Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Катря Межуровська



Художня проза
  1. Хочеш?
    Чути.
    Відчувати.
    Торкатись…
    Пестити всю ніч, втамовуючи спрагу й бажання холодною водою.
    Холодною ванною, яку боляче били роки.
    Ступаючи крок за кроком білим мармуром підлоги,
    обережніше, усвідомлюючи жах холоду на своєму обличчі.
    Крутнутись різко і впасти, вдарившись спиною,
    але відловлюючи кайф від того божевільного,
    болючого відчуття, що тане в переповненій крижаною водою ванні.
    Переливається через край синтетична рідина.
    Життєдайна колись, мертва тепер.
    Але світло в ній так само, з тією ж силою живо грає…
    Зі стелі дивляться два великих синьо-зелених ока.
    Пестять білу шкіру віями і тануть. Не було їх?
    І знов зігріває м’яке ліжко, зім’яте ранком,
    з ароматом кави між складочок,
    з найсолодшими снами під подушкою,
    з найнебезпечнішим палким коханням під ковдрою…
    Хочеш? Коли зриває дах, то зовсім не боляче.


    Коментарі (5)
    Народний рейтинг 5.5 | Рейтинг "Майстерень" 5.5 | Самооцінка -

  2. Я пам'ятатиму
    Чи колись відчували ви смерть?
    Чи писали ви колись листа до людини, що вже померла?
    Тобто, це вам лише так здається. А може й нє?
    І от тут ви застрягаєте поміж цих роздумів. Нє туди й нє сюди:

    "Я спілкуюся з тобою вже чотири роки. Чи то пак, спілкувалася.
    За такий час я навіть не встигла тебе пізнати хоч трохи краще.
    Але вже вважала своїм кращим другом. Бєєє! Банально звучить!
    Скоріше тим, на кого я завжди змогла б зкинути цей тягар з паскудних думок.
    Ти вислуховував як завжди, зітхав і, як завжди, казав, що все налагодиться.
    Мене це бісило. Ми з тобою, певно, ненавиділи одне одного.
    Так. Скоріше так і було. Ти із біса багато палив.
    Я ніколи не бачила тебе без цигарки.
    Мабуть, лише тоді, коли ти спав. Але ти часто скаржився на безсоння.
    А я ще частіше повторювала, що паління й алкоголь тебе вб'ють.
    Мені ставало геть погано, коли я думала про це. А як було тобі?
    Чи, може, зовсім байдуже?
    Може, тобі й зараз байдуже, бо ти ніколи вже не зможеш побачити цього листа...
    Ти добре малював, фотографував і писав дуже трагічні вірші.
    Показував мені свої креативи з якоюсь недовірою.
    Чого взагалі показував? Пам'ятаю, як дивився на сонце ввечері і слухав хардкор.
    Я теж його слухала, та лише тоді, коли перебувала в стані "всьонабридлойдістало".
    Та чи побачу я тебе знову? Пробач мене за всю ту неприязнь.
    Почуваю себе морем.
    Бо ніяк не можу зібрати всі думки й емоції докупи.
    Я ніколи не плакала при тобі. Та чи колись взагалі плакав ти?
    В хворій голові, напевно, назавжди застрягли образи тебе.
    Особливо настрій твого облиичя й очей.
    Не зможу уявити тебе мертвим.
    Пробач."

    Так і живеш, поки життя саме не розв'яже все це...
    А потім ти відловлюєш себе на тому, що весь зміст того листа - суцільна брехня.
    Жахаєшся, що зміг отаке написати.
    І одного дня відчуваєш, як вібрує в кишні твій мобільний.
    - Привіт! Я так скучив!


    Коментарі (4)
    Народний рейтинг 5.5 | Рейтинг "Майстерень" 5.5 | Самооцінка -