і гоготіння і лемент
 дітлахів їхніх батьків їхніх псів
 з-за вікон
 міркуючи про самотню смерть
 повертаючись подумки
 туди
 у стерильну зимову тишу
 коли хотілося дожити ще
 дочекатися того літа
 щоб обійняти все геть усе
 мовби в останній раз
 

 віршики
 бігали за мною
 мов ті цуценята за сукою
 яка їм поставила світ
 їх не було забагато
 ні разу
 їх було саме доста
 вони були трохи різні
 а втім
 було щось типове в них
 певний колір десь чи
 притаманний голод чи
 наламана ловкість
 їм прийшлося бо
 жити у світі який
 я був поставив
 їм прийшлося бо
 любити цей сучий світ
 хоч би сам він
 якщо десь-любив то
 не сильно
 не явно
 не просто
 

 ти і я в кімнаті
 оце мудруєш
 уголос
 йдуть чи ходять ще поїзди
 кудись куди
 тобі треба
 поїхати раз хоча би на рік
 які небезпеки у цім
 я навіть не знаю
 непросто
 звісно ходять
 щось
 якщо і наскільки суттєво
 чутись безпечно
 не їдь
 біженці
 їм реально до сраки які
 небезпеки у цім
 їхати треба
 як саме їхати
 неважливо
 що тривоги і що страхи
 біженці
 то не ти
 одначе зовсім
 непросто
 промовити все це
 уголос
 не ліньки
 одначе зовсім
 непросто
 

 дамочка не гралася із кішкою
 все було навпаки
 але ви
 хотіли би ще-якийсь
 імпресіоністський штрих
 чому би не про гашиш
 як-от у бідасічного
 шарля кро
 хоча не було тут
 ані гашишу
 ані ноток рому карибського
 ані флеру сигар кубинських
 кішка була
 незадзеркальна звичайна
 свідомість викидує власні колінця
 як прийнято говорити
 поетам хотілося би усього
 безпотрібного
 для чого нині придумано нейрослоп
 слово перетворюється на кішку
 якої нема не було не буде
 але дамочка тим не менше
 лишилася
 бо щось таке у ній
 нейрозоологічне
 от
 

 білий брудний голуб
 із тьмяними рожево яскравими
 лапами
 сторожкий мов отруювач
 у якого при собі
 отрута і намір
 скрадається підскоком
 межею тіні й осоння
 роззирається круглими
 очима параноїка навсібіч
 іржаві трамваї
 сунуть іржавими рейками
 неподалік
 дотлівають недопалки
 догнива хвіст плотви
 стоять зношені черевики
 в тих черевиках
 стоїть зношений чолов’яга
 на позір байдужий до всього
 за тим чолов’ягою
 хвилинний гармидер і лемент
 тінейджерів
 за ними виття сирен
 стіни панельних будинків
 давно занедбаний і зачинений
 заклад mozzarella
 декілька ще поки безлистих
 тополь і небо квітневе
 на позір байдуже до всього
 стогін сирен уривається
 зблискує шибка
 прочинена кимось на осонні
 і в мить зблиску голуб
 набирає висоту
 все далі від стін будинку
 тінь голуба
 віддаляється стрімко
 у протилежному напрямку
 нагадуючи скидання каба
 із бомбардувальника
 

 ось поет на променаді
 проминає повію
 мова тут не
 про молодих поетів які
 те саме що повії
 або старих повій
 котрі чим не поети
 отже
 абстрактний поет
 проминає абстрактну
 повію
 вони можуть навіть
 перепихнутися
 поглядом
 у чім
 кульмінація тексту
 чи суть
 той самий поет
 одразу
 уважає презирство
 в очах тієї повії
 і сама вона
 у той самий час
 уважає презирство
 в його очах
 теж
 але чому би
 не перепихнутися
 поглядом
 на променаді
 

 якщо спробувати дивитися на історію цивілізації
 у поетичному ракурсі
 то дуже навіть логічно випливає
 що роботи з’явилися раніше від людей
 

 покинуті тексти
 що їх
 фоліанти
 та я
 записую далі
 слово за словом
 на кухні чи
 сидячи на унітазі
 гріючи їжу
 курячи бозна-що
 ще
 на балконі
 собі
 який почистити би
 дійдуть руки колись
 якщо буде завтра
 дійдуть
 руки
 чого би не сподіватися
 що буде завтра атож
 якщо завтра
 буде
 якщо буде воно
 якщо
 

