Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Діма Княжич (1985)
Я поки що дитя, не воїн,
Мій лук - з вербового прута.
Та пам"ять предківська травою
Мені до серця дороста.





Поеми

  1. Поема настрою
    І
    І радість, і сум, і байдужість –
    Частини одного віяла.
    За вікном весняні калюжі
    Білоцвітом опалим завіяні.

    У душі – тихий бриз.
    На обрії спогадів – кипарис
    Підіймає на спис
    Днів минулих сувій неозорий.
    Цей сувій – море.

    Море… Чому я згадав його нині,
    У холодну квітневу днину?
    Я не сумую, а просто
    Втомився від боротьби
    За право бути собою.
    Та все ж я тримаю облогу
    І не викинув білий прапор.
    Хай мене розіпнуть на зорі
    Чи улестять шовком і золотом –
    Я все-таки буду собою.

    (А море шумить піді мною)

    ІІ
    Боюся. Щоднини боюся
    Загубити себе чи продати
    За сотню талярів бажань.

    Боюся ножа,
    Що виріже з мене – моє.

    Боюся пана і хама,
    Бо обоє прагнуть відтяти
    Пагіння землі, що у душу вростає
    Перший душу бажає закутати горностаєм,
    Другий – просто відняти.

    Я боюсь галереї кривих дзеркал,
    Бо у жоднім обличчя мого нема,
    А в кінці галереї – пітьма.
    І з пітьми липкі мацаки
    Простягає до серця страх.

    Пишу на пергаменті долі:
    «Аз єсьм пил і прах.
    Я аскет у печері далекої мрії.
    Чи тепло горів я,
    Чи лише начадив я словами благими
    Задля рими?»

    ІІІ
    Хотів бути добрим.
    Казали: «Банально».
    Хотів бути чесним.
    Казали: «Даремно».
    Хотів бути щирим.
    Казали: «Не модно».
    Хотів буть собою.
    Казали: «Не можна».

    Свічі палив – задували.
    Багаття палив – заливали.
    Друзі приносили дрова,
    Правда, сирі, не горіли.
    Я їх сушив коло серця і дмухав,
    Аж поки не розгорались.

    IV
    Розмови…
    Розмови під чай, лимонад і вино.
    Але все одно,
    Хоч бий себе в груди до сьомого поту –
    Не зміниш життя і на йоту.

    Але ж ні!
    Вістря ідей наточені
    На кременях слів.

    В легіони, слова!
    У загони!
    На кордони душі,
    На кордони!

    Ходою залізною
    Моє військо іде.
    А на серці – порізи
    Від вістер ідей.

    V
    Згадуй найперше учення,
    Адептом якого ти став
    Від своєї появи на світ.

    Із маминих уст,
    Із маминих рук
    Приходило перше учення:
    - не бий,
    - не віднімай,
    - не ображай,
    - пташок нагодуй,
    - кішку бездомну погладь,
    - всім і кожному посміхайся.
    Побудуй піраміду Хеопсову
    З книг,
    Та чи обрящеш тепла удосталь
    Із них?

    По периметру обійди
    Піраміду книг, і тоді
    Сонцем-після-дощу
    Сяйне тобі в очі
    Найперше у світі учення –
    Учення мами…

    VI
    Писати – не дописати,
    Іти – і не знати куди.
    Летіти з тропічним пасатом
    До райдужної мети.

    Наставники із терезами,
    Не ставте мені це на карб.
    Здається, наївним так само
    Був хлопчик із міфу – Ікар.

    VII
    Розпалося віяло.
    Лишилася радість.
    Підсохли калюжі.
    Вибухають дерева зеленню,
    Неначе хлопавки.

    А небо – бузкове й прозоре.
    Чому цього не помічав я?
    Все. Можна помріять про море
    І випити чаю.

    22.04.07.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --