От і все, вже чорним гріб оббито
Панотець молитву прочитає.
І земля відкрилась горем вбита,
Вороння по небу лиш шугає.
Все скінчилось..., стрілки зупинились
І навіки стали на прикол.
Не побачиш більше сонця, світу,
Не почуєш грому грізний гул.
І сади тобі вже не розквітнуть,
Не пройдеш босоніж по росі.
Не тобі цвітуть духм"яні квіти
І у річці бешкетують карасі.
Все спинилось, мозолясті руки,
Не візьмуться більше за рало.
Не всміхнуться вже тобі онуки,
Похилило голову село.
Ти пройшов немало і нелегко.
Зтишив кроки і навік почив.
І побігли не твої вже роки,
І блідий по небу Місяць плив.
Лише бджоли все гудуть натужно
І життя біжить, біжить, біжить.
І без тебе скрутно і сутужно
По землі, цій грішній, нам ходить.

Над Карпатами осінь світає багрянцем
І курличуть у вирій далекі ключі.
Там горянка струнка, на щоці із рум"янцем
Тихим голосом ночі всміхнулась мені.

Ті далекі години, мов повінь весняну,
Черемош десь далеко за гори поніс.
Не забути мені твої очі,кохана,
І трембіту, що вітер з вершин нам приніс.

Нелегкі наші дні і незвідані долі,
Тільки пісня жива у душі вирина.
Я напам"ять дарую рядки ці поволі,
Щоб розлукою нас обійшла сторона.

Гори снігом покрили далекі вершини,
Полонина спустіла, холодна..., німа...
Тільки скрипочки плач, тужний скрип яворини
У душі едельвейсом тендітним луна.

Ти поїдеш далеко-далеко,
У не наші - чужинські краї
І лишень з України лелека,
Серед ночі насниться тобі.
Він кружлятиме в рідному небі,
А внизу -- колосяться хліба.
І встають гострочолі тополі
Вартовими на курних шляхах.
Промайнули над хатою роки,
Мов хмарини в безмежних світах,
Тобі чуються матері кроки...
Чорноземна, з відблиском рілля.
І далека у юності стежка,
Потривожений спів солов"я,
Та єдина у світі дівчина,
Що світила тобі, мов зоря.
З джерела покуштуєш водиці,
Глянеш в грізнеє небо на Шлях
І зірвеш у ставку ти лілею,
Сон урвався, в ти -- не чекав.
Піднімаєшся, смутком умитий,
Одягатись на службу пора
І стрічає тебе за сніданком,
Невкраїнська твоя дітвора.
І не може ніяк зрозуміти
На чій мові у сні говорив,
І кого цілував, щастям вбитий.
Пісню з ким на весіллях водив.

Сніг у квітні, після днів веселих,
Впав з небес, немов би грім Господній.
На зелене листя віт черешні
І на білий цвіт дерев сливових.
Замерзають лицарі-нарциси
І тюльпани від морозу в"януть.
Першоцвіт своїм тендітним листом
На медунки образ ніжний глянув.
А вона зіщулилась, заклякла,
Їй зимовий вітер коси гладить.
Мати-й-мачуха їй щось шепоче,
Але невесела та порада.

Обсипав сніжок степову далечінь,
Ялинка розпушила хвою,
Поскрипує холодом голий ліс,
Шепочеться ватра зі мною.
Виблискує полум"я язиком,
Тепло розливає втому.
Як затишно, після далеких доріг,
Дрівцята потріскують вдома.
Закрутиться, зарожевіє кора,
Дарує духм"яний подих
Натомленим,що із морозних шляхів,
Вертають до свого порогу.

Пада на Різдво лапатий сніг,
То не сніг,-- небесна благодать.
Співа вітер в комині пісні,
Херувими в сурми ген трублять.
Світлу звістку,що родивсь Христос:
Бог-Спаситель для усіх землян.
Лине дзвонів маків передзвін
І старе й мале прямує в храм.

Це було колись,у дні далекі,--
Вже й слідів од тих подій нема.
Віднесли їх в теплий край лелеки,
Та минувше в пам"яті зрина.
Я повім цю казку невелику,
Від старих людей яку чував,
Хай вона летить до Вас в оселі,
Мов під стріху ластівка жива.
Сипав сніг, кружляли хуртовини,
Лютувала над усім Зима.
Дід Мороз мережив пензлем вікна
І над плесом хвилі вже нема.
Мерзнуть птахи, звірі, в хижах люди:
Зсумувались, чом не йде Весна?
Скніє ніжна в льодовій темниці,
З кута в кут снує немов пітьма.
Сумно бачить їй сніжин забави
І вітрів-нахаб виносить свист.
Їй би зараз на гаї й отави,
У танок смерічок і беріз.
Зиму-мачуху блага сердега
Випустить на хвильку у лісок,
Щоб зі снігу виліпити квітку,
Глянути на Сонце хоч разок.
Та Мороз наказував суворо:
-- Дівчину нікуди не пускать,
Бо розстануть царства всі основи
І струмками в море побіжать.
Та Зима з Морозом в давніх чварах,
Ще коли на Півночі жила,
Міркувала:"Чим це я не пава?
Чом мені цей дід тут голова?"
І Весна зробила з снігу квітку,
Що в руках тендітних ожила.
Потекли замети в світ широкий,
Сонце ронить промені тепла.
Зелені дібров радіє птаство,
На ланах гаряча йде пора
І сміється гожим днем умита
Всюдисуща жвава дітвора.
... А Зима ледь вскочила у сани,
Що на Північ правив злий Мороз.
Бачили Ви всі бурульок краплі,
Талу воду мачушиних сліз.