коли вона розплітала волосся
то наче потріскували дрова
у комині
ти підкидав до вогнища
свої пальці
ти вдихав запах горілої ночі
і знав
що коли непомітно дістати із подушки пір'їну
то сон розсиплеться неслухняним просом
якраз до сніданку
третьому півню

поцілунок на поцілунок
наче цегла на цеглу
відбудовуєте Трою свого кохання

ота світлина ще пам’ятає
нас разом
зі зв’язаними крилами
і бажанням
важчим за смерть трьох зірок
і тільки коли тобі усміхнулася інша
мені усміхнувся інший
ми полетіли
в інші сторони
в інші кватирки
забувши що в тебе
крило праве
у мене крило ліве
і окремо нам ніколи
не дістатися гнізда
де мале пташеня
роздвоєним криком
розрізає небо
де мале пташеня
не знає в який бік летіти...

щоб застати обох батьків удома

люди
навіщо ви посипаєте сніг піском?
я мушу визбирувати із білості секунди
але мій піщаний годинник
вже ніколи не буде таким як раніше
тепер неодмінно спізнюся на побачення
а той хто прийде до пам’ятника голубам
скаже
от і ще одна дурепа
яка не цінує час

мені залишиться напустити
повну ванну піску із аромамаслами
зануритися в неї
і уявляти себе дружиною фараона
допоки весь пісок не просочиться під землю

і я залишуся там
де можна щодня ліпити піщаних сфінксів
годувати їх загадками
при допомозі буревіїв
добиратися із пункту А в пункт Б
і знати
що там зверху все буде добре

яйцеклітина сонця віщує новий день

дівчинко
не там ти шукала щастя
не з тієї кишені зірки тягала
а та рука
на якій ти щовечора засинала
насправді не має продовження

дівчинко
небо зовсім не синє
а таке яким ти його хочеш побачити

небо-хамелеон

і одного дня ти сама відчуєш
глобальне потепління десь на перетині
осі абсцис та осі ординат
там де поки спить твоє серце

набери до рота свяченої води
і пронеси від заходу до сходу
перебирай пісок дихай піском вкрийся ним
і прийде той
для якого в твоєму роті три загадки
піддайся йому
бо його долоні вологі
значить він живий
значить він пестив річку
значить він той кому дозволено час від часу
витирати сльози
з ікони Пресвятої Богородиці

хвости
це єдине
що залишиться після нас
на місці злочину
нащадки вивчатимуть за ними
розміри наших тіл
і наших душ глибини
і ніяк не розумітимуть
що ми шукали на цій лисій
як череп планеті
вони йтимуть по наших слідах
о так
наші сліди їм якраз впору
вони так само дійдуть до води
вони так само не підуть по воді
вони теж хворітимуть
на Ікарів комплекс

насправді
те що ми шукали
було поряд
насправді
іти по воді – це іти небом
розлитим у воді
насправді не можна знайти те
чого ми не губили

сину
якщо ти захочеш ліпити пасочки
розбий піщаний годинник
надіюсь ніхто не закине трирічній дитині
зупинку часу

сину
ти мусиш скуштувати бурульку
а тим паче яблуневу пелюстку
і навіть коли ти принесеш додому у черевичках
калюжу

я зрозумію

беру в руки фотоапарат
та ніяк не можу
зловити в об’єктив бризки твого сміху

сміх
перед яким
навіть птахи замовкають
розуміючи всю фальш свого співу

сину
з моєї долоні видно
де сонце сходить
але не спіши вчитися літати

допоки між нами
пуповина не перерізана

народитися під колючою шкіркою каштану
так само безглуздо
як народитися хлопчиком
народити хлопчика
ніколи не знати
що вії
можуть розрубати
чиєсь серце навпіл
а коли закотити спідницю
вище хвилі
то можна перейти каре море убрід

бо хто ти є
якщо твої руки
можуть річку задушити?

бо хто ти є
якщо у твоєму тілі
рій бджіл
і всі мають право голосу
право галасу
право заміж вийти

ти Хто?

все одно колись
пристанемо до того берега
де залишили одяг
коли були молодими

ти – військовий мундир
а я – сукенку
тоді для цілого світу ти був дезертир
а для мене – військовополонений

бо саме я намовила тебе
переночувати у мене війну
бо саме я
намотала стежку навколо хати

і мені справді байдуже
що колись-таки ми пристанемо
до того берега
де нас упізнає лише дерево
та й те не подасть руки

щоб дорівнятися до тебе
скидаю одяг
і залишаюся нагою
як жарівка в очах метелика
ми йдемо слідами
яблуневого цвіту
з висоти оглядаючи
залисини дерев
або ж збиті птахами літаки

бути Богом
це не тільки дивитися згори вниз
чи ламати дощі
як сухе бадилля
цілком достатньо
перевернути черепаху
зі спини на ноги

хмари вже далеко позаду
а тому
я не соромлюся спитати
про твоє ставлення до гарему

падаю надкушеним яблуком
якнайдалі
від своєї яблуні

ночами
коли ходять дерева
почуваєшся настільки самотньо
і порожньо
що здається в кімнаті
немає навіть тебе

чути лишень як пил
сідає на скрипучу підлогу

дивишся у дзеркало
і бачиш тільки дзеркало
ночами
коли ходять дерева

вслухаєшся в порожнечу
власного тіла
де серце грюкоче відром об стінки криниці

криниці без води
тіла без душі
тебе без себе

твоя кімната
блює в ніч світлом
її нудить від самотності
і від того
що дерева ночами ходять
і проходять повз

завтра куплю собі
піщаного годинника
разом із верблюдами усередині
кактусами
та піщаними бурями
бо вже набридло
як по вікну
з’їжджають голими сідницями
сніжинки

кажуть у країні сипучих пісків
треба пити кров кактусів
із сіллю
та долькою сонця
а я вип’ю талого снігу
привезеного із собою

тут марно шукати палімпсести своїх слідів
та й не зрозуміти
чому сонце ховає
голову у пісок

а я всього-на-всього
останній паломник
до оази своєї душі
падаю
розбиваюся
відрощую хвоста
і дивлюся навздогін верблюдам
що понесли в горбах
прісноводні ріки
аби випустити їх на волю
за межами мого тераріуму

в астронома
завжди одне око заплющене
а тому я для нього
лише пів жінки

цікаво з правою чи лівою півкулею

йому все одно
а я не знаю
яке око підфарбувати
аби втримати на віях
трьох китів

йому все одно
а я не знаю
чи є у мене серце
з усіма його камерами схову
та крематорієм

йому все одно
а я вже звикла
що пів мене вдома
а пів – на роботі

між нами
три квартали
між нами
тінь
між нами
сокира виросла