•  * * *

Тільки й світла, що промінь крізь шпарку бійниці.
Тільки й світу, що рівні до відчаю стіни.

•  * * *

Вечір – як кровотеча.
Вечір – підбитий птах.

•  * * *

Брови готично зведені д’горі.
Кава застигла вигірклим докором.

•  * * *

Той мавр, наче прянощ південний,
Жаский і німотно ніжний.

•  КОРИДА

Жінка чорнява ридає ридма.
Юрби яскраві труться боками

•  * * *

Гондольєри! Не впускайте весла!
Йде весна Венецією п’яна.

•  ВЕСНА

Так, наче все, що спалено на дим,
Вертається з вітрами. Сиве око

•  * * *

А ідіть-но, панове, під всі сто чортів.
Ах, як палко скрипаль у провулку химерить.

•  ЗИМОВІ ТІНІ

Сніги, як законники білі,
Ідуть по нічній стежі.

•  * * *

І крила спалімо. І станьмо людьми.
І сталось. Ідемо шляхами земними

•  * * *

А тепер щодо фрески. Ці непрозорі мазки –
Як долоні послушниці, теплі і голубині –

•  * * *

Жінка. Сукня сріблясто-сіра.
Осінь дихає у плече.

•  * * *

Чи знаєш, чого в мене коси на чорно, на чорно?
Парують фіали, зміїно звиваються вина.

•  * * *

Жінко, гойна моя княгине,
Кров холоне, і тіло стигне.

•  * * *

Підійшов до дерева першим,
Відпустивши повід коня.

•  ТРИПТИХ I.

Поза тим, що його не зумієш назвати,
Вміють трави рости по коліна, по серце.

•  * * *

І світ, наче келія, тиха, глуха, холодна.
Щілина-віконце. Вузенька смужечка світла.

•  КУРОРТНЕ

Ти увійшла, захопивши з собою в кімнату
Запах зомлілих акацій. Почався сезон.