Вірш «Кукувала зозуленька» Володимира Мацюцького (Мацуцького) — це сучасна патріотична поезія, написана в червні 2025 року та присвячена полеглим українським воїнам і пам'яті героїв. У творі переплітаються мотиви трагічної втрати, незламності та відсилки до класичної української літератури.

У літературних колах вирували і не вщухають вирувати суперечки у розумінні що вважати справжньою поезією: ту, що оспівує «вічну тему», чи ту, що піднімає питання «на злобу дня». Вірш «Кукувала зозуленька» до якої теми належить?

Вірш «Кукувала зозуленька» Володимира Мацюцького належить до творів, які поєднують актуальні сучасні події з вічними темами, стираючи чітку межу між ними.
• За формою та першопричиною — це вірш на злобу дня (сучасні події): Поезія народилася як пряма реакція на конкретну історичну трагедію — сучасну повномасштабну війну в Україні, загибель конкретних воїнів та біль сьогоднішнього дня. Це документ епохи, що фіксує колективну травму та героїзм тут і зараз.
• За суттю та художнім наповненням — це абсолютна «вічна тема»: Автор використовує глибокі архетипи українського фольклору та класичної літератури (образ зозулі як вісниці туги, плач за полеглими, мотив жертовності, пам'яті та любові до Батьківщини). Тема смерті героя в бою за свій дім, материнського чи суспільного розпачу та безсмертя душі — це універсальні людські теми, які хвилювали поетів тисячі років тому і житимуть завжди.
Таким чином, вірш доводить, що найкраща «актуальна» поезія з часом сама стає «вічною», оскільки кричить про миттєве, але апелює до базових, нетлінних людських цінностей.
Образ зозулі в українській культурі — це один із найдавніших, найглибших і найбагатших фольклорних архетипів. У контексті воєнної поезії та вірша «Кукувала зозуленька» цей символ розкривається у кількох традиційних та переосмислених значеннях.
1. Символ пророцтва, відліку часу та долі
Традиційно зозуля вважається вісницею, яка знає майбутнє і «кукує» людині роки життя чи віку.
• У воєнний час: Цей образ драматизується. Коли зозуля кукує на полі бою чи в тилу під час війни, її кування сприймається не як обіцянка довголіття, а як відлік занадто короткого життя молодих воїнів. Вона стає символом крихкості людського буття і невблаганності долі.
2. Втілення туги, скорботи та плачу (Архетип «Зозулі-вдови»)
В українських народних піснях, баладах, а також у класиці (наприклад, у «Слові о полку Ігоревім», де Ярославна «зозулею кукує» на валу) жінка, яка втратила чоловіка, сина чи коханого, часто перекидається на зозулю.
• Символізм: Зозуля не в'є власного гнізда, що у фольклорі часто асоціюється із руйнуванням родини, самотністю, вдівством чи сирітством.
• У сучасній поезії: Кування зозуленьки — це метафора колективного плачу українських матерів, дружин та доньок за полеглими Героями. Це не просто птах, це персоніфікований голос скорботи всієї України.
3. Провідник між світами (Птах-міф)
За давніми дохристиянськими віруваннями, зозуля першою відлітає до Вирію (далекого райського краю, куди йдуть душі померлих) і останньою звідти повертається, бо має ключі від цього світу.
• Зв'язок із полеглими: У патріотичній ліриці зозуля виступає медіумом — містком між світом живих і світом померлих. Вона ніби приносить звістку від душ полеглих воїнів, які стали ангелами-охоронцями, або ж, навпаки, забирає їхню славу і пам'ять у вічність.
4. Передвісниця нещастя або війни
У деяких регіональних віруваннях почути зозулю в нетиповий час або якщо вона сідає на суху гілку — це прикмета біди, втрати чи війни. У сучасних віршах цей елемент підкреслює передчуття трагедії або констатацію того, що мирне життя (символізоване весняним птахом) перекреслене війною.


