Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Охмуд Песецький (1993)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Юхим Семеняко, [ 2026-07-21 20:01:31 ],
на сторінці поезії     "Мої лаури"   Песецький Охмуд

      У цьому вірші мене найбільше зачепив образ роздумів, які одночасно існують "укупі й поодинці", але все ж залишаються розсипаними. Це не безлад заради безладу, а природний стан людської свідомості. Наші думки можуть утворювати певну внутрішню систему, але переживаються як окремі зернини, які не завжди хочеться або можеться зібрати докупи.
Порівняння із сіллю, горохом і кеш'ю теж не випадкове. Це різні види "розсипаності": майже однорідна сіль, схожі між собою горошини й уже зовсім індивідуальні горіхи. Образ солі тут здається мені не лише побутовим. Вона завжди існує окремими кристалами, але саме вони утворюють єдину речовину. Так і роздуми: кожен окремий, але всі разом вони становлять те, що можна було б назвати внутрішньою "сіллю" людини, її здатністю не втрачати себе.
Ліричний герой не підкоряється своїм роздумам беззастережно. Він то дослухається до них, то намагається їх відсунути, коли вони стають зайвими, особливо якщо пророкують щось тривожне. Але одного разу вони ніби замовкають. Це можна сприйняти і як полегшення, і як небезпечну втрату внутрішнього голосу. Автор навмисно не нав'язує читачеві однозначної відповіді.
      Якщо читати цей вірш услід за прозою "Майже самотній", написаною незадовго до нього, виникає ще один вимір. Там автор говорить про духовне відродження, про віру, яка допомогла йому пройти крізь кризу. Тому й мовчання роздумів у вірші вже не обов'язково означає байдужість до себе чи до порад інших. Можливо, це момент, коли тривожний внутрішній діалог поступається місцем довірі до життя і до Бога.
     Особливо промовистим видається закінчення: "Собі я пацієнт і добрий знахур". Людина лікує сама себе, але й визнає, що остаточно вилікуватися від власної природи неможливо. Саме ця, як я гадаю, самоіронія, а не розпач, надає фіналові людської глибини.
    Мені здається, що цей вірш не стільки про сум, скільки про складне співіснування людини зі своїм внутрішнім світом. І якщо в прозі автор розповідає про своє друге народження, то у вірші він уже показує, як живе після нього: із тими самими думками, які то ранять, то застерігають, то раптом замовкають.

З повагом, Ю.С.
Коментатор Пиріжкарня Асорті, [ 2026-07-22 11:19:12 ],
на сторінці поезії     "Мої лаури"   Песецький Охмуд

Коментатор Юхим Семеняко, [ 2026-07-29 19:18:42 ],
на сторінці поезії     "Розрив"   Песецький Охмуд

    Вірш надзвичайно живий, чесний і чіпкий. За його простотою прихована точна архітектура змістів, і ця простота форми у поєднанні зі змінною образністю якраз підкупає найбільше.
  Гарно спрацьовують декілька речей:
• масштаб і тригери. Початок вірша нагадує класичну, космічну поезію — "художня мапа сновидінь", "небесний плуг", що і занурює читача в абсолютно філософський настрій;
• подвійні змісти й приземлення, які відчуваються завдяки різної природи снів, здійснюють перехід до машинки, якою можна накрутити самокруток;
• про вкраплення сучасної мови не кажу. Це Ваше, і воно спрацьовує проти застарілого способу доведення до урочистості, що робить поезію зрозумілою сучасному читачеві;
• і фінал-застереження останніх трьох рядків затриматись на ключовій розв'язці вірша, передаючи терцетом затишок повернення до людей, а водночас і до фаталістичного, суто людського "будь-що-будь".

    З повагом, Ю.С.
1   ...   7   8   9   10   11