Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олена Пашук (1982)




Огляди

  1. Що робити? Плагіат.
    Люди добрі, що ж то робиться? Крадуть не те, щоб образи, а дослівно цілі строфи. Нещодавно до моїх рук потрапила збірка трьох авторок „Тройзілля”, видана 2009-го року у Кіровограді. І яке ж було моє здивування, коли в однієї із „поетес” Надійки Гармазій із 25-ти представлених віршів у кількох поезіях я натрапила на відвертий плагіат. Щоб не бути пустослівною наведу для взірця свої поезії і Надійки Гармазій.

    Олена Пашук

    А весна переношена за середину березня
    А весна іще досі страждає нічним енурезом.
    Я шукаю з поміж відлиги свою краплю берега.
    Я метелик, що хоче злетіти з тичинки леза.


    Вірю, кожній рослині в цей день подарують по жінці,
    Які наче б то пахнуть зітханням й ногами босими
    Ми тримаємо світ, він наповнений нами по вінця
    І на бас обертатись щодня певно досить вже.

    Нам до ліжка приносять цей день
    з легким присмаком кави,
    І коти ненастроєні скрипки тягнуть із вирію.
    Нам не треба в музей, нас потрібно чіпати руками,
    Дайте хоч навесні відчути себе неповією.

    збірка „...і німі оплески” 2004р.

    Надія Гармазій

    Треба, щоб кожній троянді
    подарували жінку
    Бажано, разом з ліжком,
    До якого щоранку приносять каву
    І день із закоханим присмаком....


    Треба відкрити музеї,
    Де збережуть її запах,
    Де збережуть її вільність...

    2009р. С.77
    ----------------------------------------------

    Олена Пашук

    в астронома
    завжди одне око заплющене
    а тому я для нього
    лише пів жінки


    цікаво з правою чи лівою півкулею

    йому все одно
    а я не знаю
    яке око підфарбувати
    аби втримати на віях
    трьох китів

    йому все одно
    а я не знаю
    чи є у мене серце
    з усіма його камерами схову
    та крематорієм

    йому все одно
    а я вже звикла
    що пів мене вдома
    а пів – на роботі

    між нами
    три квартали
    між нами
    тінь
    між нами
    сокира виросла

    антологія „13*13”, 2007

    ***
    Надія Гармазій

    У своєму ковпаку
    Ти так схожий
    На того, хто рахує зірки.
    Але ж ти – перехожий,
    Але ж я – лиш пів суті.
    Я – пів жінки, пів всесвіту,
    Бо в астронома завжди
    Одне око примружене.

    І тобі – лише твоє небо.
    А я не знаю, яке око нафарбувати
    І так – роки...світові.
    Бо пів мене – твоя суть.
    Бо пів мене – ти бачиш одним оком.
    Але ж, пів мене – це тільки одна друга жінки.

    2009 С.79

    -----------------------------------------------
    Олена Пашук

    черниця
    монастир на мишей залишивши
    у сукні весільній подалася в небо
    аби звідти шукати ті пальці
    на які обручка налізе
    бо по пальцях
    як по зрубу дерева
    можна сказати
    скільки тобі років

    і скільки тебе під шкірою
    пальці піаніста
    можуть із пляшки дістати змія
    або висушити на собі
    зо два десятки горобців

    пальці хірурга
    можуть перетасувати
    смужки на тілі бджоли


    а тобі чернице
    потрібні пальці
    з-під нігтів яких
    можна золото добувати

    антологія „13*13”, 2007

    ***
    Надія Гармазій


    По твоїх пальцях,
    Як по зрубу дерева,
    Видно,
    Скільки тобі років,
    Але, чи треба це,
    Коли твої пальці
    Наосліп тасують смужки
    Бджолиного тіла,
    Ніколи не помиляючись
    У їх безглуздій послідовності


    2009 С.84
    ----------------------------------------------
    Олена Пашук

    ця черепаха везла час
    у будинок для престарілих
    де вікон немає
    де вікна є
    але кого виглядати

    окрім світанків із мокрого шовку

    сліпі птахи
    у небо не втрапивши
    на склі
    свою смерть вишивають
    білим хрестиком

    черепаха
    що світ на собі
    не втримала
    спізнилася на один крок
    та пів удару серця

    посеред будинку
    братики зацвіли

    2005

    ***
    Надія Гармазій

    Є вікна,
    У які нічого не можна побачити,
    Крім будинку навпроти.
    Усі, хто дивляться крізь скло – приречені,
    Бо ждуть НІКОГО...
    У них забагато часу,
    Щоб ждати,
    І замало, аби діждатися.
    А черепаха завжди привозить його, час,
    Тільки невчасно,
    Запізно.

    Прострочений,
    Не придатний до вжитку тими,
    Хто дивиться
    У вікна
    З кімнати
    Будинку
    Для престарілих
    ...

    2009 С.78

    Особливо насмішила стаття „Іще не всі слова були чиїмись…» Галини Богомаз на сайті факультету філології та журналістики КДПУ. Цитую :„Не залишила байдужими слухачів й інтимна лірика. «Треба щоб кожній троянді подарували жінку» - пише Надія Гармазій, староста «Обрію». Хто з великих поетів зміг би так точно передати за допомогою одного образу всі тонкощі жіночої душі? А хто до цього часу чув фразу: «І знову ніч підсипала снодійне»? Ніхто. Виходить, що не «всі слова були уже чиїмись»! Не всі образи були покладені в основу віршів. Отже, обрійчани ще можуть зробити свій внесок у літературу. Значить, у «Обрію» є майбутнє!
    Не вважаю себе великим поетом, але стосовно Надійки Гармазій виходить, що усі слова були уже чиїмись.




    Коментарі (69)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --