Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Дмитро Дроздовський (1970)
самотність похлинулася цинізмом.
блазенний шлях на Гору божевіль...
я більше не кохаюся з ліризмом,
і я забув, що означає "біль"...




Художня проза ⁄ Переглянути все



Художня проза
  1. Атлант
    Посеред безмежжя води сидів атлант.
    Самотній. Безтурботний. Змарнілий. Оливково-бронзова шкіра.
    Його ноги ледь вміщалися на тій піщаній частині колись безкрайої частини суші. Та й те, що лишилося, геть не випадало назвати сушею.
    Він, великий і велемудрий, безпорадно дивився у безмір. Безкінечний безмір.
    Замість піску бачив атоми, які постійно перебували в русі.
    Замість води - вир молекул.
    Його світ навіки потонув. Заліг десь так глибоко, що й він, хто бачить усе, не міг поникати.
    Атлант дивився з розпачем і утомою.
    Його Атлантида пішла на дно.
    Свавільний атлантів дух утратив ґрунт. Атлант розумів, що Атлантиди вже ніколи не буде.
    Буде лише вічне повернення, бо ж атоми й молекули ніколи не припиняють руху. Але цей рух без мети — крізь час. І атлантові нема діла до того, що несеться стрімголов, породжуючи безмір сутностей. Там немає розуму. Життя — далеко не завжди розум.
    Атлантида була світом, який виникає раз на мільярд випадкових переплетінь.
    У часі й надалі будуть виникати істоти, подібні до атлантів; виникатимуть із матерії, з тих атомів і молекул, які бездумно перетинаються і вдаряються одна об одну.
    Колись ці істоти самі почнуть створювати себе й собіподібних.
    Маючи непересічний розум, атлант міг геть усе передбачити. І тому життя більше не було загадкою пізнання. З’являтимуться істоти подібні до атлантів, тільки дрібніші. І ніколи тим істотам не стати атлантами, бо вони не пізнали Атлантиди. Істоти можуть створити себе і навіть облаштувати свій простір. Вони багато чого умітимуть і їм здаватиметься, що вони уміють усе.
    Атланти також уміли все.
    А тепер лишився один. На клаптику землі. Він направду знав, що означає — уміти все. Що означає, бачити все.
    Це означає лише одне: кінець.
    Атлантида пішла під воду, коли атланти збагнули, що таке дух.
    Тоді їхній світ зник навіки. Світ не визнає знання абсолюту — такий світ гине. Велет, який хоче позмагатися з космосом, програє. А ті істоти, що прийдуть на зміну, думатимуть, що знатимуть усе. Самообман. Прагнення ілюзії. Тож і блукатимуть у світах, певні власної величі. Оманливої величі.
    Певні, що вони перші. Що все почалося з них…
    Атлант усе розумів. Більше він не мав ілюзій. Та час не знає вороття. І якщо минуле можна виправити, то лише не в минулому.
    А майбутнього для атланта не існувало — залишалась насмішка Часу над тим, хто безпорадно й потомлено бачить усе, що було, є і що буде. Тільки в тому «буде» житимуть інші істоти, які ніколи не збагнуть, чим була Атлантида.
    Атлант сидів на клаптику піщаної суші й дивився в безконечний безмір матерії й часу – найбільшої насмішки космосу над тим, крізь кого протікає життя.


    Коментарі (3)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -