Не певен коли це почалось, можливо навіть увісні,
Втратив сенс, полинув в забуття, оступивсь, ступив.
Який був тоді час, день, зима чи літо, скоріше осінь
Туман, перевищена вологість, а потім дощ полив.

Зробив ще крок, не втримавсь, полетів
Зі швидкістю вільного падіння
Це не було видіння
Я падаю униз

Лечу я й досі,
Затриматись вдавалось
Так, не надовго, хоча здавалось
Ось, це вона, я втримаюсь, хоч зараз…

Та завжди чогось не вистачало
І знову я зривався вниз

Ясна, побачивши тебе я зупинився
Із легкістю за руку ти тримала
Манячи до близькості
То жорстко обривала
Ніхто не міг так бути моїм щастям
Нещастям ти мене вбивала…
Насправді ж ти летіла
В падінні цьому були ми поруч
Так «ми» і «поруч», гучні слова
Але на мить, хіба так неможливо?
І ось в котрий раз ти зупинилась
Тримаєшся тепер за нього,
Проводжу тебе
Чи поглядом чи криком, не важливо
Ти зараз там,
Я далі полетів.

А поки я у вільному падінні
І поглядом її шукаю
Відчуй мене в своїм видінні
Ти поруч десь, я знаю.

Схопи, затримай, не відпускай
Заглянь у вічі, і поглядом…
Прошепочи і подихом…
Руку поклади і доторком…
Вустами теплими вологими
Цілуючи мене тримай.