Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підписали.
Для них то лиш шмат паперу нічого не вартий.
Тож союзників їм, звісно, запросто продати.
Із Махно так само сталось. Поки Крим не взяли,
Де врангелівці оборону проти них тримали,
То Махно був «другом вірним». На них сподівались
І недарма, бо ж в Крим перші махновці ввірвались.
А яка за те подяка? Всі махновські сили
У Криму москалі зразу ж військом оточили
Й перебили. І з Махно враз договір порвали
Й на «столицю» Гуляйполе зусібіч напали.
Але Махно все ж прорвався із зашморга того.
Ще доволі сильне військо збереглося в нього.
Та й в Криму не всіх махновців москалі побили.
Й в Приазов’ї гарували значні його сили.
Тож на зиму ясно стало – план москальський ляснув.
Ще москальська кров проллється в Україні рясно.
Вирвавшись із Гуляйполя, махновці спинились
Та ладнати свої лави чимдуж заходились.
Бо ж загинуло багато, між них командирів.
А тут ще війська «червоні» висять, наче гирі.
Донеччиною надумались трохи погуляти,
Поповнити свої сили, охочих набрати,
А потім до Гуляйполя знову повертати,
Ворогам про себе й друзям треба нагадати.
Хоч боїв і намагались уникать великих,
Але ж ворог скрізь загонів «червоних» натикав.
Виручало, що зненацька на них нападали
Та й «червоні» неохоче зовсім воювали.
Із такими, звісно легко було воювати,
Удалось бригаду цілу у полон узяти
Киргизів. Та далі що із ними робити:
Чи тягати із собою, чи всіх перебити?
До спіднього роздягли їх і в домі закрили.
Цілу добу ті киргизи отам просиділи.
На ранок шостого грудня прийшли в Гуляйполе.
Там зібралося «червоних», як маку у полі.
Вдвічі більше, ніж махновців. Але налетіли.
Скоро вулиці в містечку усі червоніли.
Нарубали цілу купу вояків «червоних»,
Здаватися більшовицькі узялись загони.
Їх не стали убивати, мітинг їм провели,
Пояснили, чого хочуть і місті, і села.
За що взялись воювати. Третина «червоних»
Забажала доєднатись в махновські загони.
А всіх інших відпустили, листівки роздали,
Щоб вони тепер за «батька» всіх агітували.
А більшовики злякались махновської сили,
Стягли війська всі негайно, що Врангеля били.
Народ почали лякати, щоб не помагали
Й видавати всіх махновців бігом вимагали.
Махно довго не затримавсь тоді в Гуляйполі,
По обіді подалися гуляти на волі.
Стріли по путі махновців, що вирвались з Криму,
Поповнили своє військо загонами тими.
Та й вирішили до Бердянська всім військом рушати.
Там десь група Вдовиченко повинна гуляти.
Мав всього лиш триста шабель та п‘ятсот багнетів.
А більшовикам прийшлося його тільки шпетить,
Бо зловить не було змоги, скільки не ганялись.
Саме туди Махно з військом чимскоріш подались.
Фрунзе, що Південним фронтом тоді верховодив,
Вирішив, що йому «гратись» із Махном вже годі.
Став війська усього фронту докупи збирати,
Щоб облаву на махновців в степах влаштувати.
Наче неводом до моря їх загони гнати,
Щоб не вискочили часом і там добивати.
А Махно мов підіграв їм, сам до пастки пхає.
Веде військо до Азова й загони збирає.
В Новоспасівку тим часом Вдовиченко вдерся,
Мов «червоним» плюнув в пику. Ревком тільки втерся.
З Бердянська загін каральний до села відправив.
Як дізнався Вдовиченко про подібну справу,
В Новоспасівку вернувся ( бо ж напав і «змився»).
Карателі після бою махновцям здалися.
Більшовиків й комісарів негайно скарали,
Вже із тими глитаями панькатись не стали.
А у Бердянськ Вдовиченко послав ультиматум,
Щоб Бердянськ здали, інакше чекає розплата.
«Виріже всіх комуністів». Там лиш посміялись,
До «воскресника» там саме вони готувались.
Чого б вони тих махновців боятися стали,
Коли війська аж шість тисяч у місті стояло.
А тим часом і Махно вже до міста підходив.
Взяв Андріївку, чекістів скарав принародно.
В Новоспасівку подався. З військом вражим стрівся:
Один полк розбігся, другий в його військо влився.
В Новоспасівці з’єднався з Вдовиченком Нестор.
На Бердянськ тепер вже можна було наступ вести.
Хоча Махно попередив ревком, щоб звільнили
Заручників й арештантів, що в ЧеКа сиділи.
