Touch of lips on her hair,
smiling face, shiny eyes.
Magnetism in the air,
laughing then, now she cries...

All fighting love -
not more than fiction.
Away you go
and just affliction,
that rules my heart
since then each night.
It's torn apart:
no joy, no light.
What was it for,
I keep on asking.
Still long for more,
not even masking
to him my flame
and wildest feeling.
I got the blame,
deserve that killing.
My dreams are hurt
by cold negligence
and soul is cought
like silly pigeons.
Say time will heal,
be strong for once.
But what's the deal,
is there a chance?

31.3.13

Just close my eyes and see his face,
that shinny smile and joyful voice.
When recollecting warm embrace
just start to melt, no other choice.
His tender touch that burnt my skin
and always flaming sweetest lips.
Then veins get full with wildest sin
Oh, beg you, grant at least few sips.
Those sparkling eyes so much I miss,
just magnetizing me they were,
and that amazing ardent kiss,
we lost control and didn't care.
Away my breath he took that night,
and was that moment all my world.
Just slowly sinking in delight,
that fire I could hardly hold.
Could I believe it was not dream,
or did I sleep all time in fact?
It hurts so much I wanna scream,
was all for real or an act?


31.3.13.

Я не поет
і з мене досить
метати бісер перед вами
Вже темний силует
голосить
якимись мертвими словами
Я не тиран,
але терпіти
не маю звички,вибачайте
Це мій Коран
пропащі діти
надії зайві поховайте
Я не пророк,
але не стану
відводить очі перед часом
Наступний крок
в густу оману
ви ступите із басом
Я не шаман,
не гуру,
імам, халіф чи кат
Не наркоман,
хоч, здуру,
своєї долі сват...
160907

My thousandth lives were spent to find
Your flaming soul and tender look
And deadly sure I was blind
Before my heart forever took

I’m goanna wait until the day
Will turn to night and come again
Would rather die then go away
Cos only you can heal my pain

My only sense, my air, my reason
Whose wicked eyes can steal all rest
And glance to light up gloomy season
You were, you are, and will be best

I wish you be my eve and morn
Dissolving, melting up in you
It’s harmony for we were born
Our wildest dreams are coming true

All clear, I don’t need more words
To face the heaven you were sent
Though far away, so close in thoughts
Your story mine to be is meant

Heartbeats in silence…perfect gift
You take my hand…we fly away
To magic place so slowly drift
Just making naughty time obey

I’ll stop to breathe and hold you tight
To say I love you, is it need?
In foggy world you’re only light
I cry for you…for you I bleed

Without your smile the stars don’t shine
And wind don’t blow without your voice
I am the happiest – you’re mine!
Eternity is our choice…

30.08.08.

The questions are eternal

The answer “just relax”

You won’t find in a journal

Much possibly in wax

A pale hint for the matter

Hidden in antique letter

Or in the deepest sea

Why are we here to be

Alive and suffering much

Longing to keep in touch

With weird highest mind

We’ll try, but never find

Even the weakest track

And realize the lack

Of any justice here

Or even somewhere near

Moreover far away

Where night turns into day

All people are the same

It’s life, who is to blame

And does he has a name

That one, who rules the game. 080107

Far from here
Out of space
Want you near
In fast race
Alone forever
Lost but wise
Though happy never
Always nice

2007

Dead someday
Forever young
Lost the way
As being drunk
Kiss they sky
And ground
Like blind
How to fly
Will sound
Remind

2007

Express I cannot despite
Revising existing words
That being a wandering kite
For naughty fatality's lords
I tremble with shaking fear
Keep staring at shiny moon
And asking those far and near
When is it that f******g "soon"
With hatred and blood fulfilling
Those eyes may broadcasted be
And planning internal killing
Of beast in the name of free
I try to select the matters
Find remedies for the pain
And read all again that letters
Till tears enrich cold rain

10.07.09

Я так боюсь прощання,
тих сліз холодна лють
Знов прагну до кохання,
хоч рани ще печуть
Вже мрію про весну
і твої теплі очі
Тоді лише засну,
не змірюючи ночі
Та плачу за людьми,
що юрбилися тісно,
Серед яких і ми,
і ти зі мною, звісно..
11.12.2006р.

Все з нової сторінки
Життя не знає заперечень
Я не боюсь пересторог
Не потерплю ускладнень жодних,
Не зупинюсь ні перед чим,
Щоб досягти твоеї сфери
Дійти, достукатись до тебе
У поле зору, серце, у думки
Моя мета - твое захоплення,
Твій подив, захват, здивування
І врешті- решт, палке бажання
Мене, мене, мене мене...
Яке ніколи не мине,
Яке зігріє в холод дикий
І прохолодою овіє,
Коли в пустелі заблукаю
Оце і все, чому безлика,
Чому тебе собі шукаю...
жовтень 2006

Бути моїм тебе уповноважу
І геть на все свої закрию очі
Якби лиш знати, як відмити сажу
Пізнати морок так були охочі
А може все глибинне - фікція
І серцем не зі мною вже давно
Скінчилася всесильна юрисдикція
Як скисло хмільне дороге вино
І чи потрібна вже та констатація
Напевне, запродола свою душу,
Бо кров'ю провелась контрасигнація
І всі умови виконати мушу
27.11.2006

На вії опустився сніг
Це сльози миттю так застигли
Біжу, не відчуваю ніг
Поки іще лишились сили
І тільки дивний блиск зірок
Мені освітить довгий шлях
Твій дотик вже давно намок
І кров терзає ржавий цвях
Лиш пошепки тамую біль
Я слайдами твоїх очей
Примарно відчуваю ціль,
Як скину хрест тяжкий з плечей

27.01.2007

Дрімає серце, лихо спить
І погляд більше не озветься
В твоїх очах прекрасна мить
Мого життя не відіб'ється
Ми розминулися із літом,
Бо осліпив нас щастя блиск
Слід залишився сухоцвітом,
Немов тремтливий жовтий лист
У темряві думок блукає
Моя вразлива, нетривка
Свідомість виходу шукає
Межа реальності хитка
10.2006

Це мій портал
і павутина
Нічний квартал,
буденна днина
Пристойний меседж
і достойна похвала
А, може, пресинг -
твоя взяла
Душа по наймі
у нашім спейсі
Коменти зайві
у інтерфейсі
Уже ін процес
фінальний бетл
Чого попросиш:
рок, хеві метл?

Я часто бачу вдалині,
як жаль обійме ніжно тугу,
немов затятого бандюгу,
й підуть, співаючи пісні
І вряди-годи, похапцем,
вони розкажуть про банкет,
де душі мовчки силует
свій намалюють олівцем
А іноді, скупа сльоза
так заблищить на самоті,
що я сховаюсь у куті,
щоб зважити всі Проти й За
І дуже рідко, раз на вік,
спочити вирішать, що гоже,
і щастя стане на сторожу,
утративши хвилинам лік

01.08

Невтішна посмішка
скотилась з уст
Я, схоже, збоченка,
бо вже боюсь
тебе утратити,
так, наче мала
У моніторі ти,
душа дрімала
ЇЇ цькувала я
солодким трепетом,
і дарувала їй
надії запитом
Пробіли, крапочки,
невинні смайлики,
чи емо шапочки
Ми -справжні чайники
Серйозні наміри
у слензі втілені
Очима камери -
думки замилені
А думи втомлені
благають тиші
І знову скромні ми,
торкнувшись миші,
чекаєм мейлика,
прохаєм чату
Уже тремтить рука,
ну як почати?!

21.01.08

В моїх жилах тече ртуть,
від образ, і жахлива втома
Не приховую вже лють,
бо чужими, бач, стали вдома
Чи люблю Україну? Так!
А відколи гріхом це стало?
Це - не свастика - тризуб-знак
Джерело, і начал-начало!

Укради мені півночі -
півжиття тобі віддам
Хоч півдотику...охочі
теплі губи півмадам
Піввесни закапай в душу -
півлілеї проросте
Лиш півнорми я порушу -
піввини, а це - пусте
Ще, півподиху дарую,
півковтка тяжких думок
І півслова, наче збрую,
запихаєш в півзамок
Півкохання - ефимерно,
півбуття - тобі до ніг
Півмене скуштуй майстерно,
твій - півмісяць - оберіг!

25.12.07.

