Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Ірина Новіцька (1981)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор , [ 2006-07-24 22:43:17 ],
на сторінці поезії     "sapienti satis"   Новіцька Ірина

Серьезные опасности требуют еще более серьезного лечения.
Коментатор , [ 2006-07-25 15:34:24 ],
на сторінці поезії     "За мотивами Стівена Кінга (подарунок Дабі-Дабі-Дабі на день народження)"   Новіцька Ірина

Здається, саме Володимир К Вакуленко допитувався у коменті (не пригадую, кому цей комент був адресований): "Що ти куриш, що аж мене пре?"? дозволю собі скористатися його фразою.
отже:
Руками махала тобі многолика юрба,
Твій хмари купчасті прорізав сміливий віраж,
І, хоч зображальність у вірша цього і слаба,
Що ти таке куриш, дитино, що пре мене аж???

А якщо серйозно, то вірш мені дуже сподобався.
Коментатор Тетяна Мельник, [ 2006-07-26 13:34:27 ],
на сторінці поезії     "Набатом"   Новіцька Ірина

Воїном завжди бути нелегко. Але ним бути варто.
Коментатор , [ 2006-07-26 13:41:32 ],
на сторінці поезії     "Набатом"   Новіцька Ірина

Спасибі, Тетянко! Швидко ви зорієнтувалися. Добре, що застали мене ще під властивим мені ім*ям, бо до різних новостворених профайлів мене тепер не допускають. І ще почали без дозволу видаляти вірші авторів. До чого веде ця "демократія" - прозоро: люди не тусуються там, де нема свободи спілкуваня.

А де Зланіч-Татчин? Не знаєте бува?
Володя Вакуленко передає вітання зі Львова. Сидимо разом у моєму колишньому "робочому кабінеті".
Коментатор , [ 2006-07-26 13:53:54 ],
на сторінці поезії     "sapienti satis"   Новіцька Ірина

У нашому штабі якраз роздають гвинтівки. Заходьте.
Коментатор , [ 2006-07-26 13:55:25 ],
на сторінці поезії     "***"   Новіцька Ірина

Спасибі, Оксано. Трохи пізно побачила. Як там у вас справи? Нові тут є вірші?
Коментатор Оксана Лущевська, [ 2006-07-27 00:48:06 ],
на сторінці поезії     "***"   Новіцька Ірина

Та справи нічого...Дякую. Вірші помаленьку пишуться. Хочеться більшого, але це, мабуть, з часом. Бо вважаю, що вірші мають самі писатися, а не видавлюватись.
Успіхів!
Коментатор Оксана Лущевська, [ 2006-07-27 00:56:06 ],
на сторінці поезії     "Така моя література"   Новіцька Ірина

Так, Ірино, вірш - прекрасний!!!
А про сьогоднішню поетику/літературу і сама не одноразово думала, що пишеться вона і підтримується, але якими коштами? Хочеться вірити, що та акція (не пам'ятаю точну її назву, але щось типу "Поезія людям" за підтримки фонду Відродження) буде повторюватися час від часу і наша література переросте оці негаразди.
А про "літературу впертості" - гарно і сильно сказано!
Коментатор Тетяна Мельник, [ 2006-07-27 10:05:15 ],
на сторінці поезії     "Набатом"   Новіцька Ірина

Війна завжди розпочинається іще до її офіційного початку. Єдине - лишається чекати її завершення...

Однак. Дуже часто в житті трапляються різні метаморфози. І, можливо, лишатися собою - це найкраще? Це стосується обох сторін. Але в першу чергу - це література... Усі особистості - потім. Час сам знає, кого залишити...

Вибачте, що все так заплутано. Бо не маю відповіді.

Усім моїм друзям - великий привіт.
Коментатор , [ 2006-07-27 16:23:58 ],
на сторінці поезії     "Набатом"   Новіцька Ірина

Коментарі на те й є, щоб висловлювати свою думку, а люди думають по-різному. Ви цього, як бачу, ще не засвоїли, хоча робите успіхи. Принаймні наш спосіб казати правду в очі під власним ім*ям (а такої змоги ми через вас не маємо!) чесніший, ніж ховатися за "майстрами" і пропонувати стукацтво на однодумців. До вашого нового проекту запишуться тільки наївні.

Це думки щодо "залишитися собою". Я і ми собою були, є і, незважаючи на всі перешкоди, будемо.

Усім моїм друзям великий привіт і побажання співпраці. Для того, що не можна сказати тут, є інші способи зв*язку. Буду рада поспілкуватися.
Коментатор Жорж Дикий, [ 2006-07-29 11:51:43 ],
на сторінці поезії     "відозва"   Новіцька Ірина

Ви себе, Ірино, явно переоцінюєте і художньо, і інтелектуально. Але у вас усе попереду, якщо не
Коментатор Майстер Рим, [ 2006-07-29 14:39:46 ],
на сторінці поезії     "***"   Новіцька Ірина

Якщо вставляти свої 5 копійок, то підкидую один із варіантів відповіді на запитання "Чому нам вітер ентропій палкі серця прошив?.."
Ентропія, як явище, стосується тільки речей матеріальних, отже, в певному розумінні, тих сердець, що далі битись перестали. Себто йдеться про попередній "рух" сердець у напрямку від життя. З цього зору саме запитання виглядає трохи наївним? І до чого тут тоді терновий вінок, якщо не жили, не розвивалися, не ставали чимось більшим, а банально деградували?
Коментатор Майстер Рим, [ 2006-07-29 14:55:29 ],
на сторінці поезії     "Легенда про святу Маргариту"   Новіцька Ірина

Ірині Новіцькій, щодо ваших підозр - ні, Жорж Дикий, це інша особа. При всій моїй повазі до Жоржа і його організаційної діяльності на нашому сайті - його творчість - це світ Андеграунду, світ далекий від моїх світів.
Щодо ваших коментарів.
Я поставив свою оцінку "5" за обидва ваші тексти. Поставив оцінки з огляду на те, що ви претендуєте на рівень майстра, тобто R1. А, отже, до вас потрібно ставитися серйозно, що напівзаплющені очі будуть вам не дуже корисні.
У відповідь - не надто зрозумілі емоції. Хоча чому не надто? Тут, у нас для вас, Ірино, все якось не так. Мало простору для вас? Так намагайтесь його в поезії здобути. Хіба бути схожим за стилем (стосовно тексту "Легенда про святу Маргариту) до Ліни Костенко для вас образливо? Не читав при цьому попередні коментарі, а зараз бачу що і Тетяна Мельник вас із цим вітає.
А хіба "Є декілька явно невдалих слів" свідчить про те, що я вважаю ваш вірш в цілому невдалим? Вам властиві такі перекручування?
Не буду про всі слова, які, як на мене, не дуже добрі, ось явні "зашкурна - курва" в даному тексті ні до чого, - і “зашкурна” і “курва” ні до чого, не тільки рима, складена з них. Та й про наголоси теж - "бантина" - з наголосом на перший склад це одне, напевно те, що ви маєте на увазі, а у вас інший наголос, в народі слово з таким наголосом використовується з інакшим змістом.
Тому фрагмент виглядає незрозумілим:

"Застали сусіди – душила її у садку.
А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”"

"Закинув уміло Мішка з-за плечей. Вже сокиру готов занести" - теж якось кострубато.

І змістові розширення у вашій "Легенді про святу Маргариту" мені видаються трохи банальними. І, в першу чергу, виходячи з того, що ви зачепили у "своїх поетичних роздумах" тільки одну, погрішиму частину Християнства, причому, зачепили "без досвіду материнства" героїні, без досвіду віри “героїні”, але з досвідом шаленої погорди
“Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!”
“А знаю, що й досі люблю його, ким би не був!”

Люблю – це поняття в обсязі Віри відноситься до Господа, - Бог сотворив нас з Любов’ю, і передав нам її. І я переконаний, що навіть ваша героїня, яку ви називаєте святою Маргаритою, відчуття Любові не могла мати до протилежних Господу сил. Тому точніше було би використовувати “кохання”, чудове пояснення гормональних пристрастей.

А святість, по вашому тексту, звідки береться в оправдання назви віршу?
Звідси?
“І жаху не чую – щось інше мені наболіло.
Щось треба сказати. Хіба, якщо можеш, прости…”

чи звідси?

“Старий Мефістофель, що знав про святу Маргариту
Ще менше, ніж знала юрба про чаклунство її.”

чи може зі “щирого каяття”, яке так властиве святим?

“Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!”

Як це для вас, Ірино, не дивно, але нам не має про що дискутувати,
у вас своє, у мене своє.
які в мене можуть бути вимоги до вас? Єдино, вважаю, що цей вірш на рівень R1 не тягне.
Стосовно вашого “Стоп, а де вимоги? Де хоча б одна конкретна вимога, якщо на те пішло? Я вас питаю! Га?” – маю вам зауважити, що вимоги прописані до всіх
"Га?" , то в нас тут Майстерні, і попри привітання вас із творчим успіхом (всі ваші твори не читав, тому про успіх твердити не можу), деякі автори дозволяють собі звернути вашу увагу на щось інше. Утім це явно не має змісту? Судячи з вашої реакції. Львівський “Кембрідж”?

