Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ярослав Голобородько (1950)




Огляди

  1. Більшість херсонських письменників - графомани
    Микола Гоманюк
    журналіст
    "Взгляд" № 29 27 липня 2006 р.

    Більшість херсонських письменників - графомани, щастя яких полягає у тому, що вони не знають, що вони графомани, вважає Ярослав Голобородько, професор, доктор філологічних наук, літературознавець і критик, який друкується у провідних українських виданнях „Дзеркало тижня", „Літературна Україна", „Кур'єр Донбасу", лауреат премії журналу „Сучасність" і Ліги українських меценатів за 2005 р.

    - Як би Ви охарактеризували херсонський сегмент української літератури?
    - На мій погляд, те, що відбувається в Херсоні, мало дотичне до сучасного актуального літературного процесу в Україні. В Херсоні і в області є люди, які вважають себе письменниками і мають відповідні членські квитки, але назвати їх письменниками важко. Вони не друкуються у престижних всеукраїнських виданнях, їх книжки виходять у місцевих типографіях мінімальними накладами і не мають розголосу навіть на обласному рівні. Твори їх не мають літературної цінності і написані, як правило, в літературному форматі 60-80 років минулого століття. Стиль херсонських письменників - це історія, яка, я сподіваюсь, не повториться. Периферійність, одним словом. Ці люди не помітили, що їх час пройшов. Але це вже їхня проблема.

    - Чи все так погано?
    - Ні, є декілька імен, про які варто говорити. Це Анатолій Кичинський, і тут справа не в Шевченківській премії, - це висококласний сучасний поет, стиль якого відбиває той характер мислення, що притаманний сучасній поезії. Це Анатолій Марущак, у якого є рядки і вірші, що знаходяться на межі геніальності. Ці два поета - безперечні письменницькі лідери у Херсоні. Ще можна додати до цього переліку Анатолія Крата, який у своїй поезії поєднує асоціативні й інтелектуальні підходи, він грає на сучасних художніх цінностях, використовує епатаж. Із прозаїків можна назвати російськомовного оповідача і романіста Петра Питалєва, оповідача і повістяра Юрія Голобородька. На жаль, в Херсоні практично відсутня драматургія.

    - А як же наші „канонічні" письменники? Наприклад, Микола Братан?
    - Канон - це вищий рівень.
    До канону можна ставитись по-різному, але не можна оминути. Микола Братан - це наша літературна традиція. Але це не канон.
    - В українській літературі помітними є регіональні впливи, наприклад, "станіславівський феномен", чи можна говорити про херсонський вплив?

    - Компонент регіональності, безумовно, наявний в українській літературі. Якщо говорити про таврійський чинник, то нині він малопомітний. Хоча в першій половині XX століття таврійські письменники відіграли знакову роль у розвитку української літератури. Це видатний драматург Микола Куліш, це поет, прозаїк і драматург Михайло Жук, який вплинув на формування генія Павла Тичини, це талановитий прозаїк і драматург Іван Дніпровський. На сьогодні тільки Анатолія Кичинського варто співвідносити з європейським рівнем. Хоча він, на жаль, ще не став літературним брендом Херсонщини. Навіть Микола Куліш не став, хоча народився в Чаплинці і як митець сформувався в Херсоні, але його харківський період відтінив таврійський.

    - Чи доходять до Києва та інших міст твори херсонських письменників?
    - У Херсоні виходить багато книжок. Але це ні до чого не призводить. Треба видаватися в серйозних українських видавництвах. Проте рівень наших письменників є занизьким для них. Також показник справжньої літератури - це присутність творів авторів у серйозних періодичних виданнях. Перегляньте українські літературні журнали - херсонців там практично немає. Більшість херсонських письменників - графомани, тобто, за визначенням „Великого тлумачного словника сучасної української мови", „люди, що мають потяг до писання, письменництва", і щастя їх полягає у тому, що вони не знають, що вони графомани.

    - Справжніх письменників явно поменшало, поменшало і читачів. Вас не бентежить такий стан справ?
    - Це якщо порівнювати з радянськими часами. В радянські часи література культивувалася. Хоча в українській літературі радянського періоду не з'явилися письменники світового масштабу, література і книговидання в СРСР процвітали. Існував культ слова, культ читання. В сучасній Європі література - це елітний клуб. Література на Заході спрямована часто на соціальні проблеми і продовжує такою переважно залишатися. Сучасна література глибоко психологічна, особистісна, вона не розрахована на масового читача. Тобто те, що відбувається в українському літературному світі, — це переорієнтація на іншу літературну традицію.

    Микола Гоманюк
    журналіст
    "Взгляд" № 29 27 липня 2006 р.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --