З'єдналися втіхою душі,
Чекають на зустріч тіла
І вже зимовій пристрасті
Не видно ніяк кінця...

Не соромно від насолоди
Шокує вона і п'янить
Відкинувши всі перепони,
Продовжимо втіхою мить.

Мрійно торкаються руки лиця,
В цей час за вікном холодна зима
В душі ж розквітає путана-весна
І б'ють в унісон дешеві серця...

Куди ж моі мріі поділися?
Згубилися десь у журбі...
Циганськими на-пів романсами
Співаю я ніжно тобі:
Були моі мріі яскравими,
Як зорі на небесах,
Та впали тяжкими краплинами,
Розсипалися по пісках...
І всі будуть радо сміятися,
Аж сльози стираючи з вій.
І ти будеш там ховатися,
Кохаючи інших мрій.
Піду я по світу шукати
Ті мріі моі зоряні,
І раптом колись між хмаринами,
Засвітяться знову вони.
І може я буду щасливою,
Й коханою як уві сні.
А поки що ви гуляєте,
Розгублені десь навесні..

Я бачила знову Десну у ві сні,
Пісок вигинав берегами.
Лілеї пливли по блискучій воді,
Ми з братом в човні пропливали.

Дитинство вернулося ще раз на мить,
Як сонце зійшло з-поза хмари,
Де сосни пускали верхівки у вись,
Не б'ючи уклін під дощами.

І літо чудове, казкове цвіло
В той край я знова повертаюсь,
Де губиться в зелені рідне село
І ночі серпневі зникають.

Назвіть ви мені пору року
Яка з них найкраща для Вас
Чи всі читачі одностайні
Чи дружно підтримають нас

Мабуть, назвете весну Ви
Вона є прекрасна для всіх
Багато на неї чекають
Бо вносить всім радість і сміх

Довго тиша зимова стояла у полі
Дрімала під снігом озимина
Під сонцем зима відступала поволі
Все ближче і ближче підходить Весна

Сонце до нас вже приходить не в гості
Воно як господар все бачить кругом
Дбайливо посвітить, погріє де схоче
Дарує природі тепло і любов

Коли оживає природа від сну
Все більш зеленіє травичка
Пташки пожвавішали вже у саду
В кущах заспівала синичка

Дерева все вище підносять шапки
До сонця звертаються боком
Вони розправляють зігнуті гілки
Бруньки наливаються соком

В саду відчуваються зміни життя
Дерева все більш оживають
Не можна забрати в природі буття
Не можна спинити її процвітання