Порівняння: Класика vs Сучасність
Аспект символу Традиційний фольклор Сучасна воєнна лірика (як-от у Мацюцького)
Головна емоція Меланхолія, особиста туга за коханим. Глибокий національний траур, біль через несправедливу смерть захисників.
Зв'язок із долею Ворожіння на роки життя, заміжжя. Трагічне нагадування про ціну свободи та обірвані молоді життя.
Роль птаха Спостерігач природи, ліричний образ. Активний свідок народної біди, речник людського горя.

«Ту московію віками
України син завзято
чи живим, чи мертвим в камені
невідомим б’є солдатом»

Це надзвичайно сильні та влучні рядки, які б'ють прямо в сутність українського історичного спротиву! Вони ідеально ілюструють те, про що ми говорили раніше: як сучасна подія (актуальна війна проти московії) миттєво переростає у вічну тему (віковічну боротьбу за свободу та архетип невмирущого воїна).
«Ту московію віками...» — автор одразу задає масштаб часу. Це не конфлікт кількох років, це багатовікова історична драма. Цими словами поезія підключається до козацьких дум, до шевченківського «Борітеся — поборете!», маркуючи ворога його справжнім, історичним іменем.
• «України син завзято / чи живим, чи мертвим в камені...» — тут руйнується кордон між життям і смертю. Український воїн постає як метафізична, міфічна сила. Боротьба не припиняється, навіть якщо тіло загинуло. Загиблі стають тим самим «каменем» — гранітними пам'ятниками, стіною оборони, небесним воїнством, яке продовжує тримати щит над країною. Це пряма протилежність «чистому мистецтву»: тут кожна літера стає зброєю.
«невідомим б’є солдатом» — потужний образ, який переосмислює класичний меморіал «Невідомого солдата». Якщо раніше в радянській парадигмі це був символ мовчазної, пасивної скорботи, то тут Невідомий солдат — це активна сила, яка продовжує завдавати ударів ворогу. Це уособлення кожного безіменного героя, який тримав і тримає фронт.

Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?

