
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.01
17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
2023.02.01
17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
2023.02.01
17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
2023.02.01
16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
2023.02.01
12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
2023.02.01
10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
2023.02.01
00:14
Життя завмерло, хоч іще не осінь.
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.
Сумую, сам на себе я сердитий,
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.
Сумую, сам на себе я сердитий,
2023.01.31
21:29
Так густо, гучно
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
2023.01.31
20:26
Дихає темрява вогкою довгою піснею.
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.
Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.
Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут
2023.01.31
17:10
Жили ми у союзі як брати,
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.
Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.
Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат
2023.01.31
17:03
Усе, необхідне сьогодні – на часі,
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.
Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.
Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу
2023.01.31
15:35
Ми – нація. Нам слід добре пам’ятати все минуле.
Нам слід читати себе без помилок.
Людина, будь-яка, повинна жити з собою в майбутньому прогресі
цілої нації і зараз з усієї глибини свого невеличкого людського серця –
я повертаю до Вас усіх, мої лю
2023.01.31
14:49
Прощай, убитая россия,
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.
Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.
Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу
2023.01.31
11:48
Де дві дороги сходяться в одну,
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен
2023.01.31
11:36
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена
2023.01.31
09:59
Помер мій учитель і наставник Дмитро Васильович Павличко і калейдоскоп спогадів про нього накрив мене з головою. Великий письменник постійно був присутнім у моєму житті і ця втрата сприймається так само гостро, як смерть брата, якого поховав минулого ро
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Катря Межуровська /
Проза
Я пам'ятатиму
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я пам'ятатиму
Чи колись відчували ви смерть?
Чи писали ви колись листа до людини, що вже померла?
Тобто, це вам лише так здається. А може й нє?
І от тут ви застрягаєте поміж цих роздумів. Нє туди й нє сюди:
"Я спілкуюся з тобою вже чотири роки. Чи то пак, спілкувалася.
За такий час я навіть не встигла тебе пізнати хоч трохи краще.
Але вже вважала своїм кращим другом. Бєєє! Банально звучить!
Скоріше тим, на кого я завжди змогла б зкинути цей тягар з паскудних думок.
Ти вислуховував як завжди, зітхав і, як завжди, казав, що все налагодиться.
Мене це бісило. Ми з тобою, певно, ненавиділи одне одного.
Так. Скоріше так і було. Ти із біса багато палив.
Я ніколи не бачила тебе без цигарки.
Мабуть, лише тоді, коли ти спав. Але ти часто скаржився на безсоння.
А я ще частіше повторювала, що паління й алкоголь тебе вб'ють.
Мені ставало геть погано, коли я думала про це. А як було тобі?
Чи, може, зовсім байдуже?
Може, тобі й зараз байдуже, бо ти ніколи вже не зможеш побачити цього листа...
Ти добре малював, фотографував і писав дуже трагічні вірші.
Показував мені свої креативи з якоюсь недовірою.
Чого взагалі показував? Пам'ятаю, як дивився на сонце ввечері і слухав хардкор.
Я теж його слухала, та лише тоді, коли перебувала в стані "всьонабридлойдістало".
Та чи побачу я тебе знову? Пробач мене за всю ту неприязнь.
Почуваю себе морем.
Бо ніяк не можу зібрати всі думки й емоції докупи.
Я ніколи не плакала при тобі. Та чи колись взагалі плакав ти?
В хворій голові, напевно, назавжди застрягли образи тебе.
Особливо настрій твого облиичя й очей.
Не зможу уявити тебе мертвим.
Пробач."
Так і живеш, поки життя саме не розв'яже все це...
А потім ти відловлюєш себе на тому, що весь зміст того листа - суцільна брехня.
Жахаєшся, що зміг отаке написати.
І одного дня відчуваєш, як вібрує в кишні твій мобільний.
- Привіт! Я так скучив!
Чи писали ви колись листа до людини, що вже померла?
Тобто, це вам лише так здається. А може й нє?
І от тут ви застрягаєте поміж цих роздумів. Нє туди й нє сюди:
"Я спілкуюся з тобою вже чотири роки. Чи то пак, спілкувалася.
За такий час я навіть не встигла тебе пізнати хоч трохи краще.
Але вже вважала своїм кращим другом. Бєєє! Банально звучить!
Скоріше тим, на кого я завжди змогла б зкинути цей тягар з паскудних думок.
Ти вислуховував як завжди, зітхав і, як завжди, казав, що все налагодиться.
Мене це бісило. Ми з тобою, певно, ненавиділи одне одного.
Так. Скоріше так і було. Ти із біса багато палив.
Я ніколи не бачила тебе без цигарки.
Мабуть, лише тоді, коли ти спав. Але ти часто скаржився на безсоння.
А я ще частіше повторювала, що паління й алкоголь тебе вб'ють.
Мені ставало геть погано, коли я думала про це. А як було тобі?
Чи, може, зовсім байдуже?
Може, тобі й зараз байдуже, бо ти ніколи вже не зможеш побачити цього листа...
Ти добре малював, фотографував і писав дуже трагічні вірші.
Показував мені свої креативи з якоюсь недовірою.
Чого взагалі показував? Пам'ятаю, як дивився на сонце ввечері і слухав хардкор.
Я теж його слухала, та лише тоді, коли перебувала в стані "всьонабридлойдістало".
Та чи побачу я тебе знову? Пробач мене за всю ту неприязнь.
Почуваю себе морем.
Бо ніяк не можу зібрати всі думки й емоції докупи.
Я ніколи не плакала при тобі. Та чи колись взагалі плакав ти?
В хворій голові, напевно, назавжди застрягли образи тебе.
Особливо настрій твого облиичя й очей.
Не зможу уявити тебе мертвим.
Пробач."
Так і живеш, поки життя саме не розв'яже все це...
А потім ти відловлюєш себе на тому, що весь зміст того листа - суцільна брехня.
Жахаєшся, що зміг отаке написати.
І одного дня відчуваєш, як вібрує в кишні твій мобільний.
- Привіт! Я так скучив!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію