Природа.Космос.Люди.Звірі.
Так з незапам'ятних часів,
Існує світ ,який ми знаєм,
Той світ,що Бог нам заповів.

Дитя народжене до світу,
Яке Матуся сповива,
Вже від початку існування,
Той цілий світ в собі тримА.

Із перших днів,ще від колиски,
Як тільки очі відкривА,
Вже разом з молоком Матінки,
До себе Віру набира.

І так живем на цій планеті,
Ця Віра в тобі -і в мені,
Так виростають Українці,
Чудесна нація Землі!!!

писано 27.04. 2019 s.v.r.

Віддамся в руки я жіночі,
Усі прививки й паспорт мам*,
Не п'ю,не курю,не волочусь,
Також не ходжу по-бабам.

Два рази в місяць,-в кіно хочу,
І раз в пів року,-по сто грам,
Усю зарплату шо зароблю,
Із радістю я Вам віддам.,

Я Вам поможу все прибрати,
Помию посуд і вікно,
На вечір стряпаю закуску,
В фужер підлию Вам вино.

Куплю Вам розу симпатичну,
Букетик квітів принесу,
А в мокру-дощову погоду,
До хати на руках внесу.

Дітей у школу,чи в садочок,
Сам-самостійно відведу,
Лишень аби не змарнувати,
Жіночу Вашу красоту.

На кухні також все я вмію,
Борщі,закуски,галушки,
Зроблю усе я ехтра-кляса,
Не тре жіночої руки.

Задумайтеся милі дами,
Один лиш раз попрошу я,
Пишіть Ви пісьма й телеграми,
Поки цвіте любов моя!!!

*мам---маю.з чесь.

Писано 16.01.року 2019 s.v.r

Кинь телефон,-ходи зі мною,
Підем до поля на траву,
Попробуй босою ногою,
Ранкову ,чистую росу.

Послухай ,-вітер як шепоче,
Як потік тихо шурхотить,
І соловей співати хоче,
Залиш той телефон на мить.

Ходім до лісу,до природи,
Заглянем в сад,зберем плоди,
На став* підем де верболози,
Джерельної нап*єм води.

Дивись,як гарно сонце сходить,
Туман як біле полотно,
А в полі жито рясно родить,
Ходи! Залиш ти то кіно.

Ту всю красу хоч там побачиш,
Тай безліч іншого добра,
Але по-ньому не відчуєш,
Як пахне скошена трава.

І літнім вечором духмяним,
Як сонце спочивать сіда,
Розлиється той запах п*яний,
Спокою,злагоди й добра.

Вставай!! Ідем! Кинь телефона,
Візьмемо шо життя дає,
Бо промарнуєш юні роки,,
У пошуках чого не є!!

*став---ставок,озерце

15.08.2024.s.v.

Світ учить тих,хто слухати уміє,
Хто розуміє-усвідомлює життя,
І за поступок свій ніде не червоніє,
А так живе,як совість намовля.

Сьогодні тяжко досить зрозуміти,
Де правда ходить,ну а де брехня,
Сьогодні жити,так то треба вміти,
Аби Людиною залишитись щодня!!

Бо нині зовнішність важлива від розуму,
Весілля головніше ніж любов,
І матерІ в шкіряних міні-сукнях,
Дочкам про скромність кажуть знов і знов.

А за столом синів повчає тато,
Розказує про честь, пролиту кров,
І спорожняючи один за-другим,
У келих підливає знов і знов.

Розумний вигляд, ше нічо не значить,
Якшо душа купається в гріхах,
І лищ Господь нам все ото пробачить,
Якщо в житті обрали ми той вірний шлях!!!

31.03.2025.s.v.r

Долю терпеливу і життя не вічне,
Дарував Господь наш кожному із нас,
Надихнув любовю душу чоловічну,
І казав миритись всюди і всяк-час.

Ігнорують люди Божі приказання,
Ненавидить брата його рідний брат,
У журбі сивіє постаріла Мати,
І на кожнім кроці чути тяжкий мат.

Від віків прадавніх аж по днешній час,
Людство піднімалось по життю щаблях,
Проживаєм радість,щастя і біду,
І від всього сердця ганьбимо війну.

Скільки горя,сльозів,болю і страждань,
Несуть люди-людям в пошуках питань:.
Переїхав межу,гордість зачепив,
У чужій державі =пану= нахамив!

САмі-себе штовхаєм до конфлікту,
Лиш силою рішаємо =біду=,
Невже нема можливості такої,
Шоб примиритись, й обійти війну.!

Планеті нашій--мілліарди років,
І людство тут--вже мілійони літ,
Яких нам всім потрібно ше уроків,
Шоб мирно жити і любити світ!

29.03.2023.s.v.r. (війна у нас).

Лежить обвуглений лелека,
Який летів весну встрічати,
Летів ізмучений здалека,
Щоб людям радість дарувати.