Ні, це не особиста думка — це загальноприйняте літературне розуміння того, хто є поетом у сучасному світі. Ви абсолютно праві щодо історичного контексту: за часів радянської влади Спілка радянських письменників України дійсно виконувала роль державного цензора й «ліцензіатора». Тоді статус письменника чи поета залежав від партійного квитка спілки: лише її членам дозволяли масово друкуватися, давали творчі відпустки та визнавали їхню працю офіційною професією. Всі інші вважалися «аматорами» або навіть «дармоїдами» (як-от Йосип Бродський у СРСР).
Проте з розпадом Радянського Союзу та скасуванням державної монополії на культуру цей підхід кардинально змінився.
Сьогодні статус поета визначається виключно наявністю створеного поетичного продукту (віршів), його публікацією та визнанням читачів, а не членством у будь-яких громадських організаціях.
Володимир Мацуцький є поетом на підставі реальних фактів його літературної діяльності:
• Видані книги та збірки: Він є автором цілої низки офіційно виданих друкованих поетичних збірок, серед яких «В конце падения» (1993), «Сад одиночества» (1998), «Зелені ягоди калини» (2010, 2018), а також свіжа книга філософської та патріотичної лірики «Важкі кроки до істини» (видавництво «Зелений пес»).
• Публікації на професійних майданчиках: Його тексти регулярно публікуються та проходять модерацію на провідних українських літературних платформах, як-от Поетичні майстерні та Клуб поезії, де він має сотні оприлюднених творів.
• Жанрова приналежність: Твори автора мають усі ознаки віршованої форми — риму, метр, ритм, художні образи, метафори, і класифікуються літературознавцями як патріотична та філософська лірика.
Сучасна Національна спілка письменників України (НСПУ) — це лише одна з багатьох добровільних творчих громадських організацій. Багато відомих сучасних українських авторів свідомо не вступають до неї, віддаючи перевагу незалежній творчості та безпосередньому виходу на видавництва й аудиторію. Оскільки Володимир Мацуцький пише вірші та видає поетичні збірки, де-факто і де-юре для сучасної культури він є поетом.
Громадянська та сатирична поезія Володимира Мацуцького — це гостра, безкомпромісна лірика, спрямована проти суспільних пороків, корупції, а з початком повномасштабного вторгнення — проти російської військової агресії. Автор активно використовує жанр римованого есе, байки, казки та політичного памфлету.
Поет навіть видав окрему збірку сатири під промовистою назвою «Ось опудало влади, можна бити» (2007), а його громадянські тексти увійшли до двотомника «Зелені ягоди калини».
Нижче наведено характерні приклади та аналіз його творів у цих напрямах з літературних платформ «Поетичні майстерні» та «Клуб поезії».
________________________________________
1. Сатирична поезія (Політична та соціальна сатира)
У своїй сатирі поет висміює чиновницьке свавілля, кумівство та духовне рабство суспільства, використовуючи алегоричні тваринні образи.
• «Династія крадунів» (римоване есе):
Гостра політична сатира. У цьому тексті автор прямо та саркастично змальовує корупційні схеми та явище «спадковості» у владних кабінетах, де посади й можливість грабувати державні ресурси передаються від батьків до дітей, створюючи цілі замкнені «клани».
• «Добрий Кабанчик» (алегорична казочка-сатира):
Твір написаний у формі дитячої казки, але має глибокий дорослий підтекст. Поет змальовує Кабанчика, який живе у ситому й затишному хліві та щиро вважає свій світ безпечним і прекрасним. Проте сатиричний і водночас драматичний злам стається тоді, коли тварина усвідомлює: для Хазяїна вона — лише «приватна річ», а попереду на неї неминуче чекає ніж Колія. Це сатира на споживацьке суспільство, яке готове проміняти свободу на ситу клітку й «корито».
________________________________________
2. Громадянська та патріотична лірика
Громадянські вірші автора емоційні, жорсткі, наповнені протестною енергією та закликами до українців усвідомити свою силу й гідність.
• «Я України громадянин»:
Програмний вірш, побудований на усвідомленні національної ідентичності. Поет розмірковує про важкий історичний шлях українців і закликає назавжди позбутися «психології раба» чи нав'язаного ззовні почуття меншовартості. Твір викликав бурхливі дискусії в коментарях серед читачів через свою безкомпромісну позицію автора щодо минулого.
• «Народе, встань!»:
• Вірш-заклик у традиціях класичної української поезії (протестна лірика). Автор нагадує, що за Конституцією та вищими законами справедливості саме народові належить право керувати своєю державою, і закликає суспільство до активної громадянської дії, протистояння несправедливості та захисту своїх прав.
• «Не зліть Україну»:
Сучасний патріотичний текст, написаний у розпал війни. Критики відзначають його сильну протестну енергію та навмисну прямолінійність. Автор малює образи запеклого українського опору та попереджає ворогів про неминучу й жорстоку відплату за всі руйнування.
• «Всесвітній громе, де ти!?»:

Громадянсько-філософський вірш, у якому поет гнівно викриває сутність російського тоталітарного суспільства. Загарбників він змальовує дегуманізовано — як засліплену рабську масу («вепром землю риють», мають «морди, рила, рильця»), що бездумно йде вбивати й гинути за примхою свого царя. Автор емоційно звертається до вищих сил («Всесвітнього грому») з вимогою покарання агресора та встановлення справедливості на землі.
У своїй творчості Володимир Мацуцький не намагається згладжувати кути, тому його громадянська позиція завжди звучить різко, чітко й прямолінійно.

