Кілер примружено цілився,
Місто байдуже дивилося,
Хмара спокійно пливла...
Жінка всміхнулась, вітаючись,
Смерть заплющила очі -
Куля втекла з траєкторії,
Дзенькнула в стовбур кленовий...
... Хмара спокійно пливла.
19.07.2024

Кульбабки ще цвітуть...
Ще світла мить минає,
перечіпляючись об наші сподівання,
вгрузаючи в піски сипких ілюзій,
не обіцяючи ніяких молитов
у тому сховищі,
де невблаганний час
заархівує мегабайти болю...
2014

Ісусе Христе, Боже, Царю слави!
Звільни ти душі наших всіх загиблих
Од вогняної вічної безодні.
Не допусти, аби поглинув Тартар,
Не дай, аби поринули у морок,
у забуття, у чорні сіті брехень.
Простеж, щоби архістратиг Михайло
До них спустився із воріт тих Ляцьких,
Провів усіх їх у Долину світла,
Яку обіцяно невинно убієнним....
Даруй їм спокій назавжди, о Боже,
І світлу пам"ять у віках даруй!
А нам, живим, допоки ми живі -
щодня День Гніву,
сил нам дай для помсти...
Quia pius es.
Ти, Боже, мусиш
це для нас,
ти мусиш!
#словаВасилинаІванина

спопелілі
слова

зламані
вихором злим
дерева

сирени-сирени-сирени

руїни-руїни-руїни

обвуглені поцілунки
останні обійми

розчахнений світ не зростеться

рятуємо гнізда пташині
і росяні ранки
рятуємо землю свою
2014-2022

барви вбирають очі,
заполоняють подих,
бачу крізь скельце пляшкове
трави, і небо, й води,
пес недовірливо щулиться,
білий метелик мигне,
в світі цьому шаленому
в січні сіро-скаженому,
Боже, храни мене...

...........................................
Літо чіпляється за серпень
чіпляється з усіх сил
в"юнкими пагонами гліцинії,
крихкими стеблами винограду,
підступними колючками ожини,
сивими стеблами полину,
вузлуватими петровими батогами,
високими золотими різками -
літо чіпляється
з усіх сил
за лагідні сонячні промені,
за дзвінкотливі дощові струни,
за павутиння туманне...
Літо спішить набутися,
літо чіпляється
з відчаю
за нетривке кохання,
наче цей серпень востаннє
2019
..................

Шалена сакура
не зважає на пори року,
щоразу рожевим туманом
стрічає своє кохання -
зрадливого вітра з далеких країв, -
а він щороку прилітає
аж тричі:
у квітні
леготом ніжним-преніжним тулився до неї
(таж усі весною нестямно кохаються,
аж поки жагучий шал спливе за водою).
І в листопаді
зненацька привіявся звідкись,
милував-огортав буйними крильми,
спізнілою пристрастю опікаючи.
А вона, листочки ронячи,
знову
усім на диво
рожевим цвітом стрічала його.
І в січні
приплентався пізно,
притихнувши втомлено на її обважнілім від снігу плечі
(чого там уже ревнувати, коли посріблені скроні?).
Відпочине оце
та й повіється
в безвість,
а услід йому
кілька рожевих пелюсток
сльозинками скрапнуть на сніг.
…та й по всьому…
Закохана сакура
щоразу цвіте для нього,
всупереч усім космічним законам,
ніяковіючи
під заздрісно-лютими поглядами
сусідських молодиць,
що одягають рожеві шати лише у квітні.
А знаєте,
хтось просто не взяв до уваги wind rose,
коли посадив чужинку
отут на мукачівській площі.
Шалена сакура - й зрадливий вітер…

Сумна банальність…
Шалена ніжінсть...

ожеледиця жебрає
на роздоріжжі
_хоч би одненьку жертву_
тихо канючить
ловлячи зустрічні погляди
подайте не минайте
падайте не кружляйте
/обхідних шляхів не буває
коли життєва негода/
підступно скалиться
пригрожуючи
услід перехожим
мовляв
недалеко втечете від мене
а
лисини льоду на міських калюжах
срібним полиском
підморгують
невдахам:
ану ж,
чи піднімешся
самостійно,
а чи
розсиплешся вдрузки
на ковзаниці лютій

..у мовчазнім чеканні стільки всього –
терплячості, непевності,
підозри,
що ти нетрібна,
мов ота ялиця,
в якої стовбур скривило від бурі.
...який хосен із неї – ні краси,
(та й кожен відвертається байдужо),
ні дошки рівної котромусь майстру...
Хіба вогонь їй радий трохи буде -
запалим ватру, хай осяє темінь...
...у цих снігах бездонних і безмежних
лише чугайстер прибреде на вогник.
Скалові ж дрова пирскають завзято,
стрибають іскри навсібіч безкарно,
ще необачно в очі шугоне,
тож бережися, відступись, чугайстре.
Ялицеві дрова згорають швидко –
отак стече сльозою дух живиці -
і все...
І все, о мій зимовий друже.
Не вір ялиці.
Мало в ній тепла...

о пізня ніжність безборонна -
невже обійми крижані
до ранку знищать всі надії?

і мокрий сніг летить навскіс у світлі ліхтаря

сльози туману
в тенетах тернових
на обочи осінь збирає...
.......
терпко на серці
й платина тернова плечі не гріє...

вітер шпурляє крізь темінь
незгаслі зорини
голі дерева
малюють у хмарах розпуку

Місяць уповні минеться –
копатиму корінь
приворот-зілля
чи стане для нас порятунком

вшию в подолок шматочок
гіркого любистку
кажуть, помічне

а ще приготую настою
рекомендовану дозу
краще було би й не знати

гострим ножем посікти
на дрібенькі осколки
пригорщу кореню
вкину на склянку окропу
меду осіннього трішки
й рвптову сльозину
питимеш спрагло
не опирайся спокусі
пахощі прянощі
терпко і солодко-гірко
знаю мій любку
- ніколи мене не покинеш
спогад
весною зросте
кучерявим любистком

...
позбираю всі яблука
що встелили траву в саду
росяно духмяніючи
аж до тієї зірки
яка повинна
неодмінно
повільно
падати крізь небо нічне серпневе
аби ми встигли сийночи
загадати бажання
як і годиться на Спаса
спасен хто терпен
...
соковитими бризками
розлітаються всесвітом
кожній зустрічній кометі
наворожують вірного астероїда
яблука з мого саду
аж до самого світання
освіжаючи коханців
втамовують спрагу пристрасті
...
завтра сушитиму порізані яблука
на сонці гарячому
вдихаючи невловимий запах
наших пошматованих надій

у серпні
на Бабиному
погари
гострі пазурці
ожини
витинають узори
кривавої мінти
на моїх руках
а
звивисті гадюки стебел
пекуче хапають за ноги
а
чорні манливі ягоди
м’якнуть на сонці пекучому
треба встигнути їх зібрати
ачей пригодяться,
любку,
аби взимку бути спокійною
як оця серпнева гадина
на свіжому пні

Минули чари червня
жовкнуть ниви
і липи відцвіли
і стихли зливи
спекотні дні
гірчать
пече жалива
обабіч стежечки
полин вже сивий

...з ким обіймаєшся
у липні,
мій зрадливий ?

у лікарняному парку
сьогодні
траву косили
зранку
в сріблястих росах
сизі стинали стебла

сонце
спиналося в небі
вище і вище й вище
сушить
серце тривога
сушить
проміння сіно
сонцестояння літнє
смерть причаїлась до ночі
2017

...сніг нишком зник,
розтанув, здимів,
щез раптово-
і їм самотньо,
їм незвично й страшно...
...підсніжники
на помежів"ї
зими й весни,
поміж
останніми сутінками лютого
і
першими світанками березня
без снігу щуляться
розгублені й сумні -
неначе в сиротинці дітлахи...

минаємо
омани і надії
молитви тихі
хитрі ностальгії
довіри зради
світлі надвечір"я
дощі осінні
о моє Міжгір"я
і сірі парасолі
сірі будні
в калюжах бризки
зустріч коло дуба
а музика минулого лунає
....життя люблю
але чому ж минаю?..
2016

..у мовчазнім чеканні стільки всього –
терплячості, непевності,
підозри,
що ти нетрібна,
мов ота ялиця,
що в неї стовбур скривило від бурі,
який хосен із неї – ні краси,
бо кожен відвертається байдужо,
ні дошки рівної...
Хіба вогонь їй радий дуже буде -
запалим ватру, хай осяє темінь...
Скалові ж дрова пирскають завзято,
згорають швидко –
мало з них тепла...

зупинитися зранку на стежці
дати напитися студеного буркуту
спраглому серпню,
що петровими батогами
поганяє Божу черідку
все вище і вище
в захмарні полонин
/////////////////////////////



...Отже, коханий,
цей вітер полиново-маковий,
чорнобривцево-маковий,
а ще чебрецево-мелісовий -
лагідний, лагідний,лагідний вітер,
з присмаком холоду м"яти і спраги цінторії
й трішечки хмелю, отого,
що шал притамовує...
Серпень згасає,
сахається серце розлуки,
тільки молитва невпинна про мир і про тебе...
Знаєш, у нас соковитіють, спіють
і падають яблука,
і щільники вже жагою медовою повні,
тож не питай, -
не зізнаюсь однак,
чи смакує
ця полиново-медово- нестерпно- хмільна гіркота...
--

спопелілі
слова
зламані вихором злим
дерева
руїни безкрайні
обвуглені поцілунки
розчахнений світ не зростеться

а де ж пташині гнізда
і росяні ранки

світлого дощику дещиця
хлюпне хапливо на трави
сонячний зайчик заблуканий
вмиється краплями світлими
2013

Dorota Jaworska
[PODARTA MILOSC]

jesli juz sie nie da
zalatac starej milosci
przedza dobrych wspomnien
przykryc aplikacja
z dawnych dni
zeszyc oba brzegi
samotnosci
mocno spiac agrafka
z tamtych nocy
trzeba bedzie
ze zdecydowaniem krawcowej
wyciac te podarta milosc
z mego serca

...........
Переклад українською
***
І якщо ж ніяк не вдасться
залатати старе кохання
нитками гарних споминів
прикрити аплікацією
з давніх днів
з’єднати обидва береги
самотності
міцно скріпивши шпилькою
ще з тамтих ночей
то доведеться
як справжній кравчині
витяти те подерте кохання
зі свого серця

липень, 2012

ще одна спроба, за варіантом оригіналу, наданим пані Ілоною
:)
і якщо ж не вдасться
залатати старе кохання
рештками добрих споминів
прикрити аплікацією
з добрих днів
з’єднати обидва береги
нашої самотності
міцно скріпивши шпилькою
ще з тих хмільних ночей
треба буде
як вправній кравчині
витяти те кохання
з мого подертого серця

КРАСИМИР ГЕОРГІЄВ
ПЪЛНОЛУНИЕ
Така ме стиска в шепите си съдбата,
така ме премятат и тия, и ония,
че ми иде да се озъбя на луната
и като вълк да вия.
..............

Переклад із болгарської
***
У жменях стисла доля, як в лещатах,
помітуються мною так жорстоко,
аж хочеться на місяць вискалятись
і вити вовком...

.. моя неволя
зойкнула
навсібіч
друзками
кришталевого черевичка

тепер
бігатиму босоніж
на побачення
до тебе
обціловуй зранені ніжки

... ув осінньому попелі
тліє іще з ранньої весни
манюсінька іскорка

(а ми ж палили
сухе гіляччя в садах)

зберігає невичахлий жар
двох сердець

(а ми ж білили деревцята
аби сонце не опекло
їх тоненьку кору)

роздмухуємо сирі дрова
сподіваючись
хоча б на бліденьке полум’я
ачей
вижене їдкий дим
що сльозами опікає очі

(а ми ж визбирали всю падалицю
аби яблученятка
на підвіконнях
осявали осінній світ)

але ж мряка неспасенна
чи то світає
чи й сутеніє
одначе
пізно

..у гамівній сорочці здорового глузду,
люб*язно затягнутій любком якнайтугіше,
пакуючи в комірчину
із минулого життя
на зиму прийдешню
батарею банок джему
із вишеньок перестиглих
упереміш
із недозрілими райськими яблучками (чи то пак асорті),
після усіх неймовірних осяянь і щасливих сонячних ударів
– згідно з теорією Буніна –
боюся смертельно отого вечорового люстерка,
твердо обіцяного в подарунок
іще майбутньої осені
Анною Мудрою,
а
липневі зливи липам листя змили,
голівонько моя,
що ж ти накоїла,
невінчана любов – це лиш Любов, серденько?
(Та скільки там того й було
милування-цілування,
від вечора лиш до рання,
а
літній день безконечно довгий,
та все ж
у гамівній сорочці здорового глузду,
тугенько затягнутій любком аж вдосвіта,
безпечно почуватися нікому не потрібною,
адже
урвалася струна, що май файно гула)
та й по всьому...
***

ВЕРХОВИНКА
... взимку я замерзаю без тебе – і грудень
тихо в сон мій прийде, заколише ласкаво
і лишить
дрібку ніжності сніжної,
віко сивого-сивого суму...
Чи ти любиш цей сніг, цей мороз, оцей біль,
цю самотність – усюди?

ГАННА ОСАДКО
...ледь тепла грубка, грубий светер, грудень
калатальцем калатає надворі,
на пальці хукає і потемки шкребе
у шибку закоцюблу...
звісно, пустиш,
бо що ж йому, блукальцеві без роду,
у цих снігах ходити до світання?
...запариш чаю - м"ята, материнка,
постелиш постіль білу, як душа...
найвище щастя - це відігрівати
руками_тілом_серцем золотим
отого, що...
отого, з ким...
до кого...
отого,
що ім"я його
мовчу...

ВЕРХОВИНКА
...мовчу й чекаю...
Грудню сивобровий,
мій хлопчику заблуканий, далекий,
проталини на шибці закоцюблій –
сніжить, сніжить і замітає стежку...
І пусто. Ні словечка, ні слідочка...
Приходь же, любий, не блукай світами.
...Докину дров у грубку, витру сльози.
Світає вже. Чекаю і мовчу...

2010-11

... у буденному графіку
до оскомини
чорно-білому
просто дешевші трафіки
тільки текст
і ніяких
цілунків обіймів дотиків
а якщо вже
неначе премія
за безсонну печальну ніч
чи за вечір в сльозах самотній
задзвенить телефон
о що ти
горло спазми враз перехоплять
і нічого йому не скажеш
не посмієш
свій чорний відчай
перелити в кохане серце
(не шкодуй йому,
Доле,
світла)
і признатись
що помираєш
це банально
але
не смішно...
2010

...не заблудися блудом піди
в неандерталь
а зі стіни
в тихій кімнаті
дзеркало
кішкою білою
чорно мурчатиме
туфельки скинеш
ноги опухли
спека
нарешті капці домашні
Боже
давно вже
розум утрачено
келих прозорий
прозою повен
напад сердечний
хто там безпечно
плаче
від радості чи від дубинки
дихай терпляче
лети до зупинки
може
карета з принцем
чекає
бачиш
і хмари злітаються
зграєю
молоти гупають
клепле коваль
доля-підкова
зубилася
вижити
можна
померти
в грізній країні
неандерталь

...жовте мереживо з чорними нитками срібним серпанком вже ранок мій виткано скільки ще сон мій кружлятиме вихором тихо мій жовтню весною ще дихаю літом жагучим шалію у пристрасті чорна мережка сріблиться
ах листя це...
2010

...конверти –
в архівних женевських папках
марки –
в музейному ліхтенштейні
а тут
за півкроку
до урвища
спинилася древня хатина
і листоноша не ходить
та вже ж і адреси немає
тільки
клята цивілізація
оманливо щирить ікла
бо знову
у пащі принтера
біло-пустельні аркуші
А-4
байдуже чекають
(їх не торкалась Твоя рука)
зранку емейлом
транс
портуєш серце
трансліт вмикаєш
щоб зрозуміти відповідь
написану мовою
планети Відчаю
що мандрує еліптичною орбітою
навколо зірки Байдужості
сузір’я Неминучості
... а в перших рядках...
... і в останніх рядках...
сльозинка розплавила літери
це так по-земному банально
аж оскомина
на душі

Старішаю
із кожною весною,–
ніякий макіяж
не приховає
ні гіркоти
у кутиках губів,
ні відчаю,
що в погляді струмує...
Старішаю
із кожною весною –
не бажана,
не люблена,
забута...
Та знову,
бачиш –
проліски
цвітуть...
2009

...Не тануть
скрижанілі сльози
пристрасного кохання
нанизані
на міцну шворку –
павутину сімейного обов’язку –
не тануть
у долонях
байдужості
не тануть
несказанно прекрасні
оці коштовні
перлинки
купи
будь ласка
бо ти
не зможеш
продешевити...
2009

на палітрі серця
змішати фарби почуттів
розписати
полотно ночі
синім по чорному
жовтим по чорному
....
нитку розлуки
до нитки чекання
жовту до синьої
синю до жовтої
вишити древнім узором
чорне полотно ночі
....
чи зможемо з хаосу
клаптів
галактик
створити
єдиний всесвіт
.....
космос кохання – це
злагода
серця і слова
тіла й душі
чуєш
отож