Автори /
Мар'яна Савка (1972)
Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі
Коментатор Редакція Майстерень, [
2007-07-31 13:05:33 ],
на сторінці поезії "ЗИМОВІ ТІНІ" Савка Мар'яна
на сторінці поезії "ЗИМОВІ ТІНІ" Савка Мар'яна
Коментатор Мар'яна Невиліковна, [
2008-12-21 13:40:38 ],
на сторінці поезії "ЗИМОВІ ТІНІ" Савка Мар'яна
на сторінці поезії "ЗИМОВІ ТІНІ" Савка Мар'яна
Коментатор Редакція Майстерень, [
2008-12-21 14:09:14 ],
на сторінці поезії "ЗИМОВІ ТІНІ" Савка Мар'яна
на сторінці поезії "ЗИМОВІ ТІНІ" Савка Мар'яна
Коментатор Михайло Закарпатець, [
2009-09-19 13:36:12 ],
на сторінці поезії "ЗИМОВІ ТІНІ" Савка Мар'яна
на сторінці поезії "ЗИМОВІ ТІНІ" Савка Мар'яна
1 2
Отже, вражали. Завжди. Відчасти своїм автентичним надривним відчаєм, що при цьому геть не межує зі слабкістю, а швидше втілює і символізує собою певний момент переходу жінки на іншу щаблину свідомості; відчасти непохитністю єдиного творчого вектора; глибоко – гостротою й лаконічністю кожного мікро-, макро-, мега-, ультра- і навіть недо- почуття, вкладеного у слово, у рядок, у строфу… А найбільше вражали і вражають відвертістю до повного саморозкриття. Це ж так неймовірно важко!.. (хитає головою і прицмокує язиком, мовляв, ой, леле…) Власне, саме цей момент відвертості автора через-себе з читачем – нмд, є одним із найголовніших для поета. Бо є ніби таким собі містком від формалістичного веденодний умивальник з металевим пиптиком, на який треба натискувати, щоб отримати порцію холодної води. Сяк-так Алла помила картоплю і, зсунувши від зосередження брови, намагалась щось зробити з допомогою цього незграбного, та ще й тупого ножа. Як вона не старалась, лушпини виходили товщиною мало не в палець, і ощадливість Алли від цього дуже страждала, хоча чого б їй жаліти чужої картоплі? Чужої?.. Чужий їй Павло чи не чужий? Алла знову і знову задавала собі це питання і не могла знайти відповіді. Ні, все-таки він їй не чужий. Він колись дуже любив її і, як тепер виявилось, любив усі ці роки. І вона його любила. А що залишила, то зовсім не тому, що розлюбила. Вона згадала, як щоранку прокидалась в його обіймах від найніжнішого поцілунку. Потім був сніданок з черствими пиріжками, потім ішли на роботу: він у свою житлову контору, вона в дитсадок, де працювала нянею. Повертались додому, вечеряли. "Підемо прогулятись",- пропонував він. І вони блукали по знайомих до оскоми вуличках невеликого містечка. Іноді заходили в кіно. Або до кого-небудь зі знайомих. Тоді на столі появлялась пляшка. А потім вони повертались додому, іноді вона ще смажила йому картоплю. Нарешті обоє йшли до ліжка і починали цілуватись. Навіть серед ночі, прокинувшись, Алла чула, як Павло дуже обережно гладить її волосся і ніжно шепче: "Маленька моя, дівчинко моя, я тебе нікому не віддам". А потім був ранок, і все починалося спочатку. Через два місяці вона відчула, що їй хочеться вовком вити від такого життя.
- Чого це ти на мене витріщився? - навмисне грубувато сказала Алла. - Я не можу працювати, коли на мене дивляться.
- Ну, зроби виняток для сьогоднішнього дня,- попросив Павло. - Я ж так давно не бачив, як ти смажиш картоплю.
- Сьогодні ти побачиш, як я роблю це тепер. Тільки при умові, якщо в тебе є перець.
- Здається, є. Там у шафі.
Алла заглянула в шафу і побачила там буханець хліба, нову алюмінієву миску і кілька паперових кульків, в одному з яких дійсно був перець. Зрештою, миска теж дуже до речі. Алла порізала картоплю на шмато