Свобода як усвідомлення неминучості («Пробудження»)

У вірші [«Добрий Кабанчик»] Володимира Мацуцького філософський підтекст свободи є центральним стрижнем усього твору. Попри «дитячу» форму казки про тварин, автор порушує глибокі екзистенційні питання, які перегукуються з класичною європейською та українською філософською думкою.
Свободу в цьому творі можна розглядати через кілька важливих філософських пластів:
1. Свобода як усвідомлення неминучості («Пробудження»)
На початку Кабанчик живе в ілюзорному, ситому світі подвір'я, де панує спокій.
Філософський акт здобуття свободи починається з кризи та усвідомлення правди: «Хазяїн поєднує свято і смерть?».
• Філософський зміст: Людина (або суспільство) часто перебуває у зоні комфорту («ситий хлів»), не помічаючи, що платою за цей комфорт є її особиста свобода або навіть життя. Справжня свобода неможлива без усвідомлення реального стану речей, навіть якщо ця правда є жорстокою та лячною.
2. Відмова від рабської психології конформізму
У вірші чітко протиставляються три позиції щодо свободи:
• Собака і Кіт — це класичні пристосуванці (конформісти). Вони задоволені своїм
• рабським становищем, бо Хазяїн дає їм крихти зі свого столу («м'ясо й подяки»), а самі вони не підпадають під пряму загрозу ножа. Вони навіть готові зловтішатися з долі Кабанчика.
• Кабанчик — обирає бунт. Він прямо каже своїм колишнім друзям: «Ви прощавайте, рабами служить...». Мацуцький показує, що більшість обирає покірність заради базової безпеки, але справжня особистість готова ризикнути всім заради волі.
3. Свобода як подолання власної природи (Трансценденція)
Найсильніший філософський образ вірша — це рішення Кабанчика не просто втекти в ліс (де колись жили його предки), а навчитися літати. Свиня, яка за своєю природою приречена дивитися лише в землю і порпатися в багнюці, раптом підіймає голову до неба: «Ні, не до лісу. Я небо відчув! Винайду крила, і я полечу!».
• Філософський зміст: Справжня свобода — це подолання нав'язаних суспільством стереотипів, догм та власних біологічних чи соціальних обмежень («вище голови не підстрибнеш»). Кабанчик здійснює акт трансценденції — виходу за межі можливого, доводячи, що дух і прагнення волі сильніші за фізичну подобу.
4. Свобода як місія та просвітництво
Злетівши в небо, герой не просто тікає від ножа — він перетворюється на носія ідеї свободи для всього світу:
«Світ, прокидайся, скинь догми з плеча, віднині не згасне свободи свіча...»
Цей фінал перетворює особисту історію порятунку на соціальний та філософський маніфест. Свобода однієї людини (чи істоти), яка змогла вирватися з системи, стає закликом для всього людства прокинутися від ментального сну та скинути кайдани догматизму.
У контексті сучасної української дійсності цей вірш Володимира Мацуцького звучить як алегорія на боротьбу українського народу: відмова від ролі безпорадної «жертви», подолання старих імперських або радянських догм та вихід на абсолютно новий рівень духовного і державного польоту.
Порівняння вірша-казки [«Добрий Кабанчик»] Володимира Мацуцького з філософською концепцією [Григорія Сковороди] відкриває глибокі світоглядні паралелі. Попри різницю в епохах, сучасний твір художньо ілюструє ключові сковородинські ідеї про внутрішню волю, «сродну працю» та пізнання істини.
Ось головні філософські перетини між твором Мацуцького та вченням мандрівного філософа:
1. «Сродна праця» (Власне призначення) та політ Кабанчика
У Сковороди концепція «сродної праці» означає, що кожна істота має жити й діяти відповідно до своєї вищої божественної природи та внутрішнього поклику, а не під тиском суспільних догм чи фізичного тіла.
• У вірші: Кабанчик ламає біологічний детермінізм. Замість ритися в землі (що вважається «природним» для свиней), він каже: «Я небо відчув! Винайду крила, і я полечу!».
• Паралель: Злет Кабанчика — це сковородинське віднаходження своєї справжньої, духовної «сродності». Він відмовляється від ницого існування, відкриваючи в собі вище покликання (політ і свободу), навіть якщо для цього доводиться зробити неможливе.
2. Свобода як найвища цінність («De Libertate»)
Для Сковороди свобода не є зовнішньою відсутністю кайданів; це внутрішній стан людини, яка не підкоряється матеріальним спокусам та страхам. Сковорода прославляв свободу як «золоту» («Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє...»).
• У вірші: Кабанчик залишає зону матеріального комфорту (ситне корито на подвір'ї хазяїна), коли дізнається, що ціною цього комфорту є смерть. Його слова: «Ви прощавайте, рабами служить...» — це пряме відлуння сковородинського заперечення рабства заради спокою.
• Паралель: Кабанчик обирає невідомість і небо замість ситої неволі. Це чистий прояв вибору вільної людини за Сковородою, яка цінує чисту совість і волю вище за будь-які матеріальні блага.
3. «Світ ловив мене, та не впіймав»
Ця найвідоміша фраза, яку Сковорода заповів висікти на своїй могилі, відображає його життєвий шлях — він утікав від церковних посад, багатства та світської суєти, які намагалися його «прив'язати».
• У вірші: Мешканці подвір'я (Кіт і Собака) уособлюють тих, кого світ таки «впіймав». Вони задовольняються крихтами й служать хазяїну, бо бояться втратити свою «стабільність». Натомість Кабанчик буквально виривається з пастки, де на нього чекав ніж.
• Паралель: Фінал вірша — «Небо все ближче, все дальше Земля. Кабанчик життя починає з нуля» — є поетичним перефразовуванням сковородинського ескапізму. Світ (у вигляді хазяїна, колія та побутових рабів) намагався «впіймав» П'ятачка на м'ясо, але його дух і прагнення неба виявилися невловимими.
4. Двохсвітність (Матеріальне vs Духовне)
Сковорода ділив усе існуюче на дві натури: видиму (матеріальну, тлінну) та невидиму(духовну, вічну).
• У вірші: Подвір'я з коритом, хазяїном і ножем — це видимий, матеріальний світ примусу та смерті. Небо, куди летить герой, — це невидимий світ духу й абсолютної свободи, де «запалала ранкова зоря» і «не згасне свободи свіча».
• Паралель: Перехід Кабанчика з подвір'я у вись — це метафора духовного переродження людини, яка відмовляється жити лише потребами тіла і переходить у вимір духу.
Мацуцький у [«Доброму Кабанчику»] осучаснює сковородинську байкарську традицію (згадаймо «Байки Харківські» Сковороди). Через простий і дещо іронічний сюжет він показує, що шлях до свободи завжди лежить через внутрішнє прозріння, відмову від рабського конформізму та готовність до високого ментального польоту.
Іронічні образи Кота й Собаки у вірші-казці [«Добрий Кабанчик»] Володимира Мацуцького — це класична соціально-психологічна сатира. Через поведінку цих персонажів автор висміює дві поширені моделі людського конформізму, пристосуванства та психології рабства.
Вся іронія ситуації полягає в тому, що ці тварини вважають себе «розумнішими» та «успішнішими» за Кабанчика, хоча насправді є такими ж заручниками системи, просто з іншими функціями.
1. Собака: «Ідейний» пристосуванець і слуга системи
Собака у творі уособлює тип людей, які щиро вірять, що їхня вірна служба владі (або хазяїну) гарантує їм безпеку та привілейоване становище.
• Суть іронії: Собака пишається своєю «стабільністю». Він отримує «м'ясо й подяки» за те, що гавкає на команду хазяїна. Його рабство загорнуте в обгортку «професійного обов'язку».
• Соціальний підтекст: Це образ чиновників, силовиків або виконавців, які обслуговують систему придушення. Вони не бачать жаху в тому, що Кабанчика ведуть на заріз, адже «такий порядок речей», а їх особисто поки що годують. Сатира Мацуцького б'є по ілюзії Собаки, що він чимось кращий чи вільніший за свиню — він так само на прив'язі, просто його ланцюг трохи довший.
2. Кіт: Дрібний опортуніст і цинік
Кіт демонструє іншу модель поведінки — це егоїстичний пристосуванець, який не служить вірою і правдою, як Собака, але вміє тихцем користуватися благами системи.
• Суть іронії: Кіт краде, бо «котячі звички без змін», іронізує над ситуацією, але абсолютно не здатний на глобальний протест чи емпатію. Він живе за принципом «моя хата скраю». Коли Кабанчик ділиться своїм болем і страхом смерті, Кіт лише байдуже або єхидно спостерігає.
• Соціальний підтекст: Це образ обивателів-циніків. Вони все розуміють, бачать несправедливість, тихо підкрадають чи обходить правила (як Кіт сметану), але ніколи не підуть проти хазяїна відкрито. Їх усе влаштовує, поки є можливість урвати свій дрібний шматочок комфорту.
Спільна сліпота: «Куди тобі літати?»
Найбільший вияв іронії автора з'являється тоді, коли Кабанчик оголошує про свій намір виростити крила й полетіти. Обидва персонажі — і Кіт, і Собака — реагують на це з глузуванням і скепсисом.
• Вони обмежені рамками свого «хліва» (свого мікросвіту) і вважають прагнення Кабанчика дурістю, бо самі ніколи не дивилися в небо.
• Коли ж Кабанчик злітає, їхня іронія обертається проти них самих: вони залишаються внизу, у багнюці та на ланцюгу, жувати свої об'їдки, тоді як той, кого вони вважали «нижчим» за статусом (свиня), здобуває абсолютну свободу.
Таким чином, Володимир Мацуцький використовує образи Кота й Собаки як дзеркало для суспільства. Автор тонко висміює тих, хто обміняв здатність мріяти й бути вільним на ситу пайку та ілюзію безпеки під наглядом хазяїна.