Якби МИ були, вірш би був для нас,
а так - лише потуги на папері
Напевно, одягну я протигаз,
і намертво задраю в душу двері
Сховаю руки в шкіру рукавиць,
і камуфляж ретельно підготую
Діставши зброю із пустих полиць,
я заживо думки перебинтую
Зібравши сили, повторю завдання -
важлива місія покладена в основу:
хімічний захист від атак кохання,
які летять зі сходу знов і знову...
12.19.07

Палахкотіли вогники яскраві,
і раз за разом схлипував вогонь
І тихе щастя, в мускусній оправі,
торкалось ніжно, пошепки, долонь
Сиділи мовчки, просто ткали тишу,
лиш малібу в клітинах вже текло
Я так боялась, як тебе облишу,
від тих думок - всередині пекло
Ти вже сказав, що від’їжджаєш вранці,
мені ж лишалось – кілька днів в раю
Навіщо так мені, кохання бранці,
напоспіх вилив істину свою
І намагалась сліз не скуштувати,
принаймні зараз, у останні миті
Чому ми час не кинемо за грати,
якщо від розпачу давно вже ситі?
Далеко ти: повітрям – дві години,
а суходолом – годі й рахувать
Та досі всі стискаються судини,
морозить душу від гірких заклять.
16.12.07

Тіні блукають по стелі
Місяць чарує зірки
Я у холодній постелі
Сумнівів в’яжу нитки
Чорний павук підступає
Сіті злощасні пряде
Душу ураз огортає
Спокій мій тихо краде
06.10.06

Ви не тут, ви не зі мною,
мов готуєтесь до бою
Ваші очі вдалині
посміхаються мені
Але серце чує зраду,
крізь улесливу ламбаду
Мрії тут же кам'яніють,
а уста сумні - німіють
Захлинуся в глибині -
спочиватиму на дні
21.12.06

Я, певно, клятий емо,
бо готи - сильні духом
Куди тепер підемо,
прикрившись капелюхом?
Щоб скиглити під Біллі,
і нігті тихо гризти
Пухнюплені від цвілі,
буття свого - туристи
Упившись теплим жалем,
відкриємо нотатки
І сажу із крохмалем
змішаєм - для загадки...
Ще кілька трушних фото, -
ми скрін увіковічним
Життя - така бридота,
а страх став пересічним...

Дорогі співвітчизники, милі,
чом дрімають знов ваші серця,
немов голуби ті, сизокрилі,
що злетіли з чужого вінця?
Не прогавте ви долю, благаю,
адже шанс - лиш один на мільйон!
Так байдужі до власного краю,
вже дефолту звели павільйон
На сусідів молитися марно:
в своїй хаті - будь пан і слуга
Навіть мова - відверто базарна
і навчатись пропала снага
Сни рожеві, за тим океаном,
ви щоночі стрічаєте радо
Щоб труїтись дешевим дурманом,
на зелених полях Колорадо
Вже давно спакували валізи -
і до дідька її, ту країну!
Нетерпляче чекаєте візи,
наче зробить з вас...іншу людину
04.12.07

В душі вже - не полова, -
беріть свою медаль
Не клеїлась розмова
про побратимів жаль
І усмішка фальшиво,
з моїх злітала вуст
Всередині паршиво,
і корчить з їх розпуст
Не вмію я брехати,
не гнівайтесь, прошу
Від спаленої хати
залиште хоч межу
Не зватиму я братом,
хто нищив у вогні
В свідомості лиш катом
ввижаєтесь мені
Вам горя не бажаю -
зоставте тільки спокій
Бо чаша вже - до краю,
а світ таки широкий
04.12.07

На дні мого серця ховаються тіні
І змії спокуси любов розривають
Зловіще втішається темрява зміні
Дорогу до прірви душі відкривають
Думки відривають мене від землі
І в небо велично здіймають
А розум втопає у враннішній мглі
Й жахи болю душу проймають
А сумніви знову те щастя руйнують
І морок весь світ поглинає
Бо люди довкола мене вже не чують
Й кохання давно вже мене не шукає

