Ми - розшарені в світ діти праджерела,
Сяйні виплески Божого Лику
Вільним промислом поодинокі русла
Сполучили свій простір довіку

Від чола наднебесся нефритовий спис
Протинає серця щохвилини,
Йдуть космічні дощі та по променях вниз
Душі сіються в наші родини

Попри святість текти серед правд і оман
Ми примушені власним коханням
І, як вперше, край неба планет караван
Супроводжує наші вигнання ...

Й буде місячна річка нам срібло нести
Мов провісник ранкового сходу...
Знов мандруємо ми у безкраї світи
Осягаючи власну природу

Небо на голову впало
Добре не ніччю, зірки бо
Шию напевно зламали б
І тарабанили довго
По стрісі до самого ранку.
Кажуть вони не маленькі
Кожна зі два кілограми,
Напевно, а може і більше
І, звісно, я би не вижив.
А так - лише купа повітря
Розбавлена сонячним світлом
В моїй голові опинилась
І серце наповнилось Раєм -
Можливо то й непогано.

Стало колесо праці. Додому вже слід.
Йде дорога повз горні озера.
Порибалю годинку край Божих воріт,
Наловлю карасів на вечерю.

Хвильки небом - відпочиває душа -
Риб гугол увесь шум покриває.
Звуки гинуть. І стомлено біля Ковша
Ходить кіт мій по темному краю

Друже, хист свій єднати із сутністю нас
Не напружуй - роботу зробили.
Маєм сітку чудесної риби та час
Відновити порушені сили.

У вишневім садку самість виповнить всі
Власні обриси вірним коханням
До безсмертя. І все ж видається мені
Я рутину вдягав не востаннє...

Народилася зірка - є дозвіл на шлях -
Кличе простір у справах творіння -
Знов мандруємо ми на смугастих котах
Й гнуться зорі від їх муркотіння

Там, на променях ще несповитих зірок,
Блискотять галактичні зайчата,
І цей танець найдальший померхлий куток
Розфарбовує подихом свята

Мати всесвіту вічна, на тлінних руках
Її діти живуть або гинуть, -
Маєм пам'яттю першого молока
Усвідомити вірну стежину.

Вість про зірку несімо прекрасній Землі -
Що віки коло Сонця кружляє -
Бо для нас (хоча і весь всесвіт нам дім)
Більш дорожчого місця немає.

Ми мандруємо в світ на смугастих котах,
Між галактик, і кожному сонцю,
Перевіривши, що з їхнім сяйвом не так,
Виділяємо по охоронцю.

Час застиг, ледь видніють зірки
Тиша вкрила космічну пустелю
Тільки зоряний соловейко в пітьмі
Ріже вакуум срібною треллю

Наше братство тримає вселенський режим,
Не дає сонцям темпи міняти
І мені та невидимим друзям моїм,
Не доводиться відпочивати.


Кожну мить як від справ відриваюся я -
З лику світу на той бік творіння -
Долучаюся я до братів на котах
На дорозі святого служіння.