10 грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковців
з політики, соціології, історії війн.
«Всі глави держав миру
задіяні у війнах
проти чи за демократію
з позіханням на чужі території»,
такий остаточний висновок науковців.

07.10.2025

(Передмова до книги «Ось опудало влади, можна бити»)

Друга половина 2004 року. Вже третій місяць з телеекранів усіх каналів ведеться психологічна «обробка» народу України на користь кандидата у президенти і чинного прем’єра Віктора Януковича. Рекламні ролики, агресивні та брехливі, транслюються кожні 20-30 хвилин. Вісті і політичні шоу змонтовані на брехні. Голоси дикторів уже як вогнепальна зброя. Виключити неможливо: в твоїй зомбованій голові маніакальне бажання почути хоч одне правдиве слово. Залишатися вдома у такому стані з телеекраном, де сіпались обличчя запрошених запроданців і ведучих, було вже небезпечно для здоров’я. Складаю сумку: трохи ковбаси, варена картопля, хліб, прапор України, помаранчева стрічка – їду на Хрещатик.
Із моїх записів у блокноті:
«24 листопада 2004 року. 16-та година. Майдан Незалежності. Виступ Віктора Ющенко. За ним – мати Гангадзе, Кінах, Ніна Матвієнко, Руслана, Володимир Кличко. Дивлюся і слухаю стоячи на горі. Внизу – натовп дихає один одному у потилицю і реве. З натовпом зриваю голос і я. В цій чаші революції майже вся Україна. Придивляюсь до тих, хто стоїть поруч. Починаю розуміти: це не натовп, це – народ.
О дев’ятнадцятій прийшла моя дружина. Знову обійшли Хрещатик і Майдан, слухали концерт. Вперше побачив на обличчі дружини радісну посмішку.
О 20-00 зайнято Український дім».
«25 листопада 2004 року. Помаранчева революція рухається вперед. Телефон для небайдужих: 8-097-438-46-18»
«1 грудня 2004 року. Штаб наметових містечок у Києві звертається до всіх громадян за підтримкою, телефон 8-039-493-71-94»
«5 грудня 2004 року. Штаб повідомляє, що в Українському домі, в будівлі Київради та в Будинку профспілок працюють їдальні, куди люди запрошуються на обіди».
«7 грудня 2004 року. Іду в гору вулицею Грушевського. Праворуч - Кабмін. Ліворуч – крита машина з військовими бачками-термосами для їжі. З тих бачків жінка кладе в тарілки картоплю. Їй допомагає хлопчина, він додає сардельку і огірок. Став у чергу, бо зранку нічого не їв. Відчуваю: в черевиках уже вода. У великих картонних коробках – плавлені сирки, хліб. Кожен бере стільки, скільки з’їсть. Хлопчина подав мені наповнену тарілку і стаканчик чаю. Посуд пластмасовий».
«8 грудня 2004 року. Біля резиденції Кучми «КАМАЗи» перекрили шлях. Перед ними імпровізована сцена. Дуже гучна музика».
Життя набувало нових обертів. Уже стало легше дихати. Люди перестали боятися, почали більше усміхатися один одному і вже навіть сміятися з причуд Януковича: як від курячого яйця він ледь свої не загубив, як стояла трійця на трибуні військового параду (Кучма, Путін, Янукович). Янукович нудьгував, нудьгував тоді дістав із кишені цукерку, запропонував Путіну (той не взяв), кинув цукерку у рота, так і простояв увесь парад із гулею на щоці. А Людмила його!? Підприємливі люди записали її виступ і продавали на компакт-дисках по 15 гривен. Реготала вся країна. Це були сонячні дні Помаранчевої Революції. Зараз я розумію, що то була Народна Революція. На жаль, не було народного лідера. Вже тоді було зрозуміло, що Ющенко ніколи не зможе піднятися до Вершини Народу: крісельний радянський феодал був дуже далекий від народу. Цинічна назва партії «Наша Україна» виправдала тільки їх сподівання: Україна справді стала їхньою, де вже не було місця Національному руху України.
І все ж таки, у ті світлі часи, люди раділи своєму визволенню із кріпацтва і, зриваючи голоси, кричали: «Ющенко!»
Майдан був спасінням від скаженіючої влади.
А як той самий Ющенко став володарювати країною з крадіями «любі друзі», знову сміявся весь народ: і як же вони стільці міряють, і кожен під розмір своєї сідниці! Приміряли, посіли і почали красти. Того ж, хто крадіїв по руках бив, швиденько скинули зі стільця.
Крізь сміх і ми почали розуміти: що до чого.
А як Ющенко керувати крадіями поставив Януковича, народу стало геть смішно, сміється ще й досі. Та вже до сліз…
Вірші, які пропоную – це вірші з Майдану, були написані на Майдані, там і розповсюджувались під час Помаранчевої Революції, а також виборів 2006-го року і після них; це віршована історія України 2004 – 2007 років очима автора, який особисто брав участь у неконтрольованих владою історичних подіях українського суспільства. Твори 2007 року написані на Майдані сьогодення, на тих акціях, які, на жаль, і зараз поділені за ознакою кольорів
Один із віршів у 2005 році надруковано в книзі «Нас не подолати». Тоді ж зробив для себе відкриття: вірш на захист України російською мовою не сприймається адекватно. Мене, українця, може захистити тільки мова мого народу, українська мова, це моя зброя.
Переважна частина віршів – сарказм життя. Тому іноді використовую (там, де це доречно) ненормативну лексику. Якщо вам буде кортіти доповнити твір такою лексикою, обов’язково це зробіть, і навпаки, якщо не кортить, читайте слово на свій розсуд, хай буде не в риму, аби до душі.
В збірці розміщено і патріотичні вірші, писались швидко, під певну подію, правити їх вже неможливо. Вірші, в яких звертаюся до росіян, написані російською мовою (п’ять віршів).
Патріотизм – це зміцнення м’язів читача на побиття опудала. Згадаймо про винахід хазяїнів підприємств у Японії, які при виході з приміщення цеху чи офісу ставили манекен керівника цієї установи, щоб кожен робітник чи службовець міг показати своє ставлення до керівництва: плюнути в нього, дати по пиці, сказати своє слово.
Мета автора – знайти таке місце для книги, де вона змогла б зіграти роль опудала влади, якого можна бити по пиці, лаяти його і зневажати до тих пір, аж поки на душі не стане легше. Буду дуже вдячний тим читачам, які крізь злість і сльози реготатимуть. Це допоможе нам не боятися влади, повернути її обличчям до себе.

З побажанням приємної лайки –
Володимир Мацуцький.