Обєднале три поселення
в єдине село.
Нажити спадкоємство
усе загуло.

Нема школи і лікарні
пісня там не лине
церки там розваляться
культура загине.

Кажуть то реформи
-оце новація
люди уже виїжджають
іде деградація.

Можновладцям -аграріям,
о таку реформу,
вигідно робити
людей із сіл повиганяти.
землю захватити.

Люди без честі і совісті
Наділи безликий вінець
З накраденим не жити їм довго
Усякому безчестю приходить кінець.

Взуті в заморські мешти
І блузи чужого покрою
Терпіння народу безмежне,
Пропаде їх безчесність
Те місце окроплять
Священною водою!

Бог з висоти дивиться на нас
Питає : де наші надії?
Дав незалежність, шанс іще раз,
Щоб сповнились споконвічній мрії.

Покоління виросло в ярмі
Не вміє самостійно жити.
Навчились своїх продавати змії,
Москалю і жиду служити.

Москалі, жиди засіли в міністрах
По «поняттях» правлять нами
Крокують в шерензі з «бугром»
хочуть нас знову зробити хохлами.

29вересня 20011р

Г слободський

Осел в кріслі президента
п'ят років штане тер,
вилетівши з стільця того
в депутати преться тепер.

осел із цапом подружили ,
терли один другому «лапу»,
щоб стілець не остив
передав його цапу

цап у стільці президентськім
долю людям обіцяє,
все під себе «як курка»
державне майно загрібає.

На долю, люди добрі,
ви не нарікайте.
ослів та цапів в президенти
Більш не вибирайте.

Ні не забути мені
Радісні пісні в селі,
Сімнадцять минало
Кохання всміхнулось мені.

Бродили до ранку по саду
Співали солов'ї пісні.
Здається, це було учора,
Здається, це було у сні.

кохання минуло миттєво,
як тільки поїхав з села.
в кохані дівчина не щедра,
в кохані зрадлива була.

Читаю пожовклі письма,
З роками поблідлі листи.
Кохання дівочої зрадливе
Довго прийшлося нести.

О, так то у світі ведеться давно
( про те тоді я не знав)
Кохати одну лиш дівчину
У світі усім не дано.

Розцвітає весною
Зелений бузок
Зеленою ковдрою
Покрився лісок.
Сурми заграли
Далеко в селі
В тумані пропали
Вітри снігові.
Сонце весело
Крізь хмари пробило
Чудо між травами
Воно наробило.
Троянди сплели
Пелюстки чудові
Бджоли впилися
В квіти медові


Спеки не було,
бо сонце за хмари
тоді лиш зійшло.
По ранішніх росах
спішив він додому
ночував у скирті,
забившись в солому.
Дорога додому
не легка була
позаду залишилась
тюрма – Воркута.
Усе як було,
усе пригадав, як поїзд
по безмежним просторам
у воркуту мчав.
Побратимів по боротьбі
з ним не було
там вурки – злодії,
там було все зло.
Дорога не легка
додому була
до рідної хати,
рідного села.
Прийшов до села
до рідної річки
на тім берегу
хатина Марічки.
не знайшов кладки-
перейшов у брід.
Тут рідне село,
тут його – рід.
Хатини над річкою
не має ніде
знайома стежина
До села веде
село у тумані його зустрічає
Посеред села
церкви уже немає.
А колись від сонця
блискотіли хрести.
Кожному судилось
свій хрест пронести.
Мчався додому
до рідної хати
(звідки міг знати),
що в тайзі сибірські
померла мати.
Двадцять літ в тюрмі
не мав він листа,
прийшов до хати,
а хата пуста.
Вікна без стікол ,
покосився дах
у кожнім куточку
смуток і страх.
Хоч таку хатину
застав він, і рад.
і почав у хатині
наводити лад.
Вийшов із хатини
подався у ліс.
на могилу (де була криївка)
свічку він поніс.
Проминула весна
опав з яблунь цвіт
пробудились люде,
пробудився світ.
Збулася мрія
борців за свободу
година настала,
свобода народу.
Серце забилось
не дарма воював
із схованки прапор
жовто - блакитний дістав.
його у спокої влада залиши.
На хаті жовто - блакитний прапор
вітер колише!