ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.26
12:30
Тут повсюди криваві сліди Медеї,
Що дихає сирістю стін із підвальних могил
Роздвоєне серце подвоєне божевіллям
Обманом Цірцеї, обманом драконових крил.
Подорожній, повідай як прийдеш колись у Спарту
Про острів блаженних, що знищили зикурат
Пожеж
Що дихає сирістю стін із підвальних могил
Роздвоєне серце подвоєне божевіллям
Обманом Цірцеї, обманом драконових крил.
Подорожній, повідай як прийдеш колись у Спарту
Про острів блаженних, що знищили зикурат
Пожеж
2024.05.26
11:55
Нумо, браття, йдіть до мене в хату,
Розкажу про диво, НЛО.
Бо на сайті вилупивсь піратик,
Непростий дядина і не лох.
Скавучить потужно. Діви врозтіч
Від його всльозавлених "трудів".
А от графомани прямо в очі
Розкажу про диво, НЛО.
Бо на сайті вилупивсь піратик,
Непростий дядина і не лох.
Скавучить потужно. Діви врозтіч
Від його всльозавлених "трудів".
А от графомани прямо в очі
2024.05.26
11:53
На днях Олександр Сушко публічно заявив, що я, Юрій Гундарєв, - ніхто і звати мене ніяк, а от він, Сушко, - член НСПУ!
Гадаю, що, з одного боку, членство у будь-якій творчій організації - це передусім грандіозний аванс - на свої справді майстерні твори,
2024.05.26
11:44
І буде дощ, що зронять небеса,
Коли затулять хмарами півсвіту,
Та розпочнуть незборену сюїту,
Про головне, що ти не розказав.
Вже й не розкажеш, обірвалось те,
Що називалось щиро: душ єднання.
І упаде додолу лист останній,
Коли затулять хмарами півсвіту,
Та розпочнуть незборену сюїту,
Про головне, що ти не розказав.
Вже й не розкажеш, обірвалось те,
Що називалось щиро: душ єднання.
І упаде додолу лист останній,
2024.05.26
11:30
Є поет міцний, неначе кремній,
хоч стило об лисину теши,
не піїт, а самородок, геній,
поетичних скорювач вершин.
Я ж писака – графоман не більше,
доля хисту скупенько дала.
Чи Пегас мій жадібний на вірші,
чи не відчуваю слів тепла?
хоч стило об лисину теши,
не піїт, а самородок, геній,
поетичних скорювач вершин.
Я ж писака – графоман не більше,
доля хисту скупенько дала.
Чи Пегас мій жадібний на вірші,
чи не відчуваю слів тепла?
2024.05.26
10:52
Я все ще вірю, що відтанеш ти.
Повернеться любов, як пташка з вирію.
Нехай і кажеш: там самі чорти -
Це все, що віднайду в твоєму вирі я.
Ти кажеш: що було – те загуло.
Офелія-любов навряд чи дихає.
Мій жар – не те, дорожчим є тепло.
А ніжності в
Повернеться любов, як пташка з вирію.
Нехай і кажеш: там самі чорти -
Це все, що віднайду в твоєму вирі я.
Ти кажеш: що було – те загуло.
Офелія-любов навряд чи дихає.
Мій жар – не те, дорожчим є тепло.
А ніжності в
2024.05.26
09:20
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Баха далі слухали удвох –
Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
Здава
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Баха далі слухали удвох –
Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
Здава
2024.05.26
09:15
Портрет в інтер‘єрі бруду
Спробував зібрати докупи всі «фарби» (дослівно!) на мою адресу
від членів поетичної групи СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський).
Вийшов ось такий «портрет»…
Тільки - чий? Мій? Чи тих, хто його «малював»?
Спробував зібрати докупи всі «фарби» (дослівно!) на мою адресу
від членів поетичної групи СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський).
Вийшов ось такий «портрет»…
Тільки - чий? Мій? Чи тих, хто його «малював»?
2024.05.26
04:49
Бузок синіє біля вікон
Й очам дарує ясноту
Таку, що мружаться повіки,
Як в снігопад або сльоту.
Сіяє кущ мільйоном іскор
Отак отут із року в рік, -
Горить яскравим світлом різко
І поблизу, і звіддалік.
