Танцювала так легко й невпинно
Сміх і флірт, конфетті луска...
Легковажна, пуста Коломбіна,
Від котрої ніхто не чекав
Сліз і слів
Про самотність нестерпну,
Простирадел холодний віск,
І печалі,
Що усміх стерла,
Невблаганний, жорстокий стиск.
Хто повірить зажурам субрети?
Світло рампи усіх разить.
Триб життя у веселих куплетах,
Бутафорія, реквізит.
Не питають її, чого варта
Легкість та,
Що несе на кін,
Та відсутній в актриси dell'arte
Всмерть закоханий Арлекін.
А в гримерній,
Ніж душу спаплюжать,
Відраховує серце такт...
Стук у двері, й "На сцену!" байдуже -
"Починаємо другий акт!"

Осінь. По вінця налити і випити
Щастя крихкого опівночі чарку,
В гойдалці слухати мовчки, зі скрипотом,
Цокіт хвилин на старому дзиґарку.

Вже посивіли світанки туманами,
Жовтень холодними росами точить,
Невипадково здаються оманою
Цих вечорів аметистові очі.

Бо як завжди, в передвечір шикуються
Згадки - розлуки сумні міністранти,
Гаснуть поволі вогні в нічних вулицях
Перед безсоння важким фоліантом...

Опустіла душа, наче темна кімната
Для прибульців
Старого тісного вокзалу
І думки нечіткі повні згадок зім'ятих
Як квитки, що уже непотрібними стали
Ми ще тут, на пероні
Ще разом, ще поруч
Ще шукаємо нашого щастя підкову
Та нема для нас місця в одному вагоні
Кожен з нас їде в напрямку іншому знову
Тягнучи за собою валізи бездонні
Днів понурих, самотності, докорів
Щему
Тільки здогад пульсує в натомлених скронях
Що нікуди від себе (на жаль?)
Не втечемо
Може завтра
За жовту потерту монету
Поворожить циганка без роздумів, знаю...

Скаже нам гучномовець захриплим
Фальцетом
"Пасажири, увага, поїзд ваш прибуває..."

Пастель осіння... Подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем
Цілунки спраглі і несамовиті
Як на прощання...
А я хочу ще
Відчути тіла Твого смак і запах
Розплинутись у Тобі,
Ще хоч мить
Читати серцем потаємну мапу
Де пристрасті солодкий слід лежить
Я буду знову блискавкою,
Громом
Сьогодні будеш Ти,
Без слів і нот
Я вип‘ю з Тебе днів самотніх втому
Зрікаючись удаваних чеснот...
...Шалені ночі ласкою прошиті
Не вистигає в жовтні літа жар
І знову я дивлюсь на календар
Пастель осіння... Подихи розмиті

Камінням падають слова
До вікон зрадженого серця
І під сумне осіннє скерцо
Небес зникає синява,
Немов актор змиває грим.
"Щасти!" - кидаєш для годиться
Я вуст безсилих таємницю
Ховаю у сплетіння рим,
А гордість, як завжди, спішить
Загнати ревнощів приблуду
Шепочу тихо:" Далі буде..."
Та намагаюсь далі жить...

Зімкнулись наді мною
Темні води
Очей Твоїх.
Немає вороття...
Я ніби не живу -
Існую в напівмрії
Блукаю в напівсні
Іду напівжиттям
А десь у напівнебі
Напівсонце
Напівсвітить
Відносить напіввітер
Мої напівслова
З собою Ти навік
Відніс моїх півсвіту
Серед порожніх днів
Лишилась напів я...
Я виплекаю сон,
Що Ти в мені посіяв
А вся моя печаль
Розчиниться як дим...
Бо поки в напівсерці
Живе хоч півнадії
Кохання не помре
Знайде назад сліди...

Моя печаль, і незбагненна туга,
Сумного дня моя сумна подруга,
Все, що сказати не зуміли ми,
Падіння наше -
З весни до зими
Сміливі дотики та непрожиті ласки -
Сторінки з непрочитаної казки,
Ті ночі, повні шалу і без снів
Котрих ніхто позбутись не хотів
Несповнені бажання, тихі мріїї
І одинока крапка безнадії...
Що було наше, вперше і востаннє
Складаю я до ніг Твоїх, kochanie...

Прочитаєш пальцями, без подиху
З моїх вуст немов з таблиці Брейля
Як мені бракує Твого дотику,
Як Тебе бракує...
Паралелі
Наших днів нечекано схрестилися,
Переплутались у напрямках і часі
Випадок?
Чи може нам судилося
Дарувати нишком крихти щастя?
Я - Твоя...
Втікає мить безжалісно,
Забираючи собі Твоє зітхання,
Розчиняюсь у Тобі без залишку,
Кожний погляд є німим посланням...
Втеча в нікуди не буде марною -
Десь далеко від затертих істин
Що здається нам фата морганою
Може бути заповітна пристань...

Як хочеться бути для когось єдиною…
спекотного вечора справжньою зливою…
цілком реальною, а не видиною…
хвилиною щастя, чи краще - годиною…

Як хочеться бути для когось в’язницею…
в широкому полі живою криницею…
зітханням, несказаних слів таємницею…
чи з давніх казок невловимою птицею…

Як хочеться бути для когось молитвою…
священним санскритом до серця виритою…
чи шовковим вітром і трави оксамитом…
та скарбом, від ока чужого укритим…

Як хочеться бути для когось сніданком…
солодкою втомою лагідним ранком…
з подруги мінятись в грайливу коханку -
розбещену панну, невинну вакханку…

Як хочеться бути для когось відлигою …
холодним вогнем чи гарячою кригою…
або чаклуна загадковою книгою…
і в серце чиєсь увірватись, як віхола…

Як хочеться бути для Тебе єдиною…

...Тебе забути,

Розіп´яти мрію,

Самій віднести на Голгофу пристрастей сей хрест

І скинути у прірву часу

Лавину слів несказаних - так хоче розум.

Та серце

Ще п´є останні краплі ніжності,

Не помічаючи образ гіркого трунку,

Обпечене,

Не просить порятунку,

Бо насолоді від останнього цілунку

Немає меж...