 поети у спілкуванні
 частенько подібні до шлюх
 деякі просто розставляють ноги
 деяких варто легенько піднагнути
 о так до вподоби їм
 іще до вподоби декому
 коли товчуть пику
 одразу душевно все
 оргазм гарантовано
 взаємність безперешкодна
 ідилія
 ренесанс
 

 коли ми очікуємо
 наступний маршрутний автобус
 на свому звичному проспекті
 автобуса все немає
 хвилини плинуть
 можна думати про життя
 ніхто і ніщо не заважає майже
 жити думками скільки тобі завгодно
 коли давно не працює водогін
 й лишається втішатися
 бодай із того що ще працює
 каналізація
 треба набрати хоча би снігу
 помити хоча би кухонне начиння
 осягаючи у процесі
 що той сніг наполовину
 згар і кіптява і сморід смерті
 коли знаходиться жменька борошна
 склянка цукру ще навіть
 такий-сякий маргарин
 навіть за відсутності електрики
 й за вікном все гуркоче артилерія
 непонятно чия
 але необхідно напекти собі печива
 нехай би то було останнє печиво
 в цім житті
 а ще коли стоїш у неміряній черзі
 із нещасною картоплею в руках
 в супермаркеті котрий ще трохи працює
 у проході в секції
 із червоними винами гадаючи
 як воно все виглядатиме
 якщо раптом прилетить
 ракетою чи авіабомбою все
 заливаючи сухим ув перемішку
 із напівсолодким червоним
 усі моменти слабкості
 милосердя розпачу байдужості
 нехай хтось уважає це сном
 знецінює заперечує скасовує
 але ми і надалі там
 без-будь яких ілюзій чи гарантій
 на мінімальному доході
 при своїй нереальній справжності
 іще часом виникає бажання
 звичайного світлого пива
 не упиватися але посмакувати
 пригадати ще щось
 світліше
 

 дракони приходили
 та грифони
 їх цікавила кров
 плоть
 душа
 також вайн
 м’ясо
 дим тютюновий
 але насамперед
 одинокість
 психопати
 зрада
 війна
 чешуйня
 зазирали у вікна
 всі вікна душевні
 вікна притомності
 дракони приходили
 та грифони
 зі своїми виделками
 та ножами
 із інтернетами
 із ґаджетами
 із чатами джипіті
 із вакцинацією
 із силіконовими апріорі
 ідеями
 із декомунізацією
 деколонізацією
 денацифікацією
 розсуваючи пальці
 у символі peace
 щоби ще чиїсь пальці
 гладили їх а вони
 кусали би пальці ті
 що гладять їх
 утім
 як би не було
 вони не йшли геть
 ні за що не йшли геть
 вони об’являлися
 вони лишалися жити
 я не маю нічого
 проти пригод
 не маю нічого
 проти чужинців
 я сам повсякчас собі
 пригода й чужинець
 де тільки не жив би
 атож не чиню
 будь-яких перешкод
 але сприймаю все
 намагаючись не
 сприймати все-усе
 суть бо
 не в інформації
 не в дезінформації
 усе вищезазначене
 імпонує слабкості
 атож одинокості
 а слабкість
 атож одинокість
 віршують долі
 котрі
 розчавлюються
 прикро
 запросто
 

 дими що поволі спливають понад дахами
 оголеними обледенілими деревами
 далі приватний сектор
 подібний на будь-який інший приватний сектор
 аналогічно тому як будь-який спальний район
 забудови сімдесятих вісімдесятих
 дев’яностих
 подібний на будь-який інший спальний район
 де так само життя винятково приватне
 але зручніш
 і коли вартові ночі розчиняють
 доручені їм давні-прадавні
 вичовгані вітрами до прозорості брами
 і коли військо ночі неквапно окуповує звичні
 безнадійно беззахисно безвідмовно
 підлеглі місцевості
 вогники осель поодиноко
 дедалі згуртованіше вітають знайому пітьму
 в якій
 є
 все що тільки можливо помислити собі
 а також незнані до часу
 або ніколи нізащо незнані немислимі
 тіні всього що завгодно
 мало кому спадає на думку
 дізнаватись ретельніше
 жителі продовжують жити
 мешканці продовжують мешкати
 коханці кохатися
 пияки пиячити
 онаністи онанувати
 хорі хоріти собі
 патрульні патрулювати
 воєнні воювати
 віршоплети плести вірші
 аб’юзери контролювати свій
 черговий аб’юз
 невдахи яким невдається нічого
 продовжують у власний
 призвичний спосіб
 вогники осель
 від тепло-жовтих і до неоново-
 білих із синявою
 поодиноко згасають
 згасають дедалі згуртованіш
 але згасають не всі
 у жодному разі не всі