Самотність програного вечору
Квитків безнадійність на потяг
Криза жанру непевності
Сховались у мій зимній одяг

Живуть у снах бентежних
Заради серйозних звершень
На користь тихих полегшень
Жертовні убивці мрій.

А знаєш, як тихо в кімнаті
Так світло згасає помалу
Самотності рими кудлаті
З підлоги умить проростають

В пухнасту грейпфрутову ніжність
Закутуюсь я неквапливо
У пам’яті трохи в борг візьму
Хвилин наших спільних сміливо

І літом тобі посміхнувшись
Ще далі загляну мрійливо
Добраніч бажаю на вушко
У тиші знайомій сонливо

Я неважлива річ під назвою – Ніхто
Несправжній світ у вигаданих кольорах
В який і вірити так складно і Тобі
Мовчати, стерти і забути - вірний шлях?
А йти потрібно, хоч зробити крок
Чи два назад - по іншому хіба?
Та відповіді всі втекли
Шукати їх – яка дурня
Немає вірних, а моя одна
Тобою зліплена колись вона
Із сонячного посилання літер
Та мовчазної пристрасті як вітер
Не сказана, відкладена на потім
Непевності на кволий розтин
Руїнами розчавлена і зовсім
Затерто все, не пригадати
Цю річ під назвою - Ніхто.

Світле небо зустрічало в місті нашому чужому
"Я тебе тут не чекаю" – телефон твій повідомив
Полинаю в сум мелодій, які грають по новому
Світ ілюзій мій нещадно резонансово руйнують

Наближаючись будівлі, як слова твої холодні
Розташовані як шахи, віддають немов бетоном
І асфальтові дороги проводжають тільки прямо
Не вмикай ти світлофорів їх немає в нас за планом

Почуття ти розгубила між двома мабуть містами
Не залишивши у серці місця їм хоч будь-якого
І минуле розповзлося з жалісливими речами
Викликаючи у тебе лиш провину та байдужість

І тепер ти замовкаєш при потрібності співати
Страх з’їдає сьогодення та женеться за майбутнім
Вже не чути слів мрійливих, час прийшов їх забувати
"Неймовірність не існує" - ти завчила неквапливо

Йшов самотньо від вокзалу, розтоптав липку надію
На побачення з тобою, що ще гріла всю дорогу
"Неймовірність не існує" – пролунало десь позаду
Озирнувшись прямував я не діждавши ся підмоги

В твоїх очах уміщується море
Притягуючи дивною красою
Безкрає і хвилююче й солоне
Б’є хвилями із пінною жагою

Волосся немов вітер невловимий
Підхоплює мої най потаємні мрії
Звиваючи підносить вище неба
Заповнює їх неймовірним змістом

Жагуче тіло спрагле до кохання
Своєю ніжністю п'янить нестримно
Злітаємо удвох на подиху бажання
І залишаємось у хмарах біло-чорних

Із листяних зелених речень
Змокрілих лагідних думок
Наш простір виник з заперечень
Із двох джерел поливсь струмок

У снах ловили поцілунки
Відгадуючи їхній смак
І ніжних доторків малюнки
Ми карбували на вустах

Я буду сонячний в цім світі
А ти як незбагненний вітер
В дощі у мріях всі ці миті
У краплях мокрих наших літер.

Оточила себе манекенами різних колекцій
Розрізняєш їх тільки за бирками на сідницях
За розкладом їм кнопку запуску натискаєш
Та погравшись розкладаєш по полицях

На темній з запахом непотрібних книг
Чекаючи на звільнення лежить
Зв’язаний поглядом твоїм глибоким
Бажанням скований умить

Колись грайливий
Світлий та милий
Тепер пластмаса
Під номером п’ять

Маску знайому приміряєш знову
Пробуєш її на міцність зухвало
І не жаль було знімати минулу?
Порожньо мені без неї стало

Думаючи, що це ти справжня
Я між хмари легко здіймався
З них тобі слова загортаючи
Відсилав повітрям помалу…

Не знайшли в тобі відлуння
Склади та зухвалі мої речення
Пошуки твого вікна провальні
Та докучлива спрага на побачення.

Течія днів безупинних підступно
Персонажі життя тимчасові проносить
Зі швидкістю потяга з шумом і цокотом
Залишаючи лиш стовбури пилу по собі

І звеш ти на поміч невпинно благаючи
Єдину хто здатен хоч в чомусь зарадити
Та не підвладна ця тимчасовість пам’яті
По піщинці вітром без зворотно зникаючи

Забуло швидко волосся твій дотик легкий
Світлий погляд по малу в очах розтанув вже
Тільки долоня все ще пам’ятає чомусь
Як тримала в поцілунку твою голову.

