Віршики, телеграми, розтрощені диски Менсона,
вона, худорлява десятикласниця,
хоронить своїх бабусь і складає рюкзак.
Він, ще не кінчений, але вже наркоман,
чатує на неї біля дверей.
Її спідниця із шкірозамінника їдко пахне
солодкою, рідною дешевизною.
Її сонце гірке та вічне,
як передсмертна жовч на складеній ковдрі.
І така безпорадна відсутність моря,
і така непроглядна відсутність силабо-тоніки
у її тоненьких блокнотах…
Отже, їм потрібно на південь.
Їхні квитки напрочуд схожі,
різняться однією лиш цифрою.
Їхні долі напрочуд різні,
схожі тільки солоні фрагмени біля води.
Вона така ж випадкова на його короткому трафіку,
як і він у її богемних лексемах.
Віршики, телеграми,
два життя на одній плацкарті,
а далі – плівка надто пошкрябана,
годі вдивлятись.

Колись одна із бабусь
таки наважилася прийти:
влилася згустками темної музики через кватирку:
ану чи впізнає?
Простягнула нитку голосу у вушко памяті:
ану чи впустить?
Ні, не впустила.
Тільки просила
більше ніколи сюди не носити від нього
віршики,телеграми.
Віршики, телеграми…