Ця хвороблива, збочена уява
у кругозорі світових начал
А в ній живе твоя гучна поява,
коли вночі виходиш на причал
Безхмарне небо, так, завжди безхмарне,
червоний місяць, розміром із сонце
І губи поряд шепотять вульгарне,
"німецьке щастя", в звичній оболонці
І від яскравих буднів дика втома
стискає груди, жалю додає
Солодких залицянь гірка оскома
спустошить тихо серденько твоє
Вони сміються, їм забави треба:
на пам'ять фото, посмішка нещира
А ти для них - немов посланець неба,
хоч їм казали: не створіть кумира
Нові обличчя, та давно безликі
Навколо свято, ти танцюєш знову,
гучні розваги, розіграші дикі
Лиш сподіваюсь - не забув розмову,
яку душа тремтлива дарувала,
в передчутті тупої самоти
Коли я розпач в усмішці ховала
і так боялась встати і піти
У той останній вечір сповідальний
я так вагалась очі підвести
Той дотик рук - єдиний і прощальний,
і радість від досягнення мети

12.11.2007