Інстинкт позвав його додому,
До свого рідного гнізда,
Куди носив траву й солому,
Побільше було шоб тепла.

Не знав він про людські закони,
Чекав ж бо щирості й добра,
Летів і вірив у природу,
Але зустріла йго ВІЙНА!!!!

22.03.2022р. s.v.r

Ніхто не хоче з нас війни,
Ніхто не хоче воювати,
Один з приборі сатани,
Життя шоб людям забирати.

Віки триває боротьба,
Добра зі злом.--криваві рани,
Жнивує матінка Земля,
Чи то колись вже перестане?

Мільйони літ вже тут живем,
Народ,чи нація,-всі ж люди,
Разом покінчити б зі злом,
І буде щастя,й радість буде.

Та поміж нас живе біда,
І щастя довго ше небуде,
До пок різниця ше жива,
І є малі й великі люди.

Воно ж бо віриться в добро,
І щастя кожен хоче мати,
Шоб жити мирно і в любві,
....Ніхто не хоче воювати!

01.02.2024. s.v.r.

Коли закінчиться війна,
І ми дамо все до пор'ядку,
=Братів= спитаємо сповна,
Чому залізли нам у грядку?

Кому потрібні смерть і сльози,
Розбиті пусткою міста,
Кому оце все до вподоби,
Щоб ціла людськість була зла?

Вмирають люди злою смертю,
Рахунок мертвих все ступа,
Руїни,згарища,хвороби,
Терпить моя свята земля.

Нас триста літ татари гнули,
І не змогли ніяк зігнуть,
Ми рід,ми нація єдина,
І ворогам нас не скорить.

Як бджоли в вулику живуть,
Збирають мід,працюють мирно,
Після роботи спати йдуть,
Живуть і трудяться невпинно.

Так наші люди миру хочуть,
Терпіти можуть біль і страх,
Але нелізьте нам у вулик,
Бо всі зберемся у кулак.

Повстануть всі,-і ті найменші,
Зберемся як ті бджоли враз,
І так докажеме кусати,
Шо путлєр змінить свій указ!!!

16.03.2022 s.v.r.

У Тата,в нашому городі,
Там знову яблуні цвіли,
Рожеві,біло-фіялкові,
Уже готують нам плоди.

А трошки дальше,над потічком,
Там де крутії береги,
Горіх,дві сливи,штири вишні,
Також збираються цвісти.

Вся садовина як розквітне,
Ідуть кругами запахи,
Ніде не купиш в цілім світі,
Тієї Божої краси!!

Берези воду п'ють з потоку,
Дубки у гору потягли,
І над усім отим богатством,
Цвірінькають собі пташки.

Ще пару метрів,на полосі,
Траву корови мирно жруть,
А на вже скошені покоси,
Тумани раннії падуть.

Над тим усім,де Польські гори,
Де видно їхні костела',
Така велична й кольорова,
Веселка воду набира.

писано13.12.року2018 s.v.r.

Є файно й добре розуміти,
Шо місце є ,де мож прийти,
Де мож спочити,посидіти,
Туди ведуть твої стежки.

Ти можеш цілий світ пізнати,
І гроші,й слава,похвала́,
Та все одно вернеш до хати,
Де Матір пестила й росла́.

Бо там твій корінь від маленьку,
Бо там твоє гніздо життя,
Там залишив і Батька й Неньку,
Коли дорога позвала.

Трудись во благо свого сина,
Пестуй,люби свою дочку,
Аби сім*я була щаслива,
І не зустрів ніхто біду.

І вже на склоні днів тривожних,
Як старість тихо приступа,
Із всіх доріг-стежок ймовірних,
Тобі залишиться одна!!!

s.v.r. 03.02.2026

Писався рік вісімдесятий,
З Батьками тихо ми жили,
На фабрику собі ходили,
Сікли у полі бур'яки.

Так тихо-мирно час проходив,
Ніхто-нікого не чіпав,
Аж раптом.!?...повістка приходить,
Воєнкомат мене позвав.

В ту добу мав я вісімнадцять,
Мозги іще не сформував,
Та вже отєчество позвало,
Щоб долг йому я віддавав!??

Не дуже то мені хотілось,
Я в них тоді нічо не брав,
Та каже Тато--Йди служити,
Бо буде з того кримінал!!-

Тай проводи ми учинили,
Присутніх було пів села,
Фамілія ,рідня,сусіди,
І вся компанія моя.

У Львові три дні ночували,
Від нар боліли вже бока,
Перед відправкою до войска,
Зустрів я Любка Финика.

=Нічо не бійся,йди служити,
Про все дозвідався вже я,
=Куда пошлють,чого чекати!???,
=То вже проблема не твоя!!

Там де цвітуть камені рясно,
Там де вологість й комарня,
Десь біля Фінської границі,
І звется то-----Карелія!!