А нам же було весело, мабуть посміхалися
За руки тримались весь час їх гріючи
Скільки днів яскравих, ніжних вечорів
Напевно були у нас, десь там, в минулому.

Розвіялись хмари залишивши синє небо самотнім
Сонечко світить всім посміхаючись
Вдихати повітря тепле, усіяне ніжністю
Підставляючи серце весняним променям.

Спрагу ніжності відчувати острахом
Уявляти твій погляд, посмішку
І шукати з тобою зустрічі
У цих днях променево-сонячних.

Взяти за руку тебе боязко
Показати красу, яка навколо
Розмовляти з тобою лагідно
З насолодою погляд ловлячи

І кружляти в ритмі розквіту
Дарувати посмішки одне одному
Залишати лиш крок до ніжності
Цілункові мрії на мить втримуючи.

А поки живемо ми, у своїх світах буденності
Починаємо тільки ковтати нове повітря ми
В думках інколи поглядів зустріч згадуємо
З кожним подихом, вірю я, зближуючись.

Стомлена зневіра роз’їдає повільно зсередини
Розповсюдження, захват, повний контроль
Тактика схожа з провідними арміями світу
Залишилось підняти тільки їй прапор знов

Я не вірю словам вже давно у формі онлайну
Не варті вони навіть шлюзу icq.com
Цікавість згасає з кожним вбитим символом
На клавіатурі наших бажань за ПК столом

Надія, ось що з’явилось в моєму клібоарді
Маленьке сонечко натиснуло «Ctrl + C»
Потрібно тільки по мені розповсюдити
Увівши разом чудодійне «Ctrl + V»

Повертаючись до сірої реальності
Знаю чим це все закінчиться
Слова попередницями відкладені
Чекають вже на твоє втілення…

Трішки часу, декілька краплин бажання
Інколи вітру, сонячних променів потоку
Погляду секунди – мовчазного зізнання
Подиху тихого, серця стукоту одного…

А тим часом вбивало
Он лайн помірне спілкування
Читання ЖЖ твого вже не спасало
І час розвіював холодним вітром
Думки мої та крихітки надії
Потоки світла із закритих вікон
На фото спалювали кольори

Насолодитись тобою поруч
Заглянути ще раз у вічі
Послухати твій милий голос
З жагою дивлячись в твої вуста

І знову ти втекла в безлику далечінь
В поза реальний світ, нулів та одиниць
Стираючи із вуст краплини погляду мого
Продовжуєш цвісти поза життям моїм.

Живеш сьогоднішнім днем до повної катастрофи
Повторюєш завчену фразу щодня - "Не кохаю"
Мене чомусь в цьому непевному дні залишаєш
З думками один на однин в нерівності битись

Найважче знати чим все закінчиться
Відлік не моїх вечорів тихо вести
Збиватись вкотре і поновлювати
Рахунок на вибуття далі нести

Що залишити, а що закреслити
Вибрати з чим ми можемо далі
Бути нам, жити чи існувати нам
Чи без «нам», нам надалі…

Засинати з думкою про тебе
Тіло твоє по краплинам збирати
Смакувати пульс його губами
Запах ніжності твоєї відчувати…

Лишатися з легкістю одягу за непотрібністю
Відкривати свої солодощі один одному
Подихи пришвидшенні напіврухами
Поцілунками нашими та обіймами

Відчуваю твого збудження міру
Неосяжних висот досягаємо ми
Ще декілька стуків серця по тілу
Подихів стрімких
Поглядів палких
Волога вимагає входження –
Привіт, шепочу я
І ти вже жадаєш продовження…

Нігтів твоїх сила встромляння
Ще більше моє тіло збуджує
Тіні зображують красу твого існування
Стони вказують вірний напрямок

Найвища точка насолоди
Підкрадається здалеку
Вона накриває без згоди
Мене із кінця і повністю
Залишаюся ще всередині
Відчуваю ніжність спокою
Цілую тебе з вдячністю
Обіймаємось під ковдрою…

Близькість відчуття дає пізнання
Нероздільного між тілом та душею
Як свідомість сплетена з тілами
Так і почуття із нашими серцями.

Ділю на два твої слова
Смак вологи вуст твоїх
Сни, які приходять
Теж із серій двох

Перший чи другий я –
не має значення
в кожного своє -
призначення
Ролі визначені
Слова роздані
Дограти до кінця
Змити грим
та не чути біль
коли ти з ним

Право вибору –
Так, це важливо
Але Я підтяте надто
Тому - неможливо.

