І пам'ять не дає спокою.

Василь кузів

Колись у нашому селі,корів гонили на толоку,
Худоба в кожному дворі,по-дві,по-три собі нівроку,
Сметана,сир і молоко,а ше і масло,-все ми мали,
Купляв лиш в крамі керосін,а так усе своє тримали.

Були і гуси,і качки,-крутилась праця без упину,
А за стодолов,-там сади,плекали кожну деревину,
І вечір теплий як прийшов, а череда ішла додому,
Там над потоком впав туман,накривши всю буденну втому.

Затихло все!-лиш цвіркуни вели свою вечірню мову,
І десь далеко за селом,Степан гукав свою корову.
Запахло м'ятов і окріпцьом,парним і свіжим молоком,
І вечір обнімав хатини своїм спокоєм і теплом.

Здається вчора!!...босоногим ганяв по-стерні хлопчаком,
На Поліні хрущів гонили,-дітей там був =аеродром=,
Так роки швидко пролетіли,-як свіжі коні табуном,
Час невблаганний,невмолимий усе накрив своїм крилом.

Тепер в селі лиш тишина,корів давно уже нема,
Лиш де-не-де когут запіє,на то він майстер,то він вміє,
І бузьки там де завше були,про батьківщину не забули,
Вертають знов на рідну стріху,старим і дітям на потіху.

Блистить на скронях сивина, тай зморщок на лиці без ліку,
Старіє тіло,-не душа, хоч і прожив вже трохи віку,
І пам'ять тягне до села,і не дає мені спокою,
І спогади того тепла, назавжди лишаться зі мною!!!!

09.06.2026. s.v.r.