Дав добу. Доба минула і Ревком отвітив,
Що під вартою «бандити» лишаться сидіти.
Тоді уже Вдовиченко послав телеграму:
«Йду на Ви», як Святослав князь колись казав прямо.
За ніч двадцять кілометрів махновці здолали
І на Бердянськ із трьох боків зненацька напали.
Хоч Махно мав лиш п‘ять тисяч. Та ще доєднались
І селяни, що помститись «червоним» збирались
За наругу. Скільки було їх – то невідомо,
Але ненависті було в них достатньо. Тому
Рвались в бій. Та ще Махно всім встиг пообіцяти,
Що дозволить, як захоплять, місто грабувати.
Хоча то не в його стилі. Мародерів всяких,
Що зловилися, чекала куля чи гілляка.
А тут вирішив дозволить. Тож військо завзято
Узялося оте місто бігом штурмом брати.
А «червоні» і не надто захищатись стали.
Більшість рядових вже скоро з міста повтікали.
А полк цілий на махновців сторону подався.
Лише деінде будинок якийсь захищався.
Там чекісти чи партійці затяті засіли,
Добре знали, що махновці їх би не жаліли.
До обіду все скінчилось. Місто захопили.
Із махновців лише кілька чоловік убили.
Ще десь постріли лунали, а вже до майдану
Чекістів та комісарів вели, наче п‘яних.
Комсомольців і партійців так само хапали.
Де вони ховались, люди зразу і здавали.
А то й самі приводили на розправу клятих,
Встигли за той час їм сала за шкуру залляти.
На майдані ішли страти: шаблями рубали,
Когось уже на мотузці на ліхтар тягали.
На те пішло три години. Зброю всю забрали
Й по обіді уже місто військо залишало.
Військо місто залишило, селяни зостались
І до вечора ще точно воно грабувалось.
Дві тисячі возів, кажуть майно те возили.
Тож розореним селяни Бердянськ залишили.
Лиш на другий день «червоні» до міста ввірвались.
Але там уже нікого тоді не зосталось.
Хоча Фрунзе відчитався перед Троцьким, ніби
Він махновців із Бердянська героїчно вибив.
Поки Махно в Андріївці взявся спочивати,
Новоспасівку «червоні» стали «штурмувати».
«Героїчно» взяли село, важко довелося,
Хоча жодного махновця в селі не знайшлося.
Довго потім виясняли, де ж махновці ділись.
Поки взнали, де ж, насправді вони зупинились.
Тож Андріївку з півночі вони оточили,
Круг села вони зібрали чималенькі сили:
Три дивізії стрілецькі та ще кінну мали,
Та два корпуси ще кінні в запасі стояли.
І всю ніч, і день «червоні» в село пробивались.
А махновці відчайдушно від них захищались.
Кругову там оборону вони влаштували.
Та, під натиском ворожим, усе ж відступали.
Усе вужче зашморг, вужче. «Червоні» радіють.
Мають з Махно покінчити, нарешті надію.
Та то тільки видавалось, що Махно піддався.
Вирватися з тої пастки він ще сподівався.
По його діях «червоним» стало зрозуміло,
Що пробитися на південь він збирає сили.
Тому сюди й підтягнули всі резерви свої.
А Махно на північ кинувсь прориватись з боєм.
Вибрав момент, як «червоні» втомлених міняли,
Тут махновські враз тачанки їх атакували.
Вискочили з села раптом, сходу розвернулись
І десятки черг по лавах ворожих метнулись.
Мов косою покосили. «Червоні» побігли.
Та відбігти далеченько вони вже не встигли,
Бо кіннота їх догнала та змусила здатись.
Тут бригада кінна Донська здумала погнатись
За махновцями. Її теж вогнем зупинили,
Примусили скласти зброю та всю полонили.
Далі рухались з боями, ніде не спинялись.
В паніці війська ворожі бігом розбігались.
Наче ніж крізь густе масло, махновці пробились.
Попереду них «червоних» вже не залишилось.
Тож тепер уже спокійно, але маршем скорим
Військо Махно подалося на Кінські Роздори.
Махно радів: кільце враже вдалося пробити
Та і людей небагато при тім загубити.
У таких боях жорстоких півтисячні втрати
Для такого війська, власне, зовсім не багато.
А «червоні» значно більші з того втрати мали
Та, що гірше, дисципліна у війську упала.
Хоч як в бій їх командири гнати намагались,
Ледве чули ім’я Махно, зразу розбігались.
Фрунзе дуже розізлився, став винних шукати.
А Махно по Україні подався гуляти.