07.04.05

Ти закриваєш очі, світло гасне,
вже темрява окутала усе
Коли проводиш ночі сам, нещасний
і смуток кров до обрію несе
На стелі образи з'явились сині,
холодним потом вкрилося чоло
І спокою не буде вже віднині
Життя тебе ламало, як могло
Ти намагався вірити у краще,
і аркуш чистий пильно готував
Але не буде вороття нізащо,
десь глибоко давно вже відчував
Любов для тебе була лиш луна,
від тебе настраждалася сповна
03.05.06

Я мрію про смерть,
прекрасну і чисту
Думок коловерть,
і муку навмисну
Той приторний запах
владарки-землі,
що, схоплену в лапах,
поглине в імлі
Я буду в полоні
химерних вогнів,
де сльози солоні
скликають синів
І розпачу ріки
наповнять серця
Душевні каліки,
очима митця
зустрінуть світанок
і захід душі
І лиш, на останок,
затуплять ножі

Ти - моя Антарктида,
так безлюдно чарівна
Я лечу, мов сновида,
чи невтішна царівна
В глибину твоїх хвиль,
щоб розтанути вмить
і без зайвих зусиль
Вірю, світло простить
мою слабкість до тебе,
мій холодний владарю
Я - нікчемна амеба
і навколіщках марю,
що дозволиш зігріти
бідну душу тремтливу
Від морозу згоріти,
вбити долю зрадливу

Ця хвороблива, збочена уява
у кругозорі світових начал
А в ній живе твоя гучна поява,
коли вночі виходиш на причал
Безхмарне небо, так, завжди безхмарне,
червоний місяць, розміром із сонце
І губи поряд шепотять вульгарне,
"німецьке щастя", в звичній оболонці
І від яскравих буднів дика втома
стискає груди, жалю додає
Солодких залицянь гірка оскома
спустошить тихо серденько твоє
Вони сміються, їм забави треба:
на пам'ять фото, посмішка нещира
А ти для них - немов посланець неба,
хоч їм казали: не створіть кумира
Нові обличчя, та давно безликі
Навколо свято, ти танцюєш знову,
гучні розваги, розіграші дикі
Лиш сподіваюсь - не забув розмову,
яку душа тремтлива дарувала,
в передчутті тупої самоти
Коли я розпач в усмішці ховала
і так боялась встати і піти
У той останній вечір сповідальний
я так вагалась очі підвести
Той дотик рук - єдиний і прощальний,
і радість від досягнення мети

12.11.2007

Його рядки були відверті,
а як інакше - в лапах смерті
А, може, - у обіймах ніжних,
таких солодких, адже грішних
Він вже про наслідки не дбав,
давно згубив, яке шукав
Його тривожили лиш люди,
і біль тяжкий бентежив груди
Та крик пронизливий зривався,
а в мозок - паразит впивався
Він знав - лишалися хвилини
томитись в образі людини
А далі - космос і планети,
мрійливі, затишні Тібети
Чи лиш банальні хробаки
й байдужі праведні вінки
Прощання рідних, їхні сльози
як в яснім небі - темні грози
Йому ж хотілось забуття
П'янка відсутність вороття
зігріла в ті останні миті,
у світі тлінному прожиті...
11.11.2007

Чарівне місто снів,
повите давниною
Я сита поготів
розлукою з тобою
Щасливою буваю
у вуличках твоїх
Немов не помічаю
весь холод або сніг
Буття пусте як вітер, -
колиска самоти
Навчивши перших літер,
нас змушуєш рости
Кохаєш Батьківщину,
плекаєш почуття
Як ту малу дитину
готуєш до життя

Як безнадійно сумно
і бридко на душі
Давно живу бездумно,
ридаючи вночі

Так порожньо і глухо,
лиш чую власний жах
Скрізь холодно і сухо
Кружляє темний птах

Безлике геть усе -
одвічна сіра маса
Якесь М2 шосе,
що не підвладне часу

Все пролітає стрімко,
лише самотність вічна
Тече у жилах гірко
буденність пересічна

Життя як один безкінечний вокзал
А ми в нім, - лише пасажири
Давно вже написаний п'єси фінал,
який несвідомо прожили

Відносить той потяг в незвідану даль
У серці - розриті могили
І долі такої нікому не жаль,
бо ми - небуття старожили...

12.11.06.

