Розцвітає весною
Зелений бузок
Зеленою ковдрою
Покрився лісок.
Сурми заграли
Далеко в селі
В тумані пропали
Вітри снігові.
Сонце весело
Крізь хмари пробило
Чудо між травами
Воно наробило.
Троянди сплели
Пелюстки чудові
Бджоли впилися
В квіти медові


Спеки не було,
бо сонце за хмари
тоді лиш зійшло.
По ранішніх росах
спішив він додому
ночував у скирті,
забившись в солому.
Дорога додому
не легка була
позаду залишилась
тюрма – Воркута.
Усе як було,
усе пригадав, як поїзд
по безмежним просторам
у воркуту мчав.
Побратимів по боротьбі
з ним не було
там вурки – злодії,
там було все зло.
Дорога не легка
додому була
до рідної хати,
рідного села.
Прийшов до села
до рідної річки
на тім берегу
хатина Марічки.
не знайшов кладки-
перейшов у брід.
Тут рідне село,
тут його – рід.
Хатини над річкою
не має ніде
знайома стежина
До села веде
село у тумані його зустрічає
Посеред села
церкви уже немає.
А колись від сонця
блискотіли хрести.
Кожному судилось
свій хрест пронести.
Мчався додому
до рідної хати
(звідки міг знати),
що в тайзі сибірські
померла мати.
Двадцять літ в тюрмі
не мав він листа,
прийшов до хати,
а хата пуста.
Вікна без стікол ,
покосився дах
у кожнім куточку
смуток і страх.
Хоч таку хатину
застав він, і рад.
і почав у хатині
наводити лад.
Вийшов із хатини
подався у ліс.
на могилу (де була криївка)
свічку він поніс.
Проминула весна
опав з яблунь цвіт
пробудились люде,
пробудився світ.
Збулася мрія
борців за свободу
година настала,
свобода народу.
Серце забилось
не дарма воював
із схованки прапор
жовто - блакитний дістав.
його у спокої влада залиши.
На хаті жовто - блакитний прапор
вітер колише!