«Рік без Римарука – це просто мовний зворот…»
Божена ГОРОДНИЦЬКА
"Високий Замок"
Торік, 3 жовтня передчасно пішов з життя автор цих поетичних рядків, багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро», лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка поет Ігор Римарук.
У річницю друзі та рідні Римарука зібралися на його могилі на Личаківському кладовищі. Продовжили вечір пам’яті у книгарні-кав’ярні «Кабінет».
Віктор Шило, поет і близький приятель Ігоря Римарука, приїхав пом’янути друга із Кіровограда. “Ми познайомилися з Ігорем за рік до створення Асоціації українських письменників, - пригадував він. - Ігор часто приїжджав у Кіровоград, і Покальчук з ним теж бував. Мало хто знає, але у Римарука була містична сторона… Одного разу ми утрьох були на Кіровоградщині, у Монастирищі. Ігор був вражений місцевістю. Це каньйон у степу, де тече річка Інгул. За легендою, колись цими степами мандрував Орфей, який заховав на острові свої скарби. Можливо, Ігор не розголошував цього, але він добре розумівся у багатьох фільсофсько-релігійних напрямах розвитку людської думки. був обізнаний у тибетському буддизмі.
Ігор був благородною людиною. Відколи приїжджав на Кіровоградщину, завжди намагався допомогти маловідомим літераторам. Ніколи не розмежовував: україномовна людина чи російськомовна, для нього була важливою якість написаного… Востаннє ми з ним бачилися на похороні Покальчука. Тоді він зовсім не передчував, що з ним має трапитися…”.
Теплі спогади про Ігоря розбавляли болючими темами невідредагованих книжок одного з найкращих редакторів в Україні та проблемою збору віршів до посмертної збірки…
- Гроші для Ігоря нічого не важили, - розпочала здалеку Лариса Андрієвська, дружина Ігоря Римарука. - Вони йому пекли кишені. Він їх розкидав, як розкидав себе… А ось помилок у своєму тексті не пробачив би нікому. Він так чекав на оту «Сльозу Богородиці», а мені її тепер соромно дарувати – після того, що зробив із неї, користаючись із ситуації, видавець...
Книга спогадів – мабуть, потрібна, хай навіть фальшованих, бо ж тепер з’явилася купа посмертних друзів... Але займатися всім тим повинні свої, бо це буде гарантією, що звернуться до справжніх друзів, прижиттєвих.
Хай нікого не шокує заголовок посмертної публікації «Останні вірші» в «Сучасності». Вони не останні. Просто нових уже не буде – так мені порадив Василь Герасим’юк... Обсяг того, що нам вдалося зібрати, більший, ніж «Бермудський трикутник». Є іроніка, яку Ігор ніколи ніде не друкував… Проблема у тому, що багато віршів є в окремих осіб. У тій ситуації апелювати правами спадкоємців ніяково, але… Мене дивують люди, яким Ігор писав тексти на день народження або просто присвяти, і які тепер ці тексти ховають і кажуть: «Це моє, написане мені і крапка»… Найнезбагненніше, коли так чинять жінки, та ще й літераторки. Чудово розумію жінок, котрі його кохали. Але ж я вірші прошу для друку, а не для якихось там інтриг. Той видавець, котрий спотворив «Сльозу», вкрав рукописи, що лежали у сейфі «Сучасності», у тому числі й «Заповіт»...
Ще мені прикро, коли з Ігоря починають ліпити портрет на рушники. Він був справжнім чоловіком. У нього є позашлюбні діти, жінки по всьому світові, він відбивав дружин у чоловіків, міг дати хамові по пиці… Так, він був по-своєму святий, зрештою, жодної служби в церкві не пропускав. Але щоб його витримати, треба було кохати до нестями”.
Між рядків згадали і Покальчука, і Кожелянка, і Гончара… “Цей ланцюг смертей.., - не знаходила слів Лариса. - Ми з Назаром востаннє бачилися у Всесвітній день поезії. Поїхали тоді на Личаків вузьким колом близьких людей. Тоді Назар, прочитавши вірша, сказав мені: «У мене Ігор як за плечем стояв». Він у нас усіх за плечем стоїть, бо ж смерті нема… Тим більше, в літературі. Коли я чую «рік без Римарука», - це просто мовний зворот…”.
Фото автора/ На фото: Лариса Андрієвська, Віктор Шило, Іван Лучук та Юрій Кучерявий (зліва направо) згадували Ігоря Римарука.
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --