Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Епіграми, Наслідування Пародії, (1970)

Отримані коментарі | Залишені вами коментарі| Інші коментарі


А я думаю, що всі наші лір.героїні однакові - дивляться в дзеркало - ось я така прекрасна, ні додати, ні відняти! Де відповідне мені щастя, аби оце моє "я" задовольнити!
І ніхто їм (нам) очі не відкриває, що оболонку тільки й бачимо, та й ще не зовсім свою! А внутрішнє своє іще не роззіповане, не розпаковане, не пробилося на зовні, до відображення у дзеркалі!
А коли поволі внутрішнє таки косо-криво вишкаралупується (зазвичай без допомоги хоча би чогось Досвідченого і Мудрого - ах наше звичне українське тупе і чванливе оточення!) - доля
вже зломана-переломана, і виправити її тепер під силу одній із мільйона...
Батьки - розбиваймо собі лоби, бо ми, здебільша, повні дауни, і наші діти будуть нещаснішими за нас... :(

Гординя
Насправді шукаємо ми собі мужа...
Все нижче і нижче, - де натовп і стужа,
де гроші, і влада, і пустка байдужа...
Шукали б себе, то й цвіли би як ружа...

До таких, антитезових віршів я би віднесла останні надходження від цікавого мені автора, який незвично бачить світ і ставить знаки оклику там, де інші ставлять знаки запитання

Тарас Гончар - [ 2009.12.07 10:26 ]
СХОДИТЬ СОНЦЕ У ВІТРИНАХ

сходить сонце у вітринах,
розповзається кисіль,
й ти не ягідка – тварина!
знову сушить піском сіль?
нащо ж пив з третім сузір’ям
космосу п’янку пітьму?
чи язик, оброслий пір’ям,
заволік тебе в тюрму
диких прагнень самозречень,
ще зарюмсаних й дурних?
стоп! мабуть, достатньо речень…
і підозр… невже я псих?

Тарас Гончар - [ 2009.12.07 10:34 ]
ЯК АМІАК

довгі гудки в ще теплій трубці
ритмічно бісять розпач мій;
я задихаюсь в душогубці
чужих маразматичних мрій...
все пропливає повз, мов хмари,
лишаючи лиш післясмак
гіркого вчора й мемуари,
та й те леткі, як аміак.

Тарас Гончар - [ 2009.12.07 10:03 ]
АТОМАРНО

дратуюсь власні кулаки –
досить слабкі (хоч агресивні),
та попри все усе ж таки
жадають крові й сліз пасивних
маріонеток тупих фраз,
заангажованих брехнею…
зникнути б клітку цю за раз,
тоді б зараз схопити клеєм
було б раз плюнути, і фон
паснув у грі б елементарно…
але на жаль це тільки сон,
а сни вмирають… атомарно.



Щиро дякую Вам, Тарасе. Це і справді цікаво, те, що ви робите. І, без сумніву, самобутньо!

Із задоволенням відкриваю для себе справжню зірку антитезової поезії Палагею Кукуй (1985) / Вірші

Ці…
Першою сукою була О,
Але не довго вона була нею,
Їй носа утерла М,
Тупа провінціалка з Одеси*.

Потім була О, -
Сука з юридичною освітою,
Хитра і нахабна, як змія,
І така ж небезпечна.

Потім я дізналась про А,
Я ім’я це ненавиджу!
Точніше я ненавиджу С,
Бо дякуючи С я дізналась про А.

Випадково дізналась про О,
Скажу вам нічого в тім О немає!
Ні фігури, ні обличчя, ні розуму!
Археологічний експонат, але сука ще та!

Невідомо звідкіля взялась ця Д,
Ох і сука я вам скажу, але ж добра і мила!
А може то в шерсті овечій вовк!?
Чи тихе болотце з чортами?...

А ще я знаю одну К,
Ото вже справжня сука,
Вчепилася вона кліщами так,
І ні за що в світі не відпустить!

А ще є О,
Дивуюсь взагалі як вона стала сукою,
Така сіра мишка,
Горбатий урод,
Ну і життя! Воно непередбачуване!

Таких сук багато на світі,
Придивившись краще, ви помітите їх,
Відчуєте їхню присутність,
Коли знайдете волосину на сорочці (чоловіка),
Чи сліди помади на трусах,
Часті відрядження чи ,
Пізні наради до опівночі;
А може завтра від вас піде Чоловік,
Не дай Боже!
То знайте, це все вони…ці….суки!

* не Одеса це була, а Харків, для рими назву змінила.

© Кукуй Палагея, 27.11.2009

Не знаю, до чого може придратися місцева адміністрація, але ось вам і милозвучність і друга, так би мовити, сторона буття. Правда життєва, антитезова!
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14