Й очам дарує ясноту
Таку, що мружаться повіки,
Як в снігопад або сльоту.
Сіяє кущ мільйоном іскор
Отак отут із року в рік, -
Горить яскравим світлом різко
І поблизу, і звіддалік.
2024.05.26
02:16
Палай! Палай! Та близько не сприймай
Мелодію старого клавесину.
На лагідному фоні - ніж у спину!
Врятує серце вигаданий рай.
Палай! Гори! Всі теплі кольори
Перетворились на холодні роси.
Беззбройний, щирий, радісний та босий,
Мелодію старого клавесину.
На лагідному фоні - ніж у спину!
Врятує серце вигаданий рай.
Палай! Гори! Всі теплі кольори
Перетворились на холодні роси.
Беззбройний, щирий, радісний та босий,
2024.05.25
22:12
Сон як темний коридор,
Як провалля в павутину,
Він закутаний в мінор,
Ніби космосу дитина.
Сон як згарище думок,
Дим емоцій відгорілих,
Пронесеться, як амок,
Як провалля в павутину,
Він закутаний в мінор,
Ніби космосу дитина.
Сон як згарище думок,
Дим емоцій відгорілих,
Пронесеться, як амок,
2024.05.25
13:57
Бризками сміху виринаєте з моря –
Демонстрація грації,
В дивній в’язі м’язи...
«Не зникайте!»
Ще не встигли літні юність свою відтворити.
«Не зникайте!»
Ще не встигли ви символом стать для малечі.
«Не зникайте!!!»
Демонстрація грації,
В дивній в’язі м’язи...
«Не зникайте!»
Ще не встигли літні юність свою відтворити.
«Не зникайте!»
Ще не встигли ви символом стать для малечі.
«Не зникайте!!!»
2024.05.25
11:41
Жінка варить курячі пупи,
В мене ж дума визріла в макІвці:
Генія по носі не лупи,
А погладь поштиво по голівці.
А мене - будь-ласка! Тільки за!
Дозволяю торсати й за вуха.
Бо в літературі байбуза,
В мене ж дума визріла в макІвці:
Генія по носі не лупи,
А погладь поштиво по голівці.
А мене - будь-ласка! Тільки за!
Дозволяю торсати й за вуха.
Бо в літературі байбуза,
2024.05.25
10:45
Обійми мене, будь-ласка.
Нічка темна,
Нічка-казка -
Відчуттями заворожить,
Буде лячно - cкажу "досить".
І тонкі п'янкі торкання,
серця запальне дихання...
Нічка темна,
Нічка-казка -
Відчуттями заворожить,
Буде лячно - cкажу "досить".
І тонкі п'янкі торкання,
серця запальне дихання...
2024.05.25
08:10
А музика звучить завжди по-різному:
То хвилею бурхливою, а то дощем,
То громовицею здається грізною,
То зігріває сонцем теплим серця щем.
А музика легка летить пір*їною,
Мов вільна пташка лине до святих небес.
Здається світ навкруг аквамариновим,
То хвилею бурхливою, а то дощем,
То громовицею здається грізною,
То зігріває сонцем теплим серця щем.
А музика легка летить пір*їною,
Мов вільна пташка лине до святих небес.
Здається світ навкруг аквамариновим,
2024.05.25
07:20
У вранішнім тумані клекіт,
бузьки вернулися на став,
і на стовпі стоїть лелека,
неначе птах не відлітав
і хоч весна не надто рання
та буде тепла ще бодай,
птахів не стримати бажання
вернутися у ріднокрай.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бузьки вернулися на став,
і на стовпі стоїть лелека,
неначе птах не відлітав
і хоч весна не надто рання
та буде тепла ще бодай,
птахів не стримати бажання
вернутися у ріднокрай.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Римарук (1958 - 2008) /
Публіцистика
«Рік без Римарука – це просто мовний зворот…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Рік без Римарука – це просто мовний зворот…»
Божена ГОРОДНИЦЬКА
"Високий Замок"
Торік, 3 жовтня передчасно пішов з життя автор цих поетичних рядків, багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро», лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка поет Ігор Римарук.
У річницю друзі та рідні Римарука зібралися на його могилі на Личаківському кладовищі. Продовжили вечір пам’яті у книгарні-кав’ярні «Кабінет».
Віктор Шило, поет і близький приятель Ігоря Римарука, приїхав пом’янути друга із Кіровограда. “Ми познайомилися з Ігорем за рік до створення Асоціації українських письменників, - пригадував він. - Ігор часто приїжджав у Кіровоград, і Покальчук з ним теж бував. Мало хто знає, але у Римарука була містична сторона… Одного разу ми утрьох були на Кіровоградщині, у Монастирищі. Ігор був вражений місцевістю. Це каньйон у степу, де тече річка Інгул. За легендою, колись цими степами мандрував Орфей, який заховав на острові свої скарби. Можливо, Ігор не розголошував цього, але він добре розумівся у багатьох фільсофсько-релігійних напрямах розвитку людської думки. був обізнаний у тибетському буддизмі.
Ігор був благородною людиною. Відколи приїжджав на Кіровоградщину, завжди намагався допомогти маловідомим літераторам. Ніколи не розмежовував: україномовна людина чи російськомовна, для нього була важливою якість написаного… Востаннє ми з ним бачилися на похороні Покальчука. Тоді він зовсім не передчував, що з ним має трапитися…”.
Теплі спогади про Ігоря розбавляли болючими темами невідредагованих книжок одного з найкращих редакторів в Україні та проблемою збору віршів до посмертної збірки…
- Гроші для Ігоря нічого не важили, - розпочала здалеку Лариса Андрієвська, дружина Ігоря Римарука. - Вони йому пекли кишені. Він їх розкидав, як розкидав себе… А ось помилок у своєму тексті не пробачив би нікому. Він так чекав на оту «Сльозу Богородиці», а мені її тепер соромно дарувати – після того, що зробив із неї, користаючись із ситуації, видавець...
Книга спогадів – мабуть, потрібна, хай навіть фальшованих, бо ж тепер з’явилася купа посмертних друзів... Але займатися всім тим повинні свої, бо це буде гарантією, що звернуться до справжніх друзів, прижиттєвих.
Хай нікого не шокує заголовок посмертної публікації «Останні вірші» в «Сучасності». Вони не останні. Просто нових уже не буде – так мені порадив Василь Герасим’юк... Обсяг того, що нам вдалося зібрати, більший, ніж «Бермудський трикутник». Є іроніка, яку Ігор ніколи ніде не друкував… Проблема у тому, що багато віршів є в окремих осіб. У тій ситуації апелювати правами спадкоємців ніяково, але… Мене дивують люди, яким Ігор писав тексти на день народження або просто присвяти, і які тепер ці тексти ховають і кажуть: «Це моє, написане мені і крапка»… Найнезбагненніше, коли так чинять жінки, та ще й літераторки. Чудово розумію жінок, котрі його кохали. Але ж я вірші прошу для друку, а не для якихось там інтриг. Той видавець, котрий спотворив «Сльозу», вкрав рукописи, що лежали у сейфі «Сучасності», у тому числі й «Заповіт»...
Ще мені прикро, коли з Ігоря починають ліпити портрет на рушники. Він був справжнім чоловіком. У нього є позашлюбні діти, жінки по всьому світові, він відбивав дружин у чоловіків, міг дати хамові по пиці… Так, він був по-своєму святий, зрештою, жодної служби в церкві не пропускав. Але щоб його витримати, треба було кохати до нестями”.
Між рядків згадали і Покальчука, і Кожелянка, і Гончара… “Цей ланцюг смертей.., - не знаходила слів Лариса. - Ми з Назаром востаннє бачилися у Всесвітній день поезії. Поїхали тоді на Личаків вузьким колом близьких людей. Тоді Назар, прочитавши вірша, сказав мені: «У мене Ігор як за плечем стояв». Він у нас усіх за плечем стоїть, бо ж смерті нема… Тим більше, в літературі. Коли я чую «рік без Римарука», - це просто мовний зворот…”.
Фото автора/ На фото: Лариса Андрієвська, Віктор Шило, Іван Лучук та Юрій Кучерявий (зліва направо) згадували Ігоря Римарука.
"Високий Замок"
Торік, 3 жовтня передчасно пішов з життя автор цих поетичних рядків, багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро», лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка поет Ігор Римарук.