Стосовно іншого вашого тексту, про сторінку якого ви чомусь говорите, як про недоступну:

Знімали літери з рядків,
зі шпальт, зі сторінок, -
несли крізь сизий дим віків
терновий свій вінок...
Чому хтось добрий голос свій
зненацька приглушив?
Чому нам вітер ентропій
палкі серця прошив?..

Повторю точно свій коментар “звідти” (до речі, дякую за підказку про технічну помилку “одже”):
“Якщо вставляти свої 5 копійок, то підкидую один із варіантів відповіді на запитання "Чому нам вітер ентропій палкі серця прошив?.."
Ентропія, як явище, стосується тільки речей матеріальних, отже, в певному розумінні, тих сердець, що далі битись перестали. Себто йдеться про попередній "рух" сердець у напрямку від життя. З цього зору саме запитання виглядає трохи наївним? І до чого тут тоді терновий вінок, якщо не жили, не розвивалися, не ставали чимось більшим, а банально деградували? “

Ще раз зауважу, що стосовно ентропії недаремно не має множини. Поетичне трактування не повинно перекреслювати закони побудови всесвіту, а той всесвіт про який ви говорите, Ірино, має одну ентропію і стосується вона матеріальних речей, у цьому, якщо хочете, вся проблема цього тексту. Живе ентропії недосяжне. Мертве – так.



Коментатор Майстер Рим, [ 2006-07-29 16:42:52 ],
на сторінці поезії     "Легенда про святу Маргариту"   Новіцька Ірина

"Чи слід ставити в вину героям тотальну деградацію доби, Жорже? Хіба вони винні в тому, що ентропія засмоктує, як болото?"

Відповім (хоча й не Жорж, але питаєте в мене) - героям ваших творів "слід ставити в вину" тотальну деградацію доби, бо це все частинки одного вашого "я" - створені вами у вірші герої і придумана вами деградація доби, частинки одного цілого добре вживаються, тобто одна частинка вашої свідомості таки відповідає за іншу частинку її ж.
З того ж погляду "вони і винні в тому, що ентропія засмоктує, як болото".

А щодо справжнього стану речей, то, зрозуміло, кожному він бачиться по-своєму, але ентропія, якщо ви не маєте на увазі заворот повік усередину, все таки неминуче розсіювання енергії у фізиці тіл нашої системи вимірів. І абсолютно очевидно, що, в противагу, до неминучих і всезагальних процесів тілесного омертвіння (ентропія), є процес формування Людини, її Я, її енергії, що непідвладна дії розпаду з-зовні.
Повторив це декілька раз, як архіважну річ, яка стосується змісту людського життя - йти до себе, без надмірного відволікання на вторинні речі, - Богу богове, Кесарю кесареве...
Коментатор Жорж Дикий, [ 2006-07-30 12:07:28 ],
на сторінці поезії     "Хотдоги"   Новіцька Ірина

"4" Трішки недостатньо "зовнішньої" життєвої правди. А так, ваш текст добре внутрішньо відчутий, непогано, так тримати, вітаємо вас, Ірино, із входженням до Андеграунду.
Коментатор , [ 2006-08-04 17:59:07 ],
на сторінці поезії     "***"   Новіцька Ірина

Буду вітати на академіях. Тут схарилась перемінювати профайли. Листа напишу.
Коментатор , [ 2006-08-04 18:00:46 ],
на сторінці поезії     "відозва"   Новіцька Ірина

Якщо. Так казали лакедемоняни. На "не" у мене вже немає шансів: я ж порвала з Ляшкевичем...
Коментатор , [ 2006-08-04 18:02:57 ],
на сторінці поезії     "Хотдоги"   Новіцька Ірина

Якби я написала фактичну правду, то опустилась би до твого рівня. З Андерграундом ти мене вітаєш, як Путін Януковича свого часу з президентством: недоречно. "Непогано" від тебе? Я б радше погодилась із "ацтой" Іздрика, наприклад.
Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-08-09 18:04:31 ],
на сторінці поезії     "***"   Новіцька Ірина

Не вірно, що вимоги не були доведені. Там, де "Поставити оцінку" - висять "Наші рекомендації".
Там усі вимоги щодо рівнів, та оцінок - пояснені.
Коментатор Майстер Рим, [ 2006-08-11 15:03:13 ],
на сторінці поезії     "Фаетон"   Новіцька Ірина

“4” Шановна Ірино, я з вами корів, чи гусей, не пас, тому прошу розмовляти ввічливо і без двозначних натяків.
Отже, ви так наполягаєте на міфі, хоча я вжив слово "легенда". А як правильно? Як точніше? Думаю, найточніше - це говорити про поему Овідія "Метаморфози". Чим послуговувався Овідій? А ось тут, я думаю, що Овідій послуговувася таки легендами свого народу, а не "Міфами древньої Греції". Так, що прошу більше про ключові терміни не згадувати.
Далі ви, Ірино, пишете: "син Геліоса, загинув, коли проїжджав небом на сонячній колісниці саме через те, що не зміг управляти схарапудженими кіньми, які понесли колісницю на безвість. Як ви, професіонал, могли забути таку дрібницю? Ай-яй-яй. Отож зміст виправдовує присутність рядка цілковито..."
Ви знову Ірино помиляєтесь, я вам коректно натякнув на грубі обставини, але ви грубо "не зрозуміли", і мені, у світлі усіх ваших подвигів, це вже й не дивно. Отож про Фаетона, що так нагадує мені вас, Ірино, і, звичайно, не за рідством, а за поведінкою.
“Я запріг в колісницю успіх…” (Це, напевно, від слова запрігати?)
Що запряг Фаетон? - успіх? Ні, немислиму гординю. Про печаль ви придумали даремно. Показати усій тверді своє рідство із Сонцем-Геліосом, усім, не тільки сину Зевса - Епафу. Проїхати головною дорогою на головній колісниці! Про це мріяли юнаки в усі "героїчні" часи, і в часи пізніші, на приклад, за Римської Імперії. Так що про "рознесення печалі" ви даремно. Та й що таке - "рознесеться печаль"??? -
"Лиш у цьому швидкому гоні
Рознесеться моя печаль."
І вашого спліну не було у Фаетона, - це поняття з'явилося порівняно недавно.
Ось із фразою "Доле, доле! Лукавий усміх
Подаруй мені. Звесели!" я згідний, але не в контексті із печаллю, чи спліном, - а з тим же ТРІУМФОМ.

А чи знав Фаетон, що коні "враз" понесуть?! Звісно все він знав, - і пішов свідомо на це все свинство (бо тільки блискавка Зевса порятувала світ від пекельного вогню, Фаетоном спричиненого).

Отож, в цілому, Ірино, я змушений визнати, що помилявся, кажучи "останній рядок видається мені не зовсім вдалим, з огляду заключного акорду..." - останній ваш рядок абсолютно адекватний авторському баченню і знанням.

Для шановних читачів і для самої Ірини приведу актуальні фрагменти із авторитетного джерела – книжки Н.А Куна “Легенди та міфи древньої Греції”.

Заледь сказав це Геліос (поклявся виконати будь-яке прохання), як Фаетон почав просити дозволу проїхати небом замість самого Геліоса, в його золотій колісниці. І жахнувся осяйний бог.

- Безумцю! Що ти просиш! – вигукнув Геліос, - о, якби я міг порушити свою клятву! Ти просиш неможливого, Фаетоне! Бо таке тобі не по силі! Ти ж бо смертний, а хіба це діло смертного? Навіть безсмертні боги не в силі встояти на моїй колісниці. Сам великий Зевс не може правити нею, а хто є могутніший за нього?! Подумай тільки: на початку дорога так стрімко бере вгору, що навіть мої коні ледве тягнуть. Посередині вона йде так високо над землею, що навіть мною оволодіває страх… В кінці ж дорога так стрімко опускається до священних берегів Океану, що без мого досвідченого управління колісниця стрімголов полетить донизу і розіб’ється. Ти думаєш, можливо зустрінеш по дорозі багато прекрасного? Ні! Посеред небезпек, жахів і диких звірів пролягла дорога! І вузька вона; якщо ти відхилишся в сторону. то чекають на тебе там роги грізного Бика, загрожує лук кентавра, лють лева… Багато жахів містить небесний шлях. Повір мені, я не хочу бути причиною твоєї загибелі!…Подивись навколо себе, подивись на світ, як багато у ньому прекрасного! Проси все, що захочеш, я ні в чому не відмовлю тобі, тільки не проси ти цього! Ти ж бо просиш не нагороду, а страшну покару!
Та Фаетон нічого не бажав чути…
… І, обезумівши від страху, він випустив віжки. Ще швидше понеслися тоді коні, відчувши волю…. Полум’я від близької колісниці охоплює землю… Гинуть… Горять…”

І Зевс закінчує із цим усім неподобством, кидаючи точно в ціль блискавку...
Читали ви про це, Ірино, під час роботи над віршем? А потрібно було би!..
Власне, я тільки про одне хочу вам зауважити, - якщо ви не можете продовжити мудре речення, бачення, осягнення, то краще мовчіть і не порушуйте досягнутого людством.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14