Декілька осінніх днів повернулись знову
Забувши зробити контрольні постріли в голову
Сховав я туди залишки почуттів та спогадів
Переправляючи тихо з серця пошматованого

Замовник на волі як завжди залишиться
Його вже так би мовити це не стосується
Життя прекрасне в нього продовжується
Прийде час і наступний легко замовиться

Але вбивство мене приносить мені ж полегшення
Так що наприкінці залишаються всі задоволені
Ти - так легко тому що мене позбавилась
Я - тому що це все хоч якось скінчилося

Все швидко в новому ритмі закрутиться
Будні, свята, дні народження…
Мене в тім житті якось зустрінеш ти
Поглядом на мить затримаєш
Щось в очах роздивляючись
Та нажаль не знаходячи
Бо я іншим народжуся
А ти там же зістанешся.

Ці очі в себе закохували, лише рік тому
Думки ловив, напивався твоїми хвилинами
Мріяв про ближче, вдовольнявся нічим
Чув від тебе не певне – ще все попереду…

Прогулянки дніпровським берегом
Велопробіг автомобільними дорогами
Твоїх хлопців імена та черговість в пам’яті
Чай по вівторкам – це теж вже історія.

Твоє – ти маєш право ненавидіти
Так, маю – моя відповідь…

І ось цей сон, він заблукав в просторах мозку
Ніжно транслював гру світла, і силу дотику
Непевний, боязкий – це чомусь твій
Допитливий, неспинний – мій

Так близько, ніжно, затишно
Цілунки ласі, вологі, пристрасні
Нам від цього смішно й радісно…
Дзвінок гучний - і я прокинувся.

Твоє – ти маєш право ненавидіти
Так, маю – моя відповідь…

З недокоханками прощатись легше оптом
та і з недокоханнями теж.
Друзів втрачати з декількох спроб,
так надійніше.

Шукати винних немає сенсу,
номер один дивиться на мене в дзеркало щоранку.
І як не зненавидіти себе в цій ситуації
Як засинати та як просинатися

Тримався за вас до останнього
Надію свою хвору показував
Падав в очах - далі нікуди.
Збираю рештки гідності
Під ногами вашими
Щоб втікаючи
Написати це

А життя вирує красою поруч
Дістати рукою б його хоч раз
Спробувати, на смак та доторк
Але вже не з вами й не зараз…

приходити в себе, вбивати вечори
дивлячись тупо під пледом тіві
гріти серце попиваючи чай
чекати на твоє – не скучай…

говорити я собі заборонив
не в тему кожне слово
перша буква, тупа і остання
звук летить не з тією швидкістю
мобільні страждають несумісністю
аська і та вміло підставила
віндовс з багатозадачністю
я з непотрібністю

сніг потроху засипає цей рік в минулому
літо та осінь пусті, весну зі своєю надією
від зими не чекаю більше нічого я
гріти серце, вбивати, приходити…

Не певен коли це почалось, можливо навіть увісні,
Втратив сенс, полинув в забуття, оступивсь, ступив.
Який був тоді час, день, зима чи літо, скоріше осінь
Туман, перевищена вологість, а потім дощ полив.

Зробив ще крок, не втримавсь, полетів
Зі швидкістю вільного падіння
Це не було видіння
Я падаю униз

Лечу я й досі,
Затриматись вдавалось
Так, не надовго, хоча здавалось
Ось, це вона, я втримаюсь, хоч зараз…

Та завжди чогось не вистачало
І знову я зривався вниз

Ясна, побачивши тебе я зупинився
Із легкістю за руку ти тримала
Манячи до близькості
То жорстко обривала
Ніхто не міг так бути моїм щастям
Нещастям ти мене вбивала…
Насправді ж ти летіла
В падінні цьому були ми поруч
Так «ми» і «поруч», гучні слова
Але на мить, хіба так неможливо?
І ось в котрий раз ти зупинилась
Тримаєшся тепер за нього,
Проводжу тебе
Чи поглядом чи криком, не важливо
Ти зараз там,
Я далі полетів.

А поки я у вільному падінні
І поглядом її шукаю
Відчуй мене в своїм видінні
Ти поруч десь, я знаю.

Схопи, затримай, не відпускай
Заглянь у вічі, і поглядом…
Прошепочи і подихом…
Руку поклади і доторком…
Вустами теплими вологими
Цілуючи мене тримай.

В малому просторі
З нормальної відстані
Все знов почалось…
Відчути стук серця на мить
Тепло твоїх доторків
Промайнулі станції скорочують простір
Поміж нами лиш тонкий шар матерії
Нашого літнього одягу
Не зловлений погляд очей твоїх віднедавна вологих
Тільки приваблює все більше
Вдихаю повітря через твоє волосся
Яке стає для мене допінгом
Відображення у вікні тільки додає йому присмаку
Наш шепіт один одному все більше збуджує
Це твій колір обличчя тебе викриє
І тебе і твої почуття…
Все, твоя зупинка, виходимо.