Мені смішно
дивитись,
як країна загине
Так потішно
журитись
з непутящого сина
Бузуспішно
молитись
про щасливий випадок
Але грішно
коритись,
що отримали спадок
Слід поспішно
миритись,
рятуватись з напасті
Щоб успішно
зцілитись,
і купатися в щасті
16.09.07

Була не в силах
жити одна
І на вітрилах
плила до дна
Я не жалкую,
що було все
Просто бракує,
серце, тебе...

Сонце за гори зайшло,
кров налилася рікою
Коршуном ширилось зло,
світло закрили рукою

Сипались кості дощем,
щось усміхалося криво
Різало, рвало мечем
Музика грала зрадливо
04.12.06

По той бік пітьми,
ген за небокраєм
Сліпої чуми
колосся збираєм
Спалахують душі -
вогненна зима
В воді чи на суші,
рятунку нема
Він холодом віє,
піщаний буран
Сполохав надію
вогню отаман
І зорі плазують
в останнім танку
Нещастя кочують
в лавровім вінку...

Яка суперечність життя:
пояснення всі - недоречні
Стабільність - стабільно хитка,
і заперечення так безперечні
Недоліки всі - досконалі,
а промах - влучніший дев'ятки
І люкси давно на вокзалі
Тож велкам, - збирайте манатки
25.01.06

Я загинути хочу тоді
І пізнати всіх сліз гіркоту,
щоб до віку, в кривавій воді,
відмивати пусту самоту

Скам'яніти під поглядом часу,
дати ляпаса думам нікчемним
Від німого скривитися гласу
Шлях тернистий зробити даремним

Розсміятись недолі у вічі,
перервати рутинний ланцюг
Полягти у цій праведній січі,
щоб не стати одним з волоцюг!

Серце болить,
Погляд вмирає
Дума не спить -
Вгору злітає
Річка бурлить,
Кров прибуває
Голка тремтить,
Тіло ридає...
12.12.06.

Впізнай себе серед мільйонів
Холодних і невдячних клонів
Індустріального життя
І не скуштуєш каяття
Твій час настане заповітний
На хвильку стане світ привітний
Розірвеш пута, що завжди
Ховали в спеку від води
Хоча іще не знаєш броду,
Та уяви винагороду,
Що буде тут-таки чекати
І шлях до світла прокладати
Звичайно, вибір не з простих
Але ж і ти, не з сірих тих,
Які пливуть за течією
І долю всіх зовуть своєю
Ти в силах принести прозріння
І полум'ям змінити тління
Подій переламати хід,
Одвічний розтопити лід
Вселити у серця надію
Здійснити незбагненну мрію
15.01.07

Логічна послідовність протиріч
Ми знову опинились на узбіччі
То ж нумо, відродімо нашу Січ!
І подвиги згадаємо одвічні

Вже годі прирікатись:кум чи сват
Неначе важливіших справ немає
І що жадає псевдо "старший брат"
Це в кут глухий свідомість заганяє
28.01.07.

Ще раз постанова,
або байка нова
Знов пусті дебати,-
стогнуть депутати
Тут же дефіцити,-
і усі бандити
Де та інтеграція,-
чиста проклемація
Скоро інтервенція,-
дивна консистенція
Бажаний так поступ,-
до бюджету доступ
06.12.06.

Тихий вечір на порозі,
зорі в небі сяють
Тишком-нишком при дорозі
тіні лиш блукають
Розсипає ніч підступна
темнії примари
Роздає на власний суд свій
неземнії чари
Лиш вона сидить сумная,
а тому все, що кохає
Але він про те не знає,
як вона страждає
Як щодня й щоночі його виглядає
Як уста його малює,
потім ніжно їх цілує
Як вона його чекає,
тільки ніч ця знає
Та дарма,що вона знає,
Бо ж кому те скаже,
як дитя оте страждає,
коли спати ляже
Спить і марить лиш про нього,
про його обійми,
про його уста гарячі
і пухнасті вії
Про глибокі сині очі,
(прохолоди повні),
про щасливі темні ночі
Про слова, що наче перли,
з уст чарівних сходять
І про те, що, певно, вмерла б,
якби були двоє
Ніч мине й скупа реальність
мрію ошукає,
бо лиш ніч про те кохання,
нереальне, знає.
04.04.04.