У річницю друзі та рідні Римарука зібралися на його могилі на Личаківському кладовищі. Продовжили вечір пам’яті у книгарні-кав’ярні «Кабінет».
Віктор Шило, поет і близький приятель Ігоря Римарука, приїхав пом’янути друга із Кіровограда. “Ми познайомилися з Ігорем за рік до створення Асоціації українських письменників, - пригадував він. - Ігор часто приїжджав у Кіровоград, і Покальчук з ним теж бував. Мало хто знає, але у Римарука була містична сторона… Одного разу ми утрьох були на Кіровоградщині, у Монастирищі. Ігор був вражений місцевістю. Це каньйон у степу, де тече річка Інгул. За легендою, колись цими степами мандрував Орфей, який заховав на острові свої скарби. Можливо, Ігор не розголошував цього, але він добре розумівся у багатьох фільсофсько-релігійних напрямах розвитку людської думки. був обізнаний у тибетському буддизмі.
Ігор був благородною людиною. Відколи приїжджав на Кіровоградщину, завжди намагався допомогти маловідомим літераторам. Ніколи не розмежовував: україномовна людина чи російськомовна, для нього була важливою якість написаного… Востаннє ми з ним бачилися на похороні Покальчука. Тоді він зовсім не передчував, що з ним має трапитися…”.
Теплі спогади про Ігоря розбавляли болючими темами невідредагованих книжок одного з найкращих редакторів в Україні та проблемою збору віршів до посмертної збірки…
- Гроші для Ігоря нічого не важили, - розпочала здалеку Лариса Андрієвська, дружина Ігоря Римарука. - Вони йому пекли кишені. Він їх розкидав, як розкидав себе… А ось помилок у своєму тексті не пробачив би нікому. Він так чекав на оту «Сльозу Богородиці», а мені її тепер соромно дарувати – після того, що зробив із неї, користаючись із ситуації, видавець...
Книга спогадів – мабуть, потрібна, хай навіть фальшованих, бо ж тепер з’явилася купа посмертних друзів... Але займатися всім тим повинні свої, бо це буде гарантією, що звернуться до справжніх друзів, прижиттєвих.
Хай нікого не шокує заголовок посмертної публікації «Останні вірші» в «Сучасності». Вони не останні. Просто нових уже не буде – так мені порадив Василь Герасим’юк... Обсяг того, що нам вдалося зібрати, більший, ніж «Бермудський трикутник». Є іроніка, яку Ігор ніколи ніде не друкував… Проблема у тому, що багато віршів є в окремих осіб. У тій ситуації апелювати правами спадкоємців ніяково, але… Мене дивують люди, яким Ігор писав тексти на день народження або просто присвяти, і які тепер ці тексти ховають і кажуть: «Це моє, написане мені і крапка»… Найнезбагненніше, коли так чинять жінки, та ще й літераторки. Чудово розумію жінок, котрі його кохали. Але ж я вірші прошу для друку, а не для якихось там інтриг. Той видавець, котрий спотворив «Сльозу», вкрав рукописи, що лежали у сейфі «Сучасності», у тому числі й «Заповіт»...
Ще мені прикро, коли з Ігоря починають ліпити портрет на рушники. Він був справжнім чоловіком. У нього є позашлюбні діти, жінки по всьому світові, він відбивав дружин у чоловіків, міг дати хамові по пиці… Так, він був по-своєму святий, зрештою, жодної служби в церкві не пропускав. Але щоб його витримати, треба було кохати до нестями”.
Між рядків згадали і Покальчука, і Кожелянка, і Гончара… “Цей ланцюг смертей.., - не знаходила слів Лариса. - Ми з Назаром востаннє бачилися у Всесвітній день поезії. Поїхали тоді на Личаків вузьким колом близьких людей. Тоді Назар, прочитавши вірша, сказав мені: «У мене Ігор як за плечем стояв». Він у нас усіх за плечем стоїть, бо ж смерті нема… Тим більше, в літературі. Коли я чую «рік без Римарука», - це просто мовний зворот…”.
Фото автора/ На фото: Лариса Андрієвська, Віктор Шило, Іван Лучук та Юрій Кучерявий (зліва направо) згадували Ігоря Римарука.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію