коли ми очікуємо
 наступний маршрутний автобус
 на свому звичному проспекті
 автобуса все немає
 хвилини плинуть
 можна думати про життя
 ніхто і ніщо не заважає майже
 жити думками скільки тобі завгодно
 коли давно не працює водогін
 й лишається втішатися
 бодай із того що ще працює
 каналізація
 треба набрати хоча би снігу
 помити хоча би кухонне начиння
 осягаючи у процесі
 що той сніг наполовину
 згар і кіптява і сморід смерті
 коли знаходиться жменька борошна
 склянка цукру ще навіть
 такий-сякий маргарин
 навіть за відсутності електрики
 й за вікном все гуркоче артилерія
 непонятно чия
 але необхідно напекти собі печива
 нехай би то було останнє печиво
 в цім житті
 а ще коли стоїш у неміряній черзі
 із нещасною картоплею в руках
 в супермаркеті котрий ще трохи працює
 у проході в секції
 із червоними винами гадаючи
 як воно все виглядатиме
 якщо раптом прилетить
 ракетою чи авіабомбою все
 заливаючи сухим ув перемішку
 із напівсолодким червоним
 усі моменти слабкості
 милосердя розпачу байдужості
 нехай хтось уважає це сном
 знецінює заперечує скасовує
 але ми і надалі там
 без-будь яких ілюзій чи гарантій
 на мінімальному доході
 при своїй нереальній справжності
 іще часом виникає бажання
 звичайного світлого пива
 не упиватися але посмакувати
 пригадати ще щось
 світліше