В Петрове місто нас послали,
Довкіль болота і ліса,
І комарі нас сильно жрали,
Такова *служба то була.

Онучі й чоботи нам дали,
І гімностьорку також мав,
Такого розміру то було,
Шо два раза ся обмотав!!!

Тут кожне рано на сніданок,
Пюре горохове було,
А пок скінчилось построєньє,
Пюре желудок рознесло.

Комбат зібрав нас скоро рано,
І нам такий він дав приказ,
=Копать від мене й до обєда,
Приду я посмотреть на вас!!=

Підйом поставив всіх на ноги,
Коли днєвальний закричав,
За десять шоста в зимне рано,
А я іше зовсім не спав!

Схопивши портки і онучі,
Я гомностьорку ше шукав,
А мій товариш-сослуживець,
На шию зверху мені впав.

Шість кілометрів до сніданку,
Два роки вірно я топтав,
Не раз,не два щиросердечно,
Устав совєтський проклинав.

Ну а пізніше,-личку дали,
І так єфрейтором я став,
Спокійні були всі довкола,
І кожен з того реготав.

Бо борщ без м'яса,--то є зупа,
Козак без вусів ---д...а є,
Ну а вояка з однов личков,
То натуральне є телє.

Ще треті півні не співали,
Ніхто-ніде не гомонів*,
Вояки тихо-мирно спали,
А я на тумбочці сопів.

Тоді паршиво мені стало,
І я єфрейтора не хтів,
Сказав тихенько то комбату,
І він мене порозумів.

Ту єдну личку мені зняли,
Між тим минули довгі дні,
І так зробили як казали...
Одну забрали...---дали дві!??

І так сєржантом я зробився,
По році служби в ПВО,
На пользу родіни трудився,
Пропало б пропадом воно.

А як прийшла зима сувора,
Під стріху снігу намело,
Чимало зим в житті я бачив,
Але такого,!!----- не було!!!

Мороз за сорок,мерзне тіло,
І вітер лютий завива,
І техніку оту військову,
З-під снігу рота вигріба(є).

Довкіль сугроби і замети,
Під снігом плац і КПП,
Не вгомониться та погода,
І сніг мете,мете ,мете!!!!

Лопати дали всім у руки,
Вірйовки дали до фіга,
І приказали до обіда,
Увесь той сніг шоб порівня(ти).

То вже під дємбель стало легше,
Робив собі шо вже хотів,
І думкою що скоро вдома,
Послідній місяць тільки й жив.

Не так усе було погано,
Два роки чесно відслужив,
Та краще б було,щоб ту школу,
Заочно вдома проходив!!!

Писано 26.01.року 2019 s.v.r.

Колись у нашому селі,корів гонили на толоку,
Худоба в кожному дворі,по-дві,по-три собі нівроку,
Сметана,сир і молоко,а ше і масло,-все ми мали,
Купляв лиш в крамі керосін,а так усе своє тримали.

Були і гуси,і качки,-крутилась праця без упину,
А за стодолов,-там сади,плекали кожну деревину,
І вечір теплий як прийшов, а череда ішла додому,
Там над потоком впав туман,накривши всю буденну втому.

Затихло все!-лиш цвіркуни вели свою вечірню мову,
І десь далеко за селом,Степан гукав свою корову.
Запахло м'ятов і окріпцьом,парним і свіжим молоком,
І вечір обнімав хатини своїм спокоєм і теплом.

Здається вчора!!...босоногим ганяв по-стерні хлопчаком,
На Поліні хрущів гонили,-дітей там був =аеродром=,
Так роки швидко пролетіли,-як свіжі коні табуном,
Час невблаганний,невмолимий усе накрив своїм крилом.

Тепер в селі лиш тишина,корів давно уже нема,
Лиш де-не-де когут запіє,на то він майстер,то він вміє,
І бузьки там де завше були,про батьківщину не забули,
Вертають знов на рідну стріху,старим і дітям на потіху.

Блистить на скронях сивина, тай зморщок на лиці без ліку,
Старіє тіло,-не душа, хоч і прожив вже трохи віку,
І пам'ять тягне до села,і не дає мені спокою,
І спогади того тепла, назавжди лишаться зі мною!!!!

09.06.2026. s.v.r.

Минуле ходить по-пя'тах,
І пам'ять не дає спокою,
Все шо прожито у літах,
Як легка тінь біжить за мною.

В житті по-різному бувало...,
І сонце було, і гроза,
То щастя душу зігрівало,
А потім набіжить сльоза.

У кожну зморшку,в кожен шрам,
Вплету подяку за уроки,
То все прожив,пройшов то сам,
Невпевнені роблячи кроки.

Хоч сивина торкнулась скронь,
Та в серці оселився спокій,
Життя не випустив з долонь,
Смиренно